Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Богдан.

Два тижні потому…

Протираю очі, що печуть і сльозяться, ніби в них цибулю засунули, і роблю черговий ковток кави.

Розчинна, паршива, але хоч якось тримає в цій реальності.

Сідаю на колоду, що виявилася зайвою, і голосно видихаю.

Робота кипить у дві зміни. Хлопці виснажуються — я це бачу. Але збавляти темп не можу. Мені потрібно якнайшвидше все закінчити.

У голові гуде так, що звуки навколо стають тихішими. Але думки все одно нікуди не діваються.

Юлька незрозуміло з ким зараз.

Незрозуміло, що робить.

Незрозуміло, що думає.

І чи думає взагалі про мене.

Я зжираю себе думками про неї — цілодобово.

Не можу спати. Не можу їсти. Не можу розслабитися.

Навіть у квартиру повертатися не хочу — там усе нею пахне. І від цього тільки болючіше.

Особливо від цієї безвиході.

Робота — як кайдани з ланцюгами, що причеплені до щиколоток. Обставини ніби знущаються з мене, караючи за кожну її сльозу.

Я в мільйонний раз перевіряю всі соцмережі.

Розблокувала?

Ні.

Звісно, ні.

Згортаю все і набираю Мира. Він уже тиждень у Миколаєві, у відрядженні. І я чіпляюся за нього, як за останню соломинку. Хоч Юлю він бачив тільки на фото і навряд чи впізнає, якщо зустріне на вулиці.

Але маленька надія все одно гріє душу.

— Бодя, хвилинку, — відповідає після першого гудка.

Тихі, приглушені голоси, якісь робочі питання вирішує. Як і я, блять, у неділю “на роботі”.

Роблю ще ковток кави — вона холодна й гірчить на язиці. Прямо як моє теперішнє життя, смак ідеально підходить.

— Так, — повертається він. — Привіт.

— Мир, щось з’ясував? — питаю, затамувавши подих.

Секундна пауза.

— Усе як і раніше, — обережно відповідає. — У наших готелях не заселялася. У клубах її не бачив.

Я стискаю стаканчик до побілілих пальців. Хоч і не сподівався, що Юлю в клубі знайдуть, як Кир минулого разу.

Але, блять… де вона?

— Я в Одесу їду через два дні, — додає він. — Там знайомий мент є. Може допоможе.

— Дякую, — ціджу. — Буду вдячний.

— Лади. До зв’язку, — відповідає.

Скидаю дзвінок і опускаю голову, впираючись лобом у телефон.

Господи, скільки ти ще будеш мене мучити? Поверни мені мою дівчинку!

Я без неї навіть не розумію, навіщо прокидаюся.

Телефон оживає, віддаючи вібрацією по всій голові.

Я різко піднімаю голову.

Кир.

— Говори, — випалюю одразу.

— І тобі привіт, — спокійно каже. — У мене все нормально, дякую, що спитав.

— Блять, Кир, ну не виводь, — зло бурчу. — Я не в настрої.

Звук зачинених дверцят машини б’є по вухах навіть через динамік.

Я морщуся, трохи відсуваючи телефон.

— Ладно, безповоротно закоханий, є новини.

Серце на мить завмирає.

— Які?

— Одразу кажу — не дуже.

Я ковтаю, а уява перебирає тисячу варіантів.

— Руслан учора на роботу не вийшов. Кажуть — поїхав із міста.

— Куди?! — гаркаю, підскакуючи з колоди.

Поки цей ушльопок був тут, мені було спокійніше. Я знав — він не з Юлею. А тепер…

— Не сказав. Але напарник обмовився — часто комусь дзвонив. Дівчині. Посварилися, ніби. І він зірвався.

Мене накриває злістю.

— Сучара, — гарчу. — До моєї Юльки, падло, поперся?!

— Бодя, спокійно, — намагається втихомирити Кир. — Це ще не факт.

Жбурляю стаканчик кудись убік.

— Та він спить і бачить, як до неї підкотити, — шиплю. — Паразит хєров.

Кирило матюкається.

— Передзвоню. У мене рожевий «Ніссан» у зад в’їхав, — і скидає виклик.

Засовую телефон у кишеню, а злість б’є ритмічною пульсацією у скронях.

Гіршої новини просто не може бути.

Я тут, стискаю в руках шуруповерти й болгарки, а він — може стискати долоню моєї Юлі.

— Тільки повернися в місто, тарган підзаборний, — зло гарчу. — Я тобі лапи переламаю, щоб до неї не підходив.

Іду до майже збудованої лазні й стискаю кулаки.

Я маю здати об’єкт до кінця тижня.

Навіть якщо буду спати по п’ять хвилин на добу.

******

Юля.

Офіс зустрічає нас стерильною тишею, запахом кави й кондиціонером, який дме занадто сильно.

Я мимоволі зіжулююсь, як завжди, хоч за цей час уже могла б і звикнути.

Поправляю бейдж на шиї.

Стажерка. Перекладачка.

Звучить солідніше, ніж я себе відчуваю.

Катя йде поруч — бадьора, зібрана, з блокнотом під пахвою і вже в робочому режимі. Хоча швидше — у фліртово-бойовому. Їй Ванька, з сережкою у вусі, подобається, а от робота — не дуже.

Перехоплюю планшет в іншу руку і переводжу погляд на Ладу, яка йде до нас.

— Дівчата, — сухо каже. — Вас переводять на поверх вище.

— Чому? — тягне Катя і заглядає на Ваньку, який із кимось жваво розмовляє.

— Працюєте добре, — невдоволено відповідає і дивиться на мене. — Багато і мовчки.

Я нічого не відповідаю. Влазити в суперечки бажання немає.

Йдемо назад до ліфта, а Катя поникла і ледь не волочить блокнот по підлозі.

— От понеділок лайняний, — бурчить, натискаючи кнопку. — Можна подумати, нам те підвищення треба. Відсидіти місяць і молодці. Мені взагалі ця фірма не подобається.

Я мовчу, слухаю. Мені нормально. Аби щось робити, а не тонути в думках.

Заходимо в ліфт — тисну тринадцятий поверх.

— Навіть цифра жахлива, — не вгамовується вона. — Зараз завалять роботою так, що голову ніколи буде підняти.

Двері відчиняються, і Катя бурмоче:

— Пиздець… мурашник.

Я киваю. Вона в чомусь права.

Заходимо в open space. Великі вікна, скляні перегородки, люди за ноутбуками, тихий гул розмов різними мовами. Англійська. Німецька. Іноді французька.

Я ловлю себе на тому, що мені це подобається. Бо зараз думки почнуть перемикатися.

Не на нього.

На роботу.

— Дівчата, це ваші робочі місця, — каже жінка років сорока з втомленим, але уважним поглядом. — Сьогодні — адаптація. Перегляньте документи, ознайомтесь із термінологією.

Мені простягають папку.

Беру по інерції і іду туди, куди показали.

Відкриваю її — і ніби провалююся всередину тексту.

Контракти. Листи. Переписка з іноземними партнерами.

Сухо. Чітко. Без емоцій.

Як мені зараз і потрібно.

Сідаю, випрямляю спину й починаю читати.

Слова самі складаються в речення. Голова працює швидко, чітко, майже без опору.

І це… заспокоює.

Катя щось шепоче мені збоку, але я не одразу реагую.

— Юль, — тихо. — Ти чула?

— А? — відриваюся. — Вибач.

Вона дивиться уважно, трохи насупивши брови.

— Ти зараз як робот, — каже. — Це ненормально.

Я знизую плечима.

— Так простіше.

Вона не сперечається.

Минає година. Потім друга. Мені дають невеликий