Раді Вас бачити!

Настав сонячний осінній ранок мого першого робочого дня в Inwey. Вчора, коли пан Шеремет знайомив з офісом, мені тут дійсно сподобалося. А ще як раніше телефонувала різним телепням, аби вибити собі хоч якесь місце під сонцем, то навіть не здогадувалася, що подарує омріяну роботу мені колишня однокласниця.

Приймальня компанії наче уособлювала небесну вітальню. Тут через величезні вікна лилося стільки світла, що місце сприймалося як вхід до раю. Може тому у своїх думках я мимоволі нарекла зону майбутньої діяльності «вершиною світу».

Мій робочий стіл більше скидався на пульт управління в космічному кораблі. Це був об’ємний овал, з масою різних функцій. Швидкісний комп’ютер, системно з’єднаний з усіма підрозділами, вражав надсучасним програмним забезпеченням. Та й інші вмонтовані пристрої додавали натхнення працювати якісно й продуктивно.

Пана Шеремета в офісі зранку ще не було. Бос з’явився трішки пізніше, тримаючи в руці красивий букет з різнобарвних квітів. Як він здогадався, що я люблю саме такі? Терпіти не можу, коли дарують мітлу з одноманіття так, наче я двірник та збираюся цим предметом підмітати вулицю.

А з нинішньої клумби на мене споглядали лілеї з ромашками, хризантеми з гіацинтами та ще багато невідомих мені творінь природи, якісно складених до купи талановитою флористкою.

На доглянутому обличчі Шеремета не було й тіні втоми від сну. Здавалося, що цей чоловік зроблений з якогось суперматеріалу, котрий дозволяє йому безперервно сяяти.

– Вітаю з першим робочим днем, моя помічнице! – скромно вручив він мені дивоцвіт та доповнив: – Глеки он у тій шафі, в стіні. Натиснеш ручку, стелаж сам відчиниться. А потім зайдеш до мене, я буду потихеньку пояснювати тобі наші справи. Мені скоро летіти з презентаціями по Європі, а ти залишишся на господарстві. Треба, щоб була готова.

– Дякую за квіти й довіру! – вдихнула я ніжний аромат та підсвідомо пригорнула їх до грудей. Можливо мені здалося, але врівноважений погляд Шеремета, від такої реакції на його дарунок, дещо захмелів.

Ну, а моє внутрішнє піднесення від слів «моя помічнице» годі й коментувати. Я забула про слово «помічниця» й чула лише «моя». Звісно інстинкти дурної дівчини не вкладалися ні в які норми моралі й тому я з усієї сили намагалася приховати емоції. А ще, як цивілізовані люди, вчора ми домовилися спілкуватися на «ти».

Певно, щоб не акцентувати уваги на дивному моменті, Богдан зник у своєму кабінеті. Я швиденько прилаштувала квіти на столі так, аби вони не заважали бачити навколишній простір, але ті аромати страшенно збуджували мене. Далі взяла новенького планшета зі столу й пішла працювати.

Спочатку бос знайомив з необхідними базами даних. А це, без перебільшення маркетингова мережа, розкидана по всьому світу. Потім демонстрував структуру компанії, керівництво філіалів і врешті показав силу-силенну продукції, в каталогах. Невже все це я зможу колись запам’ятати?

Опівдні, я вже відчувала таку страшенну втому, якої раніше ніколи не знала. Було нестримне бажання вийти на свіже повітря, але заради Бога, де йому взятися на перетині вулиць біля Палацу спорту?

Та цей Шеремет бачив людей наскрізь! Він клацнув картинку на екрані й доброзичливо сказав:

– Злато, на сьогодні досить. Я бачу, як ти націлилася зрозуміти все й відразу, але у будь-якій справі має бути послідовність. Ніщо не вирішується в один день. Тому йди додому відпочивати, а завтра продовжимо.

– Богдане, але ж я повинна навчитися працювати цілий день, якщо збираюся тут все самостійно контролювати, – заперечила я керівникові, та він посміхнувся й додав:

– Ну, сама ти не будеш ніколи. Я на зв’язку - двадцять чотири на сім. Окрім того, в офісі завжди вештається купа працівників, з якими ти поступово познайомишся. Є екземпляри, котрих треба зрозуміти й звикнути до них. Працюють вони добре та інколи додають хаосу. Ну, це вже потім прийде, а наразі можу підвезти в бік дому.

– Ні, дякую. До мого дому лише дві зупинки метро. Хотіла ще раз подякувати за те, що сьогодні почуваюся впевненою у собі людиною. Я про таке забула, – не вийшло змовчати про все, що діється всередині.

– Радий чути і... будь ласка. Коли хочеш знати, я й сам сьогодні якийсь новий. І в цьому є твоя заслуга, – відповідає мені чоловік з вищого світу, а я не знаю як на це реагувати, тому сумирно опускаю очі та стрімголов кидаюся з офісу до дверей.

Вдома я прийняла душ та голенька солодко випросталася на ліжку. Здавалося, наче лечу кудись. Далі не витримала й набрала маму:

– Уявляєш, рідненька, я більше не шкодую про своє марне життя, адже працюю в неймовірному місці, про яке й подумати не сміла!

Плутано й натхненно розповідаю їй усе, що встигла дізнатися про відому на весь світ корпорацію, а моя матуся здалеку посміхається й підсумує:

– Яка ж ти в мене все-таки ще маленька! Та знаю я про них. Навіть тут люди користуються продукцією вашого «гіганта». То виходить, що інколи необхідно вибиратися на вулицю? Хоч я й не в захваті від Вероніки та її закладу, але якщо він допоміг тобі стати щасливішою, треба подякувати їм. Тільки й досі до пуття не візьму: як ти зопалу не відмовилася від поїздки в той Голлівуд?

– Мамо, я й сама не розумію! Може то випадковість чи доля? – знову повторюю припущення Ніки.

– Ну, і який же він, той твій заокеанський бос? – хитро запитує в мене матуся.

– Та ніякий він не мій, мамо! Просто вихована людина, що довірила твоїй недосвідченій дочці відповідальну справу. А взагалі він, наче той штучний інтелект. Тримає в голові стільки всього, що мені й не снилося. Окрім того, він показний і чарівний.

– ... А я хіба не казала? – почула я поруч з нею тата. – Доки ми тут маринуємося під африканським сонцем, наша крихітка вдома закохається й вийде заміж. А ти все посеред своєї нафти сидиш!

– Мамо, дай мені ще почути на хвильку тата! – прошу її, бо за ним я також страшенно сумую. Батько постійно знаходиться на бурових і чую я його дуже рідко.

Ми поспілкувалися, наче за одним столом посиділи й це принесло мені ще більше задоволення. Сьогодні вночі я більше не почувалася самотньою. Адже вранці прокинуся, щоб підійнятися на сонячний тридцятий поверх Гулівера, де опинюся серед цікавих і цілеспрямованих людей. Там я буду старанно доповнювати світ процвітання всесвітньовідомої компанії, часточкою якої себе відчула.

А вночі мені наснився сон. Ні, цього разу не страшний! Мабуть, під враженням першого робочого дня на «вершині світу» мені здавалося, що я літаю. Навколо все було таке безмежне та яскраве. Я мчала кудись, не відчуваючи тяжіння, а моє тіло здавалося невагомим і стрімким. Я навіть не дихала та все одно перебувала у надприродно піднесеному стані. І щось нестримно вабило мене вперед.