Раді Вас бачити!

Зранку прибіг стурбований чимось завскладу Захар Абрамович. Він завжди так гучно висловлював свої емоції, що чутно було на кілька поверхів. Богдан сьогодні ні в чому не відмовив хазяйновитому чоловікові й той підійшов до мене в приймальні, виховано нахилився та тихенько прошепотів:

– Не зупиняйся на досягнутому, квітко наша! Адже в боса крила виросли, що в піджак не вміщаються.

І побіг собі. А я таємниче посміхнулася й почала невідкладно готувати дизайнерський проєкт нашого запрошення на щорічний захід компанії. Довго думати не знадобилось. Я мала в галереї купу наших з Богданом щасливих фото, обрала одне та створила колаж з моєю запаморочливо прекрасною обручкою і красномовно підписала: «Щастя з Inwey».

Шеремет вже скучив і вийшов подивитися на мене, та раптом побачив на екрані готовий дизайн. Окрилений бос схилився, обійняв за плечі й лагідно наказав:

– Замовляй! Більше просто нічого додати. Хіба те, що я божевільно кохаю тебе! А ще ти в мене дивовижно талановита. Поїхали додому, пообідаємо...

Я пригорнулася щокою до його рідної руки й нагадала:

– Коханий, а заїхати в клуб до Ніки?

– Точно! Я забув. Як дивлюся на тебе, все на світі забуваю. Керуй, будь ласка, бо щастя заполонило всього мене.

– Добре, містере Шеремет. Я лише Нікусі зателефоную, – натиснула зв'язок.

Вероніка була «вдома», тобто в клубі! Бідна дівчина, що завдяки покійному батькові-п’яниці втратила власне житло, навіть у службовому закутку не падала духом. А ще встигла подарувати нам з Коханим неймовірне щастя й тепер ми перед нею в неоплатному боргу!

Майбутні Шеремети помчали до Голлівуду. Вероніка зустріла нас щирими обіймами і їй, як тому Абрамовичу, зовсім не треба було нічого пояснювати. Взагалі, я вже зрозуміла, що навіть без диплома вишу, ця нещасна дівчина по життю мала відмінний диплом психолога.

– Привіт, красунечко! А хто це з тобою? Невже той серйозний іноземець, що шукав собі помічницю? Тільки тепер він по-нашому життєрадісний та квітучий, – так зустріла вона нас.

– Вітаю, янголе! Ми навіть не знаємо, як дякувати тобі за те, що нас поріднила, – радо обіймаю її, а Ніка знизує худенькими плечима й відмовляється від своїх титулів:

– Та який з мене янгол. Скоріше Єва, бо майже завжди гола. Перепрошую, пане Шеремет!

Але Богдан уже не чув дівочих дурниць. Наразі мій хижак впився бізнесовим поглядом та увімкнув внутрішній калькулятор, щоб зрозуміти: яку суму запропонувати місцевому керівнику за оренду закладу.

– Нікусю, не будемо заважати пану Шеремету працювати. А ти наче імідж змінила? – запитую у неї, бо не бачу більше фіолетового кольору волосся й блискіток на шкірі. Тепер вона нагадує царицю Клеопатру: темне пряме волосся, стрілки на очах і золота сукня-максі.

– Ти помітила? Ось вдяглася в золото та думаю: може й мене тут хто вподобає та забере до свого офісу? Тільки я не зрозуміла – це візит ввічливості чи ви у справах? – зацікавилася Ніка.

– І те й інше. А ще: ось! – я підняла долоньку й показала подрузі обручку. Вероніка схопилася рученятами за щічки й очі її запалали щастям за мене:

– Вітаю, Златко! Боже, яка краса! Я такого в житті ніде не бачила. Ясно, що замовне. І коли ж урочистість?

– А це вже коли ви дозволите. Ми збираємося провести її тут. Адже саме в цих стінах ти нас заручила й пізніше мудрістю надихала. Нікусю, я тепер дихаю Ним одним! – навіть не намагаюся приховати від неї свого життєвого тріумфу.

– Та бачу, не сліпа. Тільки навіщо вам наш хлів? Він же гидотою, з підлоги до стелі тхне, – промовляє правдива подруга.

– А ми його відмиємо й наповнимо щастям. І тобі гарного й заможного пана знайдемо. Ми плануємо, що сюди приїдуть багато друзів Шеремета. Тільки треба аби ваш власник дозволив нам це. Знаєш, мій бос уміє бути переконливим. Ну то як, коханий, підійде київський Голлівуд для вашого зібрання? – пригортаюся до міцного плеча Богдана.

– Так, підійде! Як відмовишся від місця, що подарувало мені Тебе? – після попереднього огляду піднесено говорить Шеремет. – Звісно треба попрацювати над родзинками Inwey, але в цілому згодиться. Вероніко, ти зробила нас найщасливішими на землі, а тепер сконтактуй, будь ласка, зі своїм босом, – ввічливо просить дівчину Богдан.

– Радісно це чути. Ось, тримайте! – кидає вона на мій айфон номер свого директора.

І дійсно довго вмовляти власника Голлівуду не знадобилося. Коли Богдан вносить пропозицію, від неї важко відмовитися. Звісно через ввічливу впевненість, а ще через грошовий еквівалент, яким він надихає співрозмовника.

Ніка щиро запрошувала нас на коктейль, але Шеремет після розв'язання нагального питання, нестримно бажав опинитися вдома. Ми зробили разом кілька селфі й розпрощалися до наступного разу.

Десь у районі затору біля Південного мосту я сказала:

– Уявляєш, Коханий, вона вже кілька років живе у підсобці клубу...

– Перепрошую? Як це? Ти ж казала, що ви з нею ходили до однієї школи. Значить Ніка з центрального району, – здивовано перепитав Богдан.

– Так, ми закінчували сімдесят шосту, на Гончара. Вони з батьком жили нижче по вулиці. А потім він відписав квартиру якимось пройдисвітам і скоро помер від оковитої. Так Ніка перебралася до комірки Голлівуду. Добре, що хоч там їй прихисток надали.

– Але ж ти говорила, що вона має гарні заробітки й елітне авто? – нічого не розумів уважний чоловік.

– Та в того Ягуара тільки назва гучна, а так він старий і затратний. Однак Ніка тримається на плаву та ніколи не жаліється, – розповідаю своєму рідному все, як є.

– Зрозуміло. Ну нічого, ось проведемо успішну Екстраваганзу, продажі підскочать і купимо нашій свасі власне житло, – випалив Шеремет.

– Коханий, я люблю Нікусю всім серцем і знаю, що її боржниця, але нічого такого не мала на увазі, – знову моє серце стислося від насолоди за його доброзичливість до людей.

– Зате я маю. Все нормально, золотко, прорвемося! От халепа з цими заторами, – бідкається мій чарівник.

– Та копають же скрізь, мов навіжені. Скільки себе пам’ятаю: все місто перерите! – обурююся поруч з Ним, а сама розумію, що ті чоловіки в оранжевих жилетах просто заробляють собі на хліб, а ще намагаються робити моє рідне місто затишнішим і безпечним.

Скоро МИ повернулися додому, щоб знову опинитися в раю бажань. Здається з моменту примирення, ми стали схожі на двох стурбованих молодих кроликів, що переймаються лише пристрастю й задоволенням. І зрозуміти наш стан можуть люди, які знають ціну прекрасним почуттям.