Раді Вас бачити!

Поки в Києві я втрачала розум через «зраду» коханого, Богдан Шеремет закінчив з документами страхової компанії та перед відльотом поїхав до батьків.

Мама Орися наварила вареників з вишнями й частувала ними найрідніших чоловіків біля будинку, на терасі. Не дивлячись на згорілу квартиру, Богдан почувався таким щасливим, що не міг дочекатися зустрічі зі мною. Звісно він розповів дорогим людям, що зустрів жінку своєї мрії й має на меті знову одружитися. Показав наші фото, але його тато чомусь від київської нареченої був не в захваті.

– Бодю, синку! Ну навіщо тобі та хрещатицька напасть? Ти ж знаєш, які вони усі! Це місто грошей та розпусти. Вона приборкує тебе лише заради статків, – доводив загальновідому філософію зрілий чоловік.

– Тату, навіщо ти верзеш таке, чого не знаєш? Вона зовсім інша! Злата й без мене була забезпеченою дівчиною. Батько у неї інженер-нафтовик, мама - вчителька англійської. Вони працюють у Катарі. Квартиру мають в центрі столиці. Дівчинка з гарною університетською освітою, а ще вона неймовірно красива. Думаю, що чоловіки до неї в чергу стояли б, якби красуня була розпусною. А вона навіщось на мене чекала й, між іншим, була незайманою. Тому, думаю, це я її не вартий, – тихенько пояснював батькові наші таємниці закоханий Шеремет.

– Сину, ну це вже геть по-дитячому! Скільки в тебе жінок перебувало, а ти й досі не можеш відрізнити цноту від підробки. Та в житті не повірю такого про столичну! Це як отой твій «пояс моральності», гори він у вогні. Ти ще й досі його не здихався? Де це бачено, щоб чоловік свою дітородну функцію перекрив? Орисю, зараз я тобі допоможу, моя мила, – не хоче слухати більше синові вихваляння щастям пан Мирослав та йде в дім до дружини.

А Богдану дуже захотілося побачити мене. Тому він набирає офіс і бачить на екрані страшне. Шеремет не був би класним бізнесменом та не заробив би стільки грошей, якби миттю не орієнтувався в побаченому. Не знаю, що вже такого він прочитав на моєму обличчі, але схвильовано запитав:

– Златочко, кохана, що сталося? Ти на себе не схожа...

Я зціпила зубенята та ще не вірила, що він аж настільки гад. Мені не хотілося лестиво сяяти чи розповідати байки. Я просто кинула йому ті фото й гнівно скрикнула:

– Ось що сталося. Хіба цього не достатньо аби зненавидіти тебе? НАС більше не існує. Пообіцяй усе забути! – і вимкнула всю апаратуру, якою він міг до мене достукатися.

Хтось зі співробітників намагався зайти, але виховано зник. Адже я ридала за своїм шикарним столом так, наче раптово побачила власну смерть. А хіба НІ? Не відчуваючи кінцівок та навіть серця, я продовжувала стинання, шкодуючи про свій миттєвий спалах щастя й проклинала того, хто так легко зрадив мені.

Ну, так! Шеремет знайшов собі «чисту сторінку» й почав настирливо заповнювати її. Але навіщо стільки жорстокості? Хіба розумна помічниця й безвідмовний працівник заслуговує на підлу зраду? Я жива людина, а не робот, до яких він там у себе звик... Хочу напитися у Вероніки. А заодно попрощаюся зі світом, що народився серед цих стін.

Дзвінок я не відкладала:

– Нікусю, можна до тебе сьогодні заїхати?

– Та запросто! А що сталося? – здається всі навколо відчувають мої нещастя.

– Нічого. Напитися хочу й погуляти, – зізнаюся їй.

– Ого! Це щось новеньке. Добре, чекатиму, – стривожено запрошує вона мене.

– Ти зараз у клубі? – уточнюю про всякий випадок.

– Златко, а де ж мені ще бути? Я тут живу, – чую дивну новину й не розумію її.

– Живеш? А чому?

– Та тому, що батько квартиру нашу пропив. Поки я танцювала, уклав договір з липовою агенцією, а далі запив на крихту грошей і згорів, залишивши мені купу боргів. Ледве поховала. Борги я звісно «відпрацювала», але на квартиру ще не назбирала. Ось такі реалії, мала! Ну приїзди, у мене сьогодні виступів мало, нап’ємося разом. А ще розповіси, де той глянцевий привид уже накосячив, – неймовірно швидко розкусила мій настрій Ніка.

А в цей час у будинку Шереметів відбувалося наступне. Куштування смачних вареників з вишнями та знайомство батьків з нареченою миттю перетворилося на невеличке пекло.

Богдан Шеремет намагався, але поки не міг зрозуміти: як його вчорашнє невинне селфі з колишньою дружиною потрапило до мене? Та він був не з тих хлопців, що пожаліють допитати власних батьків!

До нестями щасливий своїм майбутнім, він дійсно трішки вийшов за рамки здорового глузду. Богдан прийняв рішення назавжди здихатися пам’яті про життя з колишньою і навіть передав їй повне право на страхове відшкодування.

Леслі цьому зраділа та з вдячності попрохала наостанок посидіти за чашкою кави. Там вони й зробили кілька спільних фото. Колишня щось молола про свій новий злет у кар’єрі моделі. Але всі знали, що після лікування від наркотичної залежности, її не брала жодна агенція у всьому шаті.

Паралельно, звиклий до динамічного руху Богдан, уже встиг побувати в клініці й виконав обіцянку: стати повноцінним для продовження роду чоловіком. Він цілодобово марив, як повернеться в наш «спільний дім» і ми невідкладно започаткуємо династію Шереметів. От тільки у чорнявої Леслі в голові снували геть інші плани.

Поки він перебував у клініці, шустра наркозалежна завітала до колишніх свекрів. Істинна причина її візиту залишилася невідомою, та коли Леслі почула новину про неймовірне щастя свого колишнього, вирішила побажати мені всього найкращого по-своєму.

Тато Богдана, як добрий католик, купився на її щирість і дав контакти київського офісу. А вже там будь-хто міг підказати: котрий з них мій особистий номер. Так і потрапили ті фотки мені на очі. Але про це я дізнаюся дещо пізніше.

Наразі я розрахувалася з перевізником та й пішла до уже знайомого лівобережного клубу. Привіталася з охоронцями, зайшла всередину й побачила Вероніку на сцені. Вона кивнула викидайлові й мене провели за її столик.

Поки Ніка танцювала, я сиділа мов заморожена й думала про все відразу. Про свій неймовірний «злет» в Inwey. Про моє гаряче й коротке кохання, про цю дівчину, що кожен день майже голою задовольняє погляди хтивих дядьків, аби просто виживати.

І знову про НЬОГО... Навіщо я знадобилася Богдану? Для примхи? Для поповнення списку незайманих? Чому чоловіки такі гидкі? А Ніка мене попереджала! Хоча саме вона й познайомила нас з ним.

– Привіт, Лялю! – почула я десь збоку й відсторонено глянула нагору. Поруч стовбичило ще одне «диво світу» чоловічої статі та, мабуть, бажало втілення своєї примхи.

– Пішов геть! Дівчина відпочиває, – нагодився уважний викидала, бо всевидяча Ніка вже зробила йому знак зі сцени.

– Я ж не даром, а за гроші... – не відставало мурло. Та Арсен тихенько взяв його за зап’ясток і доповнив:

– Йди сядь на місце. Я повторювати не буду.

– О’кей! Які ми всі недосяжні, – підняло воно руки та поповзло у свій темний куток.

Скоро Вероніка звільнилася й нам подали «вечірній набір».

– Ну що, подруго, за вільних жінок у всьому світі? – підняла яскраву склянку вона. – Як не захочеш їхати додому, в мене є зайвий спальний мішок.