Раді Вас бачити!

Пройшло кілька тижнів з часу, як ми з Богданом задумали відібрати у Маніли пальму першості та запросити працівників і гостей Inwey на Естраваганзу до Києва.

Кожного дня керівники підрозділів надсилали нам офіційні підтвердження, що їх команди готові прибути на форум до Української столиці. Ті діячі нашої сфери, що жили й працювали в Європі, з радістю, погодилися забути про далеку мандрівку до Філіппін й відвідати квітучий Київ. Наше місто завжди приваблює тисячі гостей та головне, що спокушало людей - це привітати свого колегу зі шлюбом.

Якось з Варшави мені зателефонувала Тарнавська. Вона була збуджена й кричала, що її група зроду не проміняє Манілу на Київ. Ця бізнесвумен з Білої Церкви, посеред Польщі, геть втратила здоровий глузд і наразі шипіла з трубки таке:

– Що хитрожопа, вхопила таки долю за хвіст? Та він же покрутить тобою, як захоче й полетить одружуватися вчетверте!

– І тобі доброго ранку, Ларисо!

– Не віриш? Кажуть, Шеремет запаморочливий у ліжку. Ось і набирає з тобою обертів нахабний самець! – виходить дама на підсвідомому рівні відчувала, що Богдан справді неймовірний чоловік.

– Як там погода у Варшаві, Ларо? – відвертаю нещасну від божевільного стану й додаю: – Ти групу на Екстраваганзу вже зібрала?

– Ого, які складні слова ти встигла вивчити під Шереметом! Мабуть, довго навчав? А щодо Києва, я виключно за Манілу. І буду відмовляти всіх від вашої афери. Так своєму жеребцю й перекажи.

Тарнавська кинула слухавку, а я сиділа й аналізувала. Коли б мені наразі було вже тридцять шість, а красень-бос дав від коша та не звертав жодної уваги, можливо теж була б страшенно ображена на цілий світ.

Господи! А де це так таранею запахло? Аж слинки потекли. Невже десь залишився шматочок у столі? Бо одесити привезли кілограмів з п’ять неймовірно смачних бичків. Я залишила спочатку в офісі, для частування, та скоро морськими пахощами наповнилася вся приймальня й Адамович приніс мені зі складу ароматизатор. Звабливий запах вивітрився та чомусь наразі повернувся...

Від спогадів про рибку в горлі застрягла вигадана перепона і я піднялася, щоб попити води. Та раптом світ навколо безжалісно закрутися, тому я спритно сіла. Що це таке? Ми їли зранку все доволі свіже. Хіба треба більше спати вночі?

Посеред моїх роздумів до приймальні, наче весняний вітер, увірвався Шеремет. Тепер про серйозну публічну особу нагадували лише костюми, а сам Богдан більше скидався на закоханого школяра, якому вперше сподобалася дівчинка.

– Золотко моє, радій! Екстраваганзі в Києві бути! Тільки-но розмовляв з першою особою компанії. Я спочатку навіть не зрозумів, що він сам телефонує... А ти чого така бліда? Хтось зіпсував настрій? – уважно торкнувся мого личка щасливий наречений.

– Нічого не трапилося, Богдане, все добре. Тобі від Тарнавської прилетів нещирий привіт. Обурюється й зарікається їхати з командою до Києва. Сказала, що українська Екстраваганза - то вигадка й фуфло...

– Та сама вона фуфло! Базарна баба з Білої Церкви. Ти через неї так засмутилася? Поплюй і забудь! У нас роботи сила-силенна, готуватися треба. Серйозні люди прибудуть й не можна осоромити рідної країни. Поїхали десь поїмо, бо вдома я тебе зі своїх рук до ранку не випущу, – розуміє свою божевільну поведінку він.

Я взялась за сумочку та знову ледь не втратила свідомості.

– Златочко, що? Не лякай мене, крихітко. Ну, хочеш просто поїдемо додому? – тепер зблід і сам Шеремет.

– Зараз, вогнику. Світ чомусь крутиться...

