Раді Вас бачити!

Київське зібрання компанії Inwey пройшло на неймовірно натхненній ноті. Давно Богдан не пам’ятав такого стрімкого зростання продаж, адже навіть наш молодняк, що тільки починав вивчати каталоги товарів, від успіху просто захмелів.

Новенькі дистриб’ютори бігали з шаленими чортиками в очах та не встигали підписувати Угоди. Звичайно, досвідчений Шеремет знав, що після сплеску вгору прийде й падіння, а тому цілеспрямовано навчав не пасувати перед будь-якими труднощами. Частенько він проводив інструктажі прямо в нашому офісі.

Ці спонтанні набіги нас з Шереметиком у животі трохи бентежили і я виходила погуляти зимовим бульваром. Снігу в місті майже не було, вірніше його так активно вивозили, що білі мухи не встигали падати.

Інколи присідала на лавку й безсоромно пестила невеличкий живіт та розмовляла зі своїм нащадком. Раніше, коли бачила щось подібне, думала ті жінки несповна розуму. А тепер цілком розуміла щастя спілкування з крихітним створінням у собі й не звертала уваги на світ довкола.

Звісно наша квартира на Лумумби була зручна та велика, але домашні турботи стали для мене заважкі. Тому Богдан наполіг, щоб раз на тиждень технічна працівниця з офісу, приходила прибратися у нас вдома. Я погодилася, бо страшенно боялась нашкодити чарівній малечі та й жінці гроші не зайві були.

Ось почувся виклик домофона.

– Заходь, Вероніко! – глянула я на екран та впустила подругу, що тепер регулярно навідувалася до мене. Богдан призвичаївся вранці зникати непомітно, наче привид, а я спала ще доволі довго.

Після Екстраваганзи Ніка кардинально змінилася. Вона більше не фарбувала волосся у дивні кольори й просто забігала поцікавитися: як поживає її хрещений синочок у мені?

– Златко, не повіриш та здається я знайшла в собі нове покликання. Навіть ремонтники зробили комплімент. Сказали, що я придумала класний дизайн для квартири, – весело крутила педалі велотренажера дівчина й розповідала мені, як просувається переобладнання житла, що ми подарували.

– Чудесно! То кидай свій пілон та йди на курси дизайнерів, – зраділа я за подругу.

– Але ж я нічогісінько не тямлю в комп’ютері, – комплексувала Ніка.

– Та що там тямити? Основи нам ще в школі дали, а все інше в процесі підтягнеться. Кинеш нарешті задовольняти погляди безмозких мужиків, адже набагато приємніше заробляти чимось суттєвим, скажи? – тепер щодо змін у житті я консультувала подругу.

Ніка обіцяла подумати й зникла, додавши мені веселого настрою. Ми з Богданом давно прийняли її до своєї родини. Бо батьки трішки пораділи за наше щастя та й помчали назад до своїх пісків. А я була несказанно вдячна долі й Вероніці, що невинно створила для мене такий прекрасний і наповнений щастям світ.

Сьогодні мій коханий прийшов пізніше звичайного та був чимось дуже занепокоєний. Після душу він кинувся ніжитися біля свого спадкоємця й блаженно обціловував мій живіт, але я відчувала проблему.

– Котику, ти знову занадто переймаєшся через мене? Чи молодняк десь налажав? Що, кажи, – чіпляюся наче реп'ях, щоб відповів.

А Шеремет тяжко зітхає й каже:

– Та ні, з бізнесом все окей. Ти тільки не хвилюйся, але є дещо недобре...

– Про що ти говориш, коханий? – присіпалася до бідолашного, а він неохоче поморщив лоба й додав:

– Мама телефонувала. Татові зі старими серцевими болячками треба негайно лягати до клініки. Та вони видряпаються, як завжди.

– Богдане, ти думаєш, що говориш? Як це «видряпаються»? Негайно замовляй квиток і лети на допомогу, – наказую йому.

– Але ж ти не полетиш зі мною, а залишатися тут самій я дозволити не можу, – заглядав мені в очі Шеремет неймовірно розгубленим поглядом.

– Звісно не полечу. Я б з радістю, але треба оберігати малечу. А ти мчи, я навіть слухати нічого не хочу. На, замовляй зараз же! – вклала до його рук телефон.

– Ні, нехай буде, що Бог пошле, – розривався на часточки від болю мій єдиний.

– Коханий, пам’ятаєш: нас з маленьким не можна турбувати спротивом? Ось тому ти полетиш! А зі мною поруч буде Вероніка. Відданішої людини не знайти. Дівчина вижила одна, в підсобці нічного клубу і вона мені, наче сестра. Сьогодні також заходила послухати, як товчеться всередині Шереметик. Шукай квиток, кажу тобі! – перейшла на вимогливіший тон дружина.

– Точно? Я про це не подумав. Розумієш, гроші тут ні до чого. Потрібна моя присутність. Я вмію натиснути де треба, інакше не виходить, – виправдовувався чоловік.

– Ось тому треба поспішати. Рятуй тата, а ми тут будемо чекати й рости, – заспокоювала я рідну людину на грані відчаю.

– Маленькі мої! Пообіцяйте, що у вас все буде добре, – погодився Богдан та вже збирав невеличку валізу.

– Обіцяю, мій рідний! Я буду тихше водички та нижче трави. У мене така неймовірна відповідальність і висока ціль. Не бійся, я сильна й заради нашого щастя можу все.

– Як же я тебе кохаю... І дякую Господу, що подарував тебе мені, – пригортався до мене збурений розставанням Шеремет та батькова хвороба не давала йому спокою.

* * *

Боїнг в аеропорту Джона Кеннеді приземлився вчасно. Богдан миттю схопив таксі та вже телефонував мамі. Дивно, але вона не відповідала. Тоді Шеремет набрав номер медичного закладу, де завжди лікував своє хворе серце пан Мирослав. І те, що йому відповіли бідолашний вже не забуде ніколи у житті...

Чергова на телефоні сказала найстрашнішу річ, яку кожна людина чує про батька або матір:

– Даруйте, містере Шеремет, але я повинна надавати правдиву інформацію. Сьогодні о третій ночі серце Вашого батька зупинилося назавжди. Наші працівники зробили все можливе. Співчуваю Вашій втраті. Місіс Шеремет також у нас. Після смерті чоловіка їй знадобилася медична допомога. Зараз стан хворої стабільний і їй можна від нас піти, а щодо тіла Вас проконсультують за номером...

Богдан погано пам’ятав, чи подякував за це страхіття. Та й за що дякувати? За те, що його веселого татка більше немає на цій землі? За те, що він ніколи не підійме над головою внука? Не пожартує дотепно, як це вмів робити лише він. А ще мама лежить тепер без тями тому, що її єдиний пішов назавжди. Господи! Як же боляче...

По щоках Богдана котилися сльози й уважний водій запитав:

– Містере, Вам допомога потрібна?

– Дякую, вже ні. До Пресвітеріанської лікарні, будь ласка.

– О’кей – кивнув водій і без слів зрозумів, що у пасажира невиправне горе.