Раді Вас бачити!

Час летить дуже швидко, підганяєш ти його чи ні. Ось і наше життя прямувало все ближче до здійснення найзаповітнішої мрії: появи на світ нового Шеремета.

Тих кілька осінніх днів ми з Богданом жили, наче на пороховій бочці. У передпокої, на почесному місці, стояла валіза з усім необхідним для пологового. Все це нагадувало або швидку евакуацію, або наче я вигнала чоловіка з дому та він не поспішав іти.

Мій коханий Шеремет став смиканим і при кожному моєму подиху вночі, підіймався над подушкою та слухав тишу, а я вдавала, що сплю. Хоча, для даної ситуації, спала я геть непогано! Лікарка наказала відпочивати перед найважливішим моментом у житті, от я й відпочивала.

Та якось вранці пішла попісяти й не розуміла, чому рідина не зупиняється? Взагалі невідомість не завжди приємна. Звідки мені було знати, як відходять ті води? А вони взяли й відійшли... Тепер ясно, що час настав і малеча ось-ось почне свій невпинний рух назовні. Мені хотілося назад до ліжка, але треба збиратися до лікарні.

– Вставай, Богданчику! Здається почалось, – зітхнула я, а він зірвався на ноги й прошепотів:

– Дуже болить? Я зараз!

Далі він сильно вдарився боком об стіл та шукав допомоги навколо, але не знаходив її.

– Пане Шеремет, якщо Ви зараз же не припините панікувати, я викличу таксі. Ну, чого ти вештаєшся? Все нормально. Буде. Мабуть. Давай мене одягати...

Богдан почув мій наказ та спробував заспокоїтись. Адже він умів це робити. Навіть коли зникали гроші з рахунків чи нахабні бюрократи звинувачували його в уявних махінаціях. Міжнародний бізнес - серйозна штука. Частенько він підлий і безжальний, але мій Шеремет дійшов до своєї вершини. От і я сьогодні спробую підкорити свою височінь - вперше стану мамою. Але далі філософствувати мені перешкодив дикий біль.

– Ой-ой-ой! – схопилась я за живіт та розуміла, що наше маленьке диво, не стало більше чекати й попрямувало з мене негайно. Але раптом все припинилося й мені стало дуже добре...

Думаєте, я геть непідготовлена? Звісно ми ходили на всі ті теоретичні тренування з диханням і уявними переймами, але насправді це достобіса боляче.

– Може приляжеш? – наївно запитав мій «сталевий бос» та чекав, що все зробиться тихо й відразу.

– Богдане, не дуркуй! Давай мені оту легеньку сукню й мокасини. Кілька секунд у мене думаю є, поки воно почне знову катувати.

Він виконав і цей наказ та спробував вивести з квартири, але тепер мене розпирав такий нестерпний біль, що здавалося хлопчик вже точно хоче вийти. З горем пополам ми з’їхали в ліфті на підземну стоянку. Шеремет відчинив для мене дверцята й намагався обережно запхати дружину-гору до свого чудового авто.

– Лягай! Я опущу крісло, – допомагав мені він, але наразі я заволала від болю на весь підвал і якийсь водій, що також забирав машину зі стоянки, перелякано побіг до нас. Та ближче він побачив у чому справа й підняв догори обидві руки:

– Господи, я думав у вас тут щось негаразд. Хочете, я буду прокладати шлях? Не так давно сам подібне пережив...

– Дякую, брате! Ні, не треба, ми впораємося, – вдячно посміхнувся Шеремет і кинув валізу до багажника.

Не встигла я перепочити та вмоститися на сидінні, як те страхіття повторилося й накрило мене ще безжальніше.

– Богдане, вирушай прошу тебе, бо крихітка точно народиться тут, а в нас не буде чим пуповину перерізати!

– Що? – здригнувся він і я пожалкувала про сказане. Крім того, на нас чекав доволі довгий шлях. Знавці порадили найкращий пологовий на Куренівці, й спогади про далеку дорогу навіювали жах.

Днями мене запрошували лягти раніше й готуватися на місці, але я терпіти не можу лікарняних стін. Навіть найкращих! І тому вперто відмовилася, а зараз в агонії нестерпного болю, подумки лаяла себе останніми словами.

