Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Юля.

Я сиджу, підперши голову, слухаю монолог тітки і подумки уявляю звук мотора, що стихає біля моїх воріт. Потім — грюк дверцят машини, кроки, і Бодя у дверному прорізі.

Але, на жаль, це ніяк не пришвидшує його приїзд.

Боже, я вже не можу слухати тітку Олену. Я навіть знаю, з ким їй зрадив дядько Саша місяць тому — і з ким вона йому помстилася.

Я скоро здурію.

Голова ниє, скроні пульсують, а тітка Олена все ще продовжує свій серіал «Саша — скотина».

Не уявляю, як мама терпить її роками. Я п’ять хвилин — і вже моральний труп.

— Їсти хочеться, — повідомляє вона, жуючи цукерку.

Я піднімаюся зі стільця, а вона бурмоче:

— Відпочивай — я сама. Не хочу тебе напружувати.

Напружувати не хоче?

Та ні, з чого ви це взяли, тітко? Ви взагалі мене не напружуєте. Мені дуже цікавий ваш "серіал".

І подумки впираюся лобом у стіл з криком:

Ааааа…

Тітка Олена встає, сунеться до холодильника.

— Що є?

І тут же сама відповідає:

— Котлетки з гречкою. Ммм, — невдоволено тягне. — Гречку не дуже люблю.

А я от гучних родичів не люблю, але терплю. Не скаржуся ж кожні три хвилини.

Видихаю, рахуючи до п’яти:

Раз… два… не дай Боже, попросить щось готувати — у мене полум’я з голови піде від злості. 

— А сиру нема? Так? — шарудить на полицях. — Як вино без сиру, га?

Чотири… п’ять… шість… Бодю, ти деее?

Я розумію, що він теж втомився. Йому зараз потрібні сон, їжа і тиша. Після сьогоднішнього дня — переїзд, Рекс, я… і тітка Олена на максимальній гучності з проханням про вино.

— О, шоколадка, — радісно бурмоче. — Прекрасно. Теж смачно.

А потім до мене:

— Можна?

— Можна, — відповідаю, кидаючи погляд на годинник.

Він уже має скоро повернутися.

Повернися швидше, Бодю. Будь ласка.

Я тут тримаюся на моральній каві без кофеїну.

Тітка дістає тарілку, ламає туди шоколад і заявляє:

— Я зараз розслаблюся і вискажу Сашкові все, що про нього думаю, — ставить тарілку на стіл і дивиться на мене. — Щоб знав, яка він скотина. Так, Юлечко?

Я киваю головою «так», аби тільки розмова не продовжилася.

— Бо він… — тітка Олена починає новий захід, але не встигає. Двері в коридорі клацають.

Тітка завмирає.

А я — навпаки.

Зриваюся зі стільця, ніби мене ужалило, і лечу в коридор.

І ось він — стоїть, високий, красивий, утомлений… і мій.

Пакет в одній руці, погляд одразу чіпляється за мене.

— Нарешті, — шепочу і буквально впечатуюся в його груди.

Бодя трохи відступає, щоб не впустити мене, і обіймає однією рукою — сильною, впевненою, рідною. В іншій шарудить пакет.

Губами торкається моєї маківки.

— Сумувала, Вередлива? — шепоче у волосся, і голос у нього такий задоволений, що в мене в животі щось перевертається.

Я усміхаюся так широко, що щоки аж тягне, але притискаю обличчя до його футболки — нехай не бачить.

— Чекала, — тихо виправляю.

Бодан хмикає — лагідно, низько. Ще раз торкається губами моєї голови, повільніше, тепліше.

— Купив вино, — шепоче. — І тобі манго.

Серце робить «бух» і провалюється кудись у п’яти.

Манго.

Він уважний. Турботливий. По-своєму, по-бодянськи — але це так відчувається всередині, що я просто тану.

Його долоня повільно ковзає по моїй спині вниз — гаряча, впевнена, така чоловіча. Від кожного його руху всередині ніби спалахує маленька іскра. У мене перехоплює подих, щоки заливає жар.

Він теж це відчуває — його живіт напружується, ерекція відчутна виразно, дихання стає теплішим, під футболкою пришвидшується серце.

Бодя такий великий, сильний, упевнений — але коли притискає мене до себе… починає палати, ніби всередині нього — вогонь.

І в цей момент — звісно ж! — тітка Олена ввалюється в коридор носом уперед.

— Я не дивлюся, — запевняє тітка, зазираючи так, ніби збирається описати нас художнику. — Тільки вино заберу!

Вона тягнеться до пакета, як чайка до пакета з хлібом.

Бодя різко піднімає пакет вище — на рівень своєї голови.

— Зараз, — відрізає.

Я трохи відходжу, щоб хоч якось розірвати інтимний момент, а він, навпаки, кладе руку мені на поперек — ніби каже: «не йди».

Олена тягнеться знову.

— Мені тільки пляшечку, і я не заважатиму! Клянусь!

— Не сумніваюся, — бурчить Богдан так, що я ледь стримую смішок.

Він простягає їй тупо одну пляшку, а пакет із манго «випадково» залишає у себе.

Олена, сяюча як лампочка, йде назад на кухню, вже починаючи новий монолог про те, як вона «все Сашкові скаже».

Бодя опускає голову ближче до мене, майже торкається носом.

— Захочеш — поділишся з нею, а то ще привласнить собі до винишка. Хто знає, які в неї вподобання в їжі, — бурчить.

Я усміхаюся краєчком губ.

— Дякую, — беру пакет, чмокаючи його в щоку.

Бодя усміхається. Щасливо, красиво і тільки для мене.

Рука лягає на талію — пальцями проводить по ній так повільно, ніби малює на мені право власності.

Дивиться мені в очі й низько шепоче: 

— Завтра я заберу тебе до себе.

Я ковтаю.

Дивлюся в його очі.

— Угу… — і голос у мене тремтить.

Він нахиляється трохи ближче.

— І не відпущу.

— Угу…

Ми секунду просто стоїмо, дихаємо один на одного. Поки знову не чуємо:

— Юлечко! Мені твій чоловік потрібен! Я вино відкрити не можу — воно чинить опір!

Бодя видихає так, ніби тримав це повітря весь вечір. А я закриваю обличчя рукою, тихо стогну — не від пристрасті, хоча… хотілося б від неї, а не від чистого болю реальності.

— Юлечко! — знову кричить вона. — Я ножем виріжу!

Виріже? Ножем?

Я повільно віднімаю долоню від обличчя і шепочу:

— Що вона там вирізати зібралася?

— Мої нерви, — глухо відповідає Богдан.

Я відчуваю, як він злиться.

Напружений. Щелепа стиснута. Плечі жорсткі.

І чим сильніше він злиться — тим більше тягнеться до мене.

Богдан дивиться так, що по хребту пробігає гаряча хвиля. Погляд не на двері кухні, не на стіну чи підлогу… На мене. Тільки на мене.

— Ходімо, — беру його за руку. — Поки вона всі ножі не переламала.

Він фиркає, але руки не відпускає. Навпаки — стискає сильніше.

Веду його на кухню — як на страту.

Тітка Олена сидить за столом, перед нею пляшка. І вона намагається ножем виколупати штопор.

Ніж вилітає з рук і ляпається на підлогу, перед тим зробивши в повітрі потрійний кульбіт.

Боже, допоможи. Вона — стихійне лихо.

— Ой, — бурмоче, хапаючись за серце. — Усі цілі?

— Цілі, — відповідаю, йдучи підняти ніж.

Бодя дивиться на тітку як на ворога народу. Мовчки хапає пляшку. Секунда — «чпок», корок витягнуто.

— Дякую, Богданчику, — усміхається вона, наливаючи в чашку.

У Боді губа сіпнулася. Він зараз і ляпнути щось може. Знаю — вміє.

Дивлюся на нього з попередженням, сподіваючись, що він усе зрозумів.

Сідаю на стілець, він — поруч. Очі блищать так, ніби стілець зараз трісне від накопиченої енергії його терпіння.

Тітка Олена мрійливо зітхає:

— Я, знаєте… — починає, і в мене серце падає під стіл. От вона зараз, точно щось ляпне, — розумію, що чоловіки тепер такі… непостійні.

Вона сумно хитає головою.

— Але щоб Саша…!

Гріє «келих» руками.

— Козел рогатий, — кидає, роблячи великий ковток вина з чашки.

Я намагаюся кивнути для пристойності, але вона не чекає відповіді. Не чекає повітря між словами.

Вона — потік «хаосу 80 рівня».

Бодя сидить, дивиться на неї, потім на мене.

І я бачу — у людини істерика в очах.

Смужка терпіння — міліметр.

— Я йому все скажу! — піднімає палець Олена. — От вип’ю і скажу. Спокійно. Культурно. З гідністю!

І хлеще свій «келих» так, ніби збирається на дуель.

Богдан тихо нахиляється до мене:

— Юль.

— М?

— Я можу залишитися.

— Залишайся, — миттєво відповідаю.

І розумію, як це прозвучало.

— Допоможеш її вкласти, — швидко додаю. — Або втримати від помилок.

— Ну звісно, — зло шепоче, на мить заплющуючи очі.

Тітка ніби нічого й не було — вже у новому монолозі:

— І ще, — вона нахиляється вперед, — ти впевнена, що тобі, Юлечко, з цим, — тицяє пальцем у Богдана, — безпечно?

— Що? — хором видаємо ми.

— Ну він… гарячий.

Бодя кашляє, ледь не захлинувшись повітрям.

— Ти розумієш, у що вплутуєшся, дівчинко? — вона змовницьки мружиться. — Чоловік темпераментний — це ж як жити поруч із вулканом. Тільки без каски.

Я б зараз вплуталася в нього, якби не ви, — і червонію від власної думки.

Вголос кажу:

— Усе нормально, тітко.

— Нормально! — вона знову тицяє в Богдана. — А він усе терпить. Мовчить. Значить — накопичує!

Бодя піднімає брови.

— Що я накопичую?

— Агресію.

— Я? — він майже сміється. — Я максимум накопичую бажання… — він кидає на мене погляд, і я тут же червонію ще сильніше, — …спати. Я втомився.

Тітка ляскає долонями.

— Точно! Ви обоє втомилися!

Вона випрямляється.

— Лягайте спати!

Я кліпаю.

Він — кліпає.

Пауза.

— Угу… — повільно каже Богдан. — А ви?

— А я? — вона кліпає очима. — Я тут. На кухні. Не хвилюйтеся, я тиха. І підслуховувати не буду.

Я готова під стіл залізти, щоб мене ніхто не бачив. Бо щоки горять, як дошки у вогнищі. Ще трохи — і потріскувати почнуть.

Шикарна ідея в неї.

Позбудуся цноти з тіткою під дверима.

Ми ж точно спати не будемо. Не зможемо.

Господи, ну пиздець якийсь.

Бодя дивиться на мене й тихо шепоче:

— Коли її вирубить?

— Не знаю.

Тітка Олена ляскає по столу:

— Ви там що шепочетеся?

— Таємниця, — не моргнувши, відповідає Бодя.

— Яка таємниця? — вона аж витягується вперед.

— Державна.

Вона миттєво відкидається назад.

— Ну якщо державна — тоді так. Не лізу.

Я ковтаю сміх.

Бодя знову нахиляється. Його губи майже торкаються моєї щоки.

— Сонечко… — шепоче. — Коли вона засне — поїдеш до мене?

Я завмираю.

До нього? Уже? Знаючи, навіщо він кличе?

У голові лунає:

ТАК — НІ — ТАК.

Я видихаю, намагаючись виглядати адекватною, а не переляканою щоразу, коли він говорить про інтим.

— Не можу, Бодю. Раптом прокинеться і буянити почне. Та й мама зранку побачить, що мене немає.

Він трохи хмуриться, але киває, приймаючи відповідь.

А я дивлюся в стіл, розуміючи, що трохи рада відстрочці. Мені просто треба звикнути до цієї думки:

Він мій.

Між нами все справжнє.

І рано чи пізно… між нами буде близькість. Справжня.

І я цього хочу. І боюся. І все одно хочу.

Джулія Блеквуд
Все-таки ти моя

Зміст книги: 106 розділів

Спочатку:
Анотація
1778263279
198 дн. тому
Розділ 1
1778263413
198 дн. тому
Розділ 2
1778263443
198 дн. тому
Розділ 3
1778263487
198 дн. тому
Розділ 4
1778263531
198 дн. тому
Розділ 5
1778263582
198 дн. тому
Розділ 6
1778263659
198 дн. тому
Розділ 7
1778263754
198 дн. тому
Розділ 8
1778263802
198 дн. тому
Розділ 9
1778263872
198 дн. тому
Розділ 10
1778264506
198 дн. тому
Розділ 11
1778665178
193 дн. тому
Розділ 12
1778665279
193 дн. тому
Розділ 13
1778665380
193 дн. тому
Розділ 14
1780600668
171 дн. тому
Розділ 15
1780600794
171 дн. тому
Розділ 16
1780600852
171 дн. тому
Розділ 17
1780600948
171 дн. тому
Розділ 18
1780601019
171 дн. тому
Розділ 19
1780726880
169 дн. тому
Розділ 20
1780726922
169 дн. тому
Розділ 21
1780895768
167 дн. тому
Розділ 22
1780895844
167 дн. тому
Розділ 23
1780895920
167 дн. тому
Розділ 24
1781079127
165 дн. тому
Розділ 25
1781079173
165 дн. тому
Розділ 26
1781079230
165 дн. тому
Розділ 27
1781819645
156 дн. тому
Розділ 28
1781819704
156 дн. тому
Розділ 29
1781819768
156 дн. тому
Розділ 30
1781819811
156 дн. тому
Розділ 31
1781819890
156 дн. тому
Розділ 32
1781819953
156 дн. тому
Розділ 33
1782750405
146 дн. тому
Розділ 34
1782752726
146 дн. тому
Розділ 35
1782752772
146 дн. тому
Розділ 36
1782752829
146 дн. тому
Розділ 37
1782752867
146 дн. тому
Розділ 38
1782752918
146 дн. тому
Розділ 39
1782752956
146 дн. тому
Розділ 40
1782753234
146 дн. тому
Розділ 41
1782753270
146 дн. тому
Розділ 42
1782753309
146 дн. тому
Розділ 43
1782753350
146 дн. тому
Розділ 44
1782753386
146 дн. тому
Розділ 45
1782753426
146 дн. тому
Розділ 46
1782753473
146 дн. тому
Розділ 47
1782753510
146 дн. тому
Розділ 48
1782753548
146 дн. тому
Розділ 49
1782753585
146 дн. тому
Розділ 50
1782753634
146 дн. тому
Розділ 51
1783166965
141 дн. тому
Розділ 52
1783167013
141 дн. тому
Розділ 53
1783167051
141 дн. тому
Розділ 54
1783167093
141 дн. тому
Розділ 55
1783167128
141 дн. тому
Розділ 56
1783167171
141 дн. тому
Розділ 57
1783167207
141 дн. тому
Розділ 58
1783167251
141 дн. тому
Розділ 59
1783167300
141 дн. тому
Розділ 60
1783167543
141 дн. тому
Розділ 61
1783167594
141 дн. тому
Розділ 62
1783167653
141 дн. тому
Розділ 63
1783167713
141 дн. тому
Розділ 64
1783167751
141 дн. тому
Розділ 65
1783167790
141 дн. тому
Розділ 66
1783167844
141 дн. тому
Розділ 67
1783167949
141 дн. тому
Розділ 68
1783167996
141 дн. тому
Розділ 69
1783168076
141 дн. тому
Розділ 70
1783168354
141 дн. тому
Розділ 71
1783168423
141 дн. тому
Розділ 72
1783168474
141 дн. тому
Розділ 73
1783168512
141 дн. тому
Розділ 74
1783168585
141 дн. тому
Розділ 75
1783168638
141 дн. тому
Розділ 76
1783168679
141 дн. тому
Розділ 77
1783168723
141 дн. тому
Розділ 78
1783168763
141 дн. тому
Розділ 79
1783168804
141 дн. тому
Розділ 80
1783168845
141 дн. тому
Розділ 81
1783168884
141 дн. тому
Розділ 82
1783168923
141 дн. тому
Розділ 83
1783168959
141 дн. тому
Розділ 84
1783169047
141 дн. тому
Розділ 85
1783169089
141 дн. тому
Розділ 86
1783169124
141 дн. тому
Розділ 87
1783169168
141 дн. тому
Розділ 88
1783169212
141 дн. тому
Розділ 89
1783169255
141 дн. тому
Розділ 90
1783169300
141 дн. тому
Розділ 91
1783169338
141 дн. тому
Розділ 92
1783169375
141 дн. тому
Розділ 93
1783169420
141 дн. тому
Розділ 94
1783169459
141 дн. тому
Розділ 95
1783169571
141 дн. тому
Розділ 96
1783169611
141 дн. тому
Розділ 97
1783172933
141 дн. тому
Розділ 98
1783173016
141 дн. тому
Розділ 99
1783173053
141 дн. тому
Розділ 100
1783173090
141 дн. тому
Розділ 101
1783173130
141 дн. тому
Розділ 102
1783173185
141 дн. тому
Епілог
1783173297
141 дн. тому
Бонусний розділ 1
1783173341
141 дн. тому
Бонусний розділ 2
1783173378
141 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!