Раді Вас бачити!

У католицькому храмі мені дуже сподобалося. Ні, я неодноразово водила наших родичів та гостей у костел Святого Миколая. Я маю на увазі будинок органної та камерної музики в Києві.

А ще їздила з батьками по туристичній путівці до Варшави. Ми гуляли старим містом і випадково забрели до фантастичної споруди, під скляним куполом. Там вінчалася молода пара й сонце сяяло з прозорої стелі прямо на них. Видовище було дійсно феєричне.

Але я ніколи не думала, що сама стану католичкою. І пастор Захарій, милий дідусь в ошатній рясі, викликав щиру довіру. Він прийняв нас особисто й люб’язно розповів про обряд вінчання.

– Златочко, а чому ти сьогодні така сумна? – не відставав Богдан, коли ми їхали додому. 

Я не знала, що йому відповісти, бо сама не розуміла свого стану. Може через те, що ніхто з моїх близьких не буде присутній на церемонії. Батьків таке не цікавить, а Вероніки немає серед живих... Чому тут радіти?

– Все нормально, Богдане. Трішки стомлена та й по всьому, – намагаюся бути чесною з ним, але ж це Шеремет! Його такою відповіддю не задовольнити.

– Тобто ти не хочеш, але погоджуєшся. І взагалі я більше не сонечко, вогник, коханий, а лише Богдан... Так? – заглянув він до моїх очей і я не витримала:

– Прошу тебе, можна я поплачу? Просто так, бо дуже хочеться.

– Ти ще запитай у мене дозволу дихати. Невже було, щоб я тобі забороняв хоч щось робити? Лише кидати мене й не кохати. Я бачу твої переживання й намагаюся допомогти, але не знаю як, – ґречно випустив він мене з авто у дворі.

– Добре, плакати я передумала. Пішли побажаємо рідні солодких снів та самі підемо відпочивати. Завтра буде новий день і сподіваюся він принесе кращий настрій, – взяла Богдана за руку й ми пішли на територію свекрухи.

Вона вже сама скупала внука та вклала до ліжечка, але маленький ще не спав. Ця парочка ладила неймовірно! Коли дитинка побачила нас, на його личку засяяла посмішка й відбулося диво.

– Мама... – чітко сказав хлопчик і я заклякла на мить від подиву, а потім кинулася його обіймати.

– Ти ж моє розумне дитя! Тепер кожного дня будеш радувати нас новими словами?

А мати й син змовницьки переглянулися та ясно було, що свекруха весь вечір товкла малому це слово. Мірчик дитина слухняна і здібна, саме тому виконав моє нестримне бажання. Тепер щастю не було меж! Ми побажали пані Орисі гарних снів і пішли до себе.

– Тобі вже не так сумно? – пригорнув мене до себе Шеремет, а я бажала лише поспати й сподівалася, що він забуде про обіцянку невідкладно робити донечку.

Та я помилилася! Якщо мій організований бос забрав до своєї цілеспрямованої голови якусь мрію, він обов’язково її виконає. А ще, я думаю, він заглянув якось до мого телефона й поцікавився днем циклу, в жіночому календарі.

– Скажи, а відмовка «в мене голова болить» не спрацює? – пожартувала про всяк випадок.

– А вона в тебе болить? – на диво турботливо запитав він.

– Звичайно, ні! Зі мною все в порядку, сонечко-вогнику-котику... Так краще? – вирішила бути нормальною й не гнівити Бога своїми вигаданими проблемами дещо розбещена щастям жінка.

– Значно краще! – звабливо наблизився до моїх губ Шеремет. Далі почав спускатися все нижче, аж доки моє тіло не оповив нестримний вогонь.

– Коханий, я вже на все згодна... – прошепотіла у пітьмі й лише промінчик нічника підказував мені про Його бажання.

– Але ж мама ще не спить, – пригадав він мої слова й хитро посміхнувся.

– Знаєш, пані Орися вже чула з нашої спальні такі пісні, що її важко здивувати чимось новим, – взяла я руку Богдана й поклала на свою гарячу вологу нірку.

– З іншого боку ми пообіцяли їй онучку, – пестив мій ніжний коханець там, де я попросила і я почувалася вже суцільним полум’ям.

– Ще... Ось так! Божевільно солодко... – дихала я нерівно й гарячково, а Він обережно мучив вустами груди й наразі мені було байдуже і до свекрухи, і до дня циклу.

– Хочу сама! – рвучко перевернула його на спину й опинилася зверху. Це була одна з моїх улюблених поз. І не тому, що панівна. Просто так я найглибше відчувала його скарб у собі, могла демонструвати хижакові свою жагу та керувати рухами як заманеться.

Я повністю задовольнилася приємною динамікою тіл, попестила його набряклі яєчка, погралася перед його очима своїми соковитими грудьми, відчула його пальці на своїй шиї та нестримно бажала вже поринути до ласого галопу.

Якось відкрила це в собі й тепер не в змозі відмовлятися від очманіло приємного трюку. Стоячи на самих руках, я складаю ніжки наче крильця й так гойдаюся, нарощуючи божевільний темп, аж доки не відчуваю серію пекучо-солодких оргазмів. Вони надихають і виснажують одночасно та просяться з мене назовні ще і ще...

У такі хвилини мій Шеремет трепетно милується шаленством коханки й настирливо просить:

– Не зупиняйся. Ти можеш ще...

Ось і зараз він тихо чекає коли я впаду, а потім вибирається нагору і входить у розбурхану вологу. Богдан невтомно робить свою справу, а я лежу напівжива та смакую відразу своїм і його блаженством. Сильний співучасник прекрасної битви Кохання завмирає на хвильку й вибухає в мені дбайливо зібраним гарячим сім’ям...

– Златочко, вона вже в тобі. Наша крихітка-Вероніка... – задоволено падає поруч він.

Ми мовчки схрещуємо пальці й відпочиваємо на ліжку рівненько, мов приклеєні ляльки. Я відновлююся першою й запитую:

– Любий мій, а коли у нас вінчання, бо я щойно все на світі забула?

– Двадцятого числа та післязавтра нам ще треба зробити тебе католичкою. Підозрюю, пані, що Ви будете неймовірно щирою вірянкою, – приємно пестить він мою долоню і я його ще трішки хочу, але не маю сил.

– Вогнику мій, я одержимо тебе кохаю...

– Навзаєм, золотко... – промовляє Шеремет і ми відключаємося до ранку.

Десь о восьмій тридцять Богдан розбудив мене традиційним поцілунком і словами:

– Доброго ранку, моя красуне! Дякую за неймовірне єднання. Ти знову була на висоті.

Щоб не розбурхати Його вранішнього апетиту я вислизаю до ванної кімнати й там в душовій кабінці, змиваючи нічні гріхи, утаємничено посміхаюся. Ще вчора я була, наче варена курка. Але цей чоловік може робити зі мною справжні дива. Я дійсно безмежно належу Йому!

– Мамо, ми тобі не дуже заважали спати? – безсоромно запитує за сніданком син.

– Та наче все, як завжди, – пирснула сміхом свекруха. – Побачимо через кілька тижнів, правда доню?

– З цього приводу звертайтеся до мого неврівноваженого чоловіка, – намагаюся бути серйозною, але не витримую й заливаюся сміхом, а потім цікавлюся: – Мамо, а наш маленький підлабузник ще спить?

– Чого це він підлабузник? Просто звернувся до мами й усе, – захищала внука свекруха.

– Ну, так! Ви ж усім миром його цьому вчили, – не стала прикидатися тупенькою я й пішла до дзеркала робити зачіску.

А задоволений нашою нічкою Богдан Шеремет, пританцьовуючи попрямував до гаража. Він вивів свого стрімкого коника й скоро, в загальному пеклі тисяч авто, ми вже пхалися в бік Нью-Йорка. Тепер мені геть не хотілося плакати. Навпаки, на розмальованих губках грала щаслива посмішка.

Через кілька днів я таки стала істинною католичкою й ми з Богданом забрали у нашого кравця смокінг для Нього і прекрасний дамський комплект для мене, аби постати перед аналоєм найкрасивішою парою на землі.

Як і було обумовлено, двадцятого числа, у чарівному приміському костелі закохана пара Шереметів, Злата і Богдан, промовляли перед сивочолим пастором обітницю бути разом вічно.

Створені одне для одного перетнулися щасливими поглядами й, серед купи запрошених, стало аж моторошно. А на руках свекрухи ніжно посміхалося свідчення нашого вірного Кохання.

– ... З цієї миті й назавжди, перед Богом і людьми ВИ навіки разом і хай єднає вас Господь! – почула я завершальні слова промови пастора та вийшла з солодкої коми.

Ми з Богданом легенько доторкнулися вустами й одночасно поринули за хмари, де майже фізично відчули поруч життєрадісні душі його тата й Вероніки. Я скинула слізки й прошепотіла:

– Кохаю, мій єдиний! Разом назавжди...

А як відлунали привітання й ми пішли з храму надвір, я наче вперше, впевнено й чітко відчула нове життя у собі. Пройде трохи часу і я вже не шукатиму бабуні з чудодійним зіллям, бо мені це непотрібно. Я стала сильною і всі негаразди мені допоможуть пройти найрідніші люди. Що може бути прекраснішим?