Але від таких слів дорослого чоловіка осяяло припущення. Він дивно посміхнувся й запитав:

– А ти нічого не пропустила? Якось доволі довго мене й на день від солодощів не відштовхуєш.

Це він про місячні. Але я й без нього знаю, що вже три тижні марно заглядаю до трусиків. Думала це через наше шалене кохання гормони скачуть. А бажання погризти тараньку взагалі зі станом здоров’я ніяк не пов’язувала. І до чого тут запаморочення? Хіба що працюємо багато. З останніх сил я посміхнулася і впала коханому на руки.

...Прийшла до тями, коли в кімнаті відпочинку Богдана сиділа лікарка швидкої. Шеремет тихенько стояв біля вікна й вигляд у нього був такий, наче наковтався гіркого меду.

Жінка-лікар вже зробила стандартні заміри та з посмішкою сказала:

– Вітаю, панове! Вагітність перша, бо дівчина нічогісінько не тямить. Але не хвилюйтеся, за дев’ять місяців всьому навчитеся. Звісно можете ще попісяти на тест, але він вкаже на те ж саме. Не проводжайте, вихід я знайду.

Коли вона пішла, Богдан обережно сів у крісло поруч і доторкнувшись до мого обличчя, урочисто прошепотів:

– Я ж казав, що ти у мене неймовірна. Все, що пообіцяла - зробиш. Господи, який я щасливий! Тільки за тебе страшенно боюся. Кажуть, у жінці стільки всього змінюється й болить.

– Вогнику мій, про що ти говориш? Я захворіла? – поки геть не доходили до мене слова лікарки.

– Допалався твій вогник! Ні, я зараз блаженний від такої звістки, але все одно боюся. Ще й ту Екстраваганзу ініціювали. Може її скасувати? – вголос розмірковує Шеремет.

– Навіщо? Я трішки полежу і все пройде, – посміхаюся йому дурною усмішкою.

– Звісно, через дев’ять місяців пройде... Як же безмежно я кохаю тебе! – продовжували сяяти божевіллям його очі.

– Ти серйозно? Я вагітна? То ось чому в мене затримка, – зізнаюся тільки тепер.

– Господи, а чому ж ти мовчала? Не треба було так напосідати з моїми вибриками. Та я ж не знав... А хочеш зробити підтвердження? – простягнув він мені залишений медикинею тест.

– Зараз зроблю! – підвелася й почвалала до душової кімнати. Шеремет спочатку кинувся за мною, але я заборонила: – Прошу, залишся. Пісяти я можу самостійно.

Я всілася на біде й дістала з пакетика довгеньку штучку. Зробила справу, як там написано й почекала кілька хвилин. Мені страшенно натерпілося побачити, що з’явиться у віконці? Та поки чекала, привела себе до ладу: вимила руки й лице та причесалася, наче знову готувалась на співбесіду до боса. Далі глянула у віконце і ясніше ясного побачила дві смужечки. Тобто я дійсно вагітна! Протерла тест і вийшла до Богдана на ватяних ніжках.

Тільки вчора ми побували в РАЦСі, на проспекті Перемоги, й разом з Нікою та директором, поставили чотири підписи в Книзі державної реєстрації актів цивільного стану. Невже доля спеціально підтасовує свої карти утаємничено й поступово? Бо вчора я сказала «так» своєму чоловікові, а сьогодні «так» нам каже майбутній Шеремет!

– Ну що? Показуй! Я ж тут посивіти можу, – в нетерплячці тупцює майбутній тато, не довіряючи вердикту медикині.

– Ось тобі іграшка, мій Коханий. Не знаю: дівчинка там чи хлопчик, але воно сказало нам «так», – захлинаюся від насолоди, а Шеремет підхоплює мене на руки й говорить:

– І дівчинка, й хлопчик... Всі-всі! Хочу багато. Ні, не слухай мене. Просто я так почуваюся вперше у житті й тому, може, щось роблю неправильно. Златочко, поїхали я відвезу тебе додому відпочивати.