Раді Вас бачити!

Богдан Шеремет був людиною самостійною й цілеспрямованою, але наразі відчував себе рослиною, яку вирвали з землі та кинули у простір і він летить, наче у страшному сні й не знає: що робити?

На ватяних від горя ногах він пройшов, куди сказали та вирішив спочатку побачити маму.

– Прошу сюди, – відкрив розподільчу фіранку лікар і Богдан дуже здивувався, адже не очікував її тут побачити.

– Мішель? – приголомшено запитав він.

Поруч з ліжком мами сиділа його перша дружина й тримала свекруху за руку. Мама повела змученими оченятами й залилася сльозами:

– Богданчику, ми його втратили.

Шеремет кинувся перед ліжком на коліна й почав пестити сиву голівку:

– Мамо, не треба. Себе пожалій та й мене також. Я не можу вас обох відразу втратити... Тримайся, бо ти в мене одна залишилася на землі!

Вони поплакали разом, а потім Богдан підвівся й тихо перепитав:

– Мішель, що ти тут робиш?

– Пані Орися зателефонувала мені. І ось я тут, – без будь-яких зайвих емоцій відповіла білява красуня та відійшла в куток, аби не заважати.

Так, це була його перша закордонна любов. Як Богдан почав працювати на Inwey та невтомно ганяв світом, щоб підписати якомога більше Угод, періодично зустрічав її у нью-йоркському Боїнгу.

Він закохався у чарівну посмішку француженки й через кілька місяців вони побралися. Дівчина була порядною, але гарної дружини з неї не вийшло. Стюардеса жила за чітким графіком міжнародних перельотів, а настирливий Шеремет ганявся за контрактами мережевого бізнесу. Скоро вони розлучилися. Нічого спільного пара не нажила, а тому ділити було нічого й вони залишилися друзями.

Вони не бачилися Бог знає скільки років та красуня геть не змінилася. Залишилася такою ж стриманою і ввічливою. Богдан навіть подумав, що між його нинішньою прекрасною жінкою й цією, першою, є щось спільне. Та наразі йому було не до порівнянь чи суму за мною й домівкою.

– Мамо, ходімо додому. Сказали, що тобі можна йти, – допоміг він неньці підвестися.

– Добре, ходімо. А знаєш, синочку, коли ми їхали сюди я просила тата поговорити з тобою, а він посміхнувся, попестив мою руку й сказав: «Не турбуй нашого синочка, Орисю! Вже пізно...» Потім пообіцяв, що ми з ним ще обов’язково зустрінемось і до тями більше не приходив. Хоча на тих трубочках ще пів доби прожив...

– Тихо-тихо, матусю! Ти в мене сильна і все зробила правильно. Як тато хотів, – обіймав син матір, а потім подивився в куток і сказав: – Дякую, Мішель! Ти можеш іти, далі я сам. Справді, дуже вдячний тобі.

– Буде потрібна допомога, мама знає, як мене знайти. І якщо це зараз доречно: я була рада тебе бачити, – знизала плечима дівчина та розуміла, що вона тут більше не потрібна. А тому гордо здійняла свою біляву голову й зникла з поля зору.

Богдан відвіз маму до своїх місцевих друзів з Inwey та поїхав оформляти тіло. Вони з ненькою вирішили, що виконають батьків заповіт. Пан Мирослав не бажав зоставатися назавжди на пишній галявині Нью-Йоркського кладовища.

Він просив, коли прийде час, повернути його на Батьківщину. Там, у Львові, під високим дубом, вони з дружиною давно обрали місце свого останнього прихистку. А тому разом полетять додому і зберуть тих, хто пам’ятає дружну родину Шереметів. Може таких залишилося небагато, але вони найрідніші, бо українці!

Богдан завжди хотів для батьків найкращого й коли зміг - привіз їх на чужу землю до цивілізованого світу. Вони скорилися та весь час страшенно сумували за кривими вуличками рідного старого міста. І тепер тато повертається додому, а разом з ним назавжди покидає чужі краї мама Орися.

– Бодю, ти щасливий молодий чоловік. У вас з дружиною попереду ціле життя, а я повинна бути там, де він. Більшого мені не треба, – пояснила свої бажання щира жінка.

У пані Орисі по Львівській області були родичі. Дві сестри та племінники й тому вона запевняла Богдана, що спробує не сумувати. А ще її окриляла думка, що скоро стане бабусею.

Нам Богдан телефонував кожної доби та настирливо дізнавався про все, що відбувається зі мною. Він навіть просив прикладати трубку до живота й тихо слухав свого спадкоємця. Інколи він прохав дати телефон Вероніці, що на час його від’їзду перебралася до нас. Так він наказав мені. Суворо перепитував у неї про все, що я вже розповідала.

Ніка якось домовилася з керівництвом нічного клубу про вимушену відпустку і їй пішли назустріч. А малеча в мені весело пхалася ніжками й також нетерпляче чекала на тата. Щоб заздалегідь не травмувати, Богдан нічого не сказав мені про смерть батька.

Був день, коли я стояла перед Ним на порозі цієї квартири. Тоді щасливий Шеремет розкинув переді мною свої щирі обійми й ми стали родиною.

А тепер Він стояв на дверях гарного, хоч і чужого помешкання, та був змарнілим і пригніченим. Я поглинала Його біду й тепер сама розкрила для бідолашного довгоочікувані обійми.

Змучений горем, він не крився від ридань і я все розуміла. Звісно не зупиняла Його, нехай біда від втрати вийде назовні. А я спробую полегшити його страшний біль, теплом і затишком, на який мій коханий чоловік безперечно заслуговує.