– Коханий, ти їдь правильно і не звертай на мене уваги. Якщо трішки покричу, мені легше стане. Просто дивись на дорогу та ненароком не вбий нас, – бурчала я, а Богдан зціпив зуби й тяжко зітхав:

– Тобі добре говорити, а я на грані. Ніколи не думав, що все відбуватиметься аж так страшно.

– Але ж ти хотів футбольну команду в домі! А я лише виконавиця твоїх мрій. Думаю, мені до снаги, та воно трішки вбиває. Господи, їдь!!!

Від сильного болю я періодично здригалась, але трималася. А коли ми врешті добралися до Мостицької, була майже непритомна й лікарі відразу повезли мене на каталці всередину.

Як перевдягали не пам’ятаю. Знаю, що опинилася в гарно освітленій кімнаті на спеціальному столі. Біля мене крутилися медики, а потім з’явився «космонавт» і незалежно від болю мені стало смішно. Мого Богдана одягли так, наче він точно летить у космос і в полі зору залишилися тільки його чарівні жовто-зелені очі.

Акушерка, що відповідала за мої пологи уважно запитала:

– Народжувати будете під анестезією? Тоді треба підписати...

– Ні в якому разі, я витримаю! Все життя я готувалася почути перший крик свого коханого синочка, а ви хочете мене в стан овочі ввести? Я сильна. Краще за ним слідкуйте, бо знепритомніти може за іграшки... Ой-ой!!! – мучилась я, але прохала за найріднішого.

Жінка-професіонал посміхнулася й відповіла:

– Та ясна справа! Вони всі однакові. Там, на вулиці, сильна стать. А тут, де жінка приймає муки відразу за трьох, ще й крові не побачивши, падають як мухи. Думайте зараз про себе та слухайте все, що я буду говорити, так?

– Та-а-а-к! О, Господи! – тепер мені здавалося, що я вже не така сильна, але медики займалися своїми звичними справами й це дещо надихало.

Далі я думала, що вже здохла, але потім знову поверталась очима до яскравого світла на стелі й слухала та виконувала все, що наказувала ота розумна й неймовірно жорстока пані. Вуха мені заклало та ось я почула:

– Бачу голівку... Тримаю... Йде, добре...

Знову до мене підкралася відключка, але інша медикиня легенько торкалася моїх щік та не давала помирати. У смертельних муках я пнулася з усіх сил і вже не розуміла, що відбувається. Аж раптом прийшла винагорода!

ОТОЙ ЗВУК, ЯКИЙ НЕ СПЛУТАЄ НІ З ЧИМ НА СВІТІ ЖОДНА ЖІНКА НА ЗЕМЛІ !!!

Перше привітання зі світом, з мамою й татом, з долею й життям. Воно заволало так, що мені більше не потрібна була медична допомога. Я забула про себе й про біль та намагалася підняти голову, щоб побачити: який Він - МІЙ СИНОЧОК!

Я чітко бачила мокре й трішки зморщене та заплутане у власну зачіску наше з Богданом творіння. Воно хлипало й співало людям навколо свою першу казкову пісню. Тепер розум залишив мене і коли його, загорнутого в стерильну тканину поклали мені на груди, воно пригорнулося й притихло та здається заснуло на мені...

– О, відчув маму. Ну що, шановні, вітаю! У вас народився хлопчик. Хоча це ви вже зрозуміли. Перерізати пуповину татові ми не пропонували, бо йому в кутку з нашатирем веселіше. Таточку, може вже підійдете й поздоровите дружину? Вона у вас молодець! Познайомтеся: це Ваш син, – жартувала акушерка, потім стомлено скинула свою шапочку з голови й додала: – Дівчата, я вийду на повітря...

Тепер я побачила блідого Шеремета-старшого, бо маленький солодко похрюкував уві сні біля мого обличчя. А той стояв з очима, повними сліз і не знав, що сказати. Стільки всього вмів говорити зі сцени про свою компанію, серед різних країн, а зараз онімів і тільки безпорадно ворушив вустами.

– Богдане, ти чого? Все вже позаду, повертайся до нас. Ось той, кого ти так хотів. Він неймовірно красивий, як його тато, – щасливо посміхалась я й геть не відчувала, що там зі мною робили жінки за завісою. Тільки одна весело подивилася на нас і таємниче сказала:

– Яке там позаду? У вас все тільки розпочинається...