Раді Вас бачити!

Скоро до запаморочень додався ще й дикий токсикоз. Я весь час відчувала себе в літаку, під час найжахливішої турбулентності. Хоча в літаку мене зроду не нудило! Літати я люблю й завжди милуюся хмарками за вікном та сонцем, що сяє над ними.

Але тепер молодій родині Шереметів було не до фантазій. Адже у Богдана горіли строки підготовки до міжнародного заходу, який ми самі зорганізували в Києві. Назустріч нам пішли на найвищому рівні, а це означало, що й провести ми приречені так само високо й рівно.

Мій коханий тепер намагався зробити все самостійно й від такого натиску дещо змарнів. А я лише повільно мандрувала від подушок до ванної кімнати та все одно почувалася жахливо. Лікарка, до якої мене приписали, вважала це природним станом. Порекомендувала якісь вітаміни та запросила у стандарті строки на ультразвукове обстеження.

На вулицю, аби не впасти, я сама ходити боялася й чекала на Богдана. Якось він вирвався, на пів годинки посеред шаленого робочого дня, щоб поїхати на Бесарабку за продуктами. Геть випадково ми прямували рядами, де жіночки торгують сушеними цілющими травами.

– Що, дитино, вагітність мучить? – почула я й зупинилася, бо ніякого живота в мене ще не видно було.

– Ви до мене? – здивовано спитала.

– Ну, не до нього ж! – кивнула старенька на Богдана. – Їм аби діло зробити, а страждання приймають жінки. Ось візьми цієї травички й завари на ніч. Та попий зранку кілька разів по столовій ложці. Я додаю рецепт і візитку з домашньою адресою. Мені таїтися нічого, я людям допомагати люблю. Як сподобається зілля, приходьте в середу чи п'ятницю. Я завжди тут...

– Златочко, може ну його? – прикрив мене собою Богдан. Але якби ж він відчував ті муки, що я терплю!

– Богдане, я тільки спробую. А що, коли допоможе? Дякую! Скільки ми Вам винні? – хапаюся за рятівну соломинку.

– Та нічого не винні. Спробувати я даю безплатно. Всіх грошей не забереш. А що, як дійсно не допоможе? – каже дивна бабуся й посміхається мені слізливими старечими очима.

Ввечері мій сміливий бізнесмен сам заварив та напився, але до ранку не завагітнів і навіть нікого не народив. Тому вранці я теж спробувала гіркого пійла й чекала, що помру. Але, на диво, пройшла година, за нею друга, а мене геть не нудило більше.

До обіду я почала господарювати на кухні й приготувала свіженький курячий бульйон. Далі запустила прання. Раніше будь-який аромат доводив мене до божевілля, але сьогодні я впевнено займалася звичайними домашніми справами й навіть ноги не трусилися.

Коли бідолашний, зморений бізнесом і хвилюванням про моє здоров'я, Шеремет примчав на обід додому - він не впізнав мене. По кухні розповсюдився аромат домашньої страви, а причесана та дещо рум'яна господиня приємно доповнювала простір. Від такої картини очі мого легіня засяяли щастям і він недовірливо запитав:

– Ти почуваєшся краще?

– Так, любий! Значно краще. Йди мий ручки та будемо обідати, – знову з'явився в мене командний тон.

– Тобто ти хочеш сказати, що пійло бабусі діє? – радісно перепитав він.

– Виходить, що так. Коханий, розкажи мені краще, що в світі діється? – запитую за столом і шкодую про те, як він бідолашний схуд.

Вперше за місяць я їла з таким апетитом, наче мене тримали на голодному пайку. І Шеремет завзято махав ложкою та щасливо поглядав, обсипаючи своїм традиційним вогнем.

Зілля Богдан накупив на дві вагітності й скоро я повернулася на роботу до офісу. Не знаю: які чари були в тій несмачній траві, але вона точно була чудодійною. Ми забули про початкові страхіття та в потрібний час дізналися, що чекаємо на хлопчика!

Шеремет як почув, думала злетить до небес. А ще я запевнила його, що буду брати участь у довгоочікуваному заході. Я навіть купила собі привабливу сукню для майбутніх мам. До речі, вбрання підходило й для нареченої.

Прилетіли тато з мамою. Дивно, але Богдан їм дуже сподобався. Він сипав жартами й був до тестя з тещею таким доброзичливим та щирим, що й камінь полюбив би його. Тільки старші Шеремети не прилетіли. Вони вирішили чекати на нас вдома.

І ось настав день відкриття української Екстраваганзи. Народу прибуло багато. Жінки в красивих святкових шатах, чоловіки в шикарних френчах ходили переробленою залою, з келихами в руках і ствердно кивали, дивлячись на величезні блакитно-жовті стяги на головній сцені.

Богдан замовив прапорці всіх країн-учасниць і вони стояли на столиках й підкреслювали думку, що компанія Inwey впевнено крокує цілим світом. Звісно пілон з цієї зали зник, як недоречний атрибут. Зате Вероніка була невпізнаною. У строгій багряній сукні вона тихо прогулювалася серед гостей та попивала улюблений фруктовий коктейль. І ніхто наразі не вгадав би в ній скромної місцевої танцівниці.

Час від часу на сцену підіймалися видатні працівники й розповідали свою історію злету. Та ось до зали увійшов невисокий сивий чоловік в смокінгу і народ, наче по команді, зааплодував йому. А запрошені Богданом диктори з телебачення урочисто оголосили, що прибув президент компанії Inwey. Легкою ходою чоловік піднявся на сцену, взяв мікрофона й покликав до себе Богдана. Він обійняв його за плече й сказав:

– Панове! Я добре пам’ятаю, як років десять тому цей хлопчина вперше прийшов на наш рядовий захід і з того часу стрімко та впевнено дряпався нагору. Сьогодні містер Шемет на вершині бізнесу. Ну, хіба що захоче скинути мене! А ще він підкорив більш важливу височінь: став коханим чоловіком і скоро буде щасливим татом першого спадкоємця. Де твоя чарівна доля? А, ось вона! Пані, будь ласка, йдіть ближче. Люди, у нас тут усі зрячі? – тримав мене за руку чоловік.

– Т-а-а-к! – розсміявся зал.

– Тоді не треба пояснювати, що нікого прекраснішого містер Шеремет не міг зустріти в цілому світі. Його наречена... Перепрошую! Його неперевершена дружина допомогла підійняти бізнес в Україні до неочікуваних висот. Дякую Вам, місіс Шеремет, і щиро вітаю в компанії Inwey!

– Ми Вам вдячні, сер! – взяв Богдан у нього мікрофона й провів до сходинок. Потім кинув поглядом на оновлений зал нічного клубу й очі його засяяли ще яскравіше: – Вітаю, колеги! Вітаю, гості! Вітаю, тату й мамо! Пів року тому, саме у цій залі, я вперше побачив Вашу доньку і більше не зміг без неї жити. Без перебільшення, завдяки бізнесу, я об'їхав уже пів світу та ніде не зустрів таких чарівних очей. Даруйте, але для українця немає нічого дорожчого за Батьківщину і кохану жінку. Я радий вітати всіх у столиці моєї квітучої неньки-України та сподіваюся, що цей вечір надихне вас на співпрацю з нами. Дякую, гарного відпочинку!

Напівпрозора завіса з традиційними кольорами Inwey піднялася і я побачила... групу «Океан Ельзи», зі Славком Вакарчуком на чолі. У нього в руках звісно був блакитно-жовтий прапор. Зранку я напилася чудодійної трави, але наразі голова трішки пішла обертом. Та це від хвилювання, бо мій заклопотаний Шеремет не сказав, що запросив відомий гурт на наш захід. Ми тихенько спустилися сходами, а під стелею лівобережного Голлівуду вже звучала просторова й неповторна: «Я їду додому...»

Тепер ми з Богданом пішли в комірку, де на нас чекала Вероніка:

– Люди! А чому ви запхали мене сюди? Я все життя мріяла зблизька побачити Славка на сцені.

– Не спіши, Вероніко. Він нікуди не подінеться. У групи запрограмована фінальна пісня. Тримай, це тобі, – простягнув Богдан їй ключі.

– Що це? – здивувалася Ніка.

– Ти випадково подарувала мені зустріч з найдорожчою на землі. А це всього лишень маленька подяка, – ніжно обіймав мене за плече Богдан і щиро посміхався. Знаєте, робити добрі справи неймовірно приємно!

– Бери, Нікусю. Інакше де ти будеш, за нашої відсутності, приглядати за своїм похресником, – впевнено додала я їй.

– Що? Ви даруєте мені квартиру та ще й зробите хрещеною свого маленького Шереметика? Господи, цього не може бути! – вона кинулася зі сльозами обіймати нас обох, а ми щасливі, дивилися одне на одного й читали в очах улюблену фразу:

«Пообіцяй забути? Та ніколи у житті! Тільки найкраще обіцяє бути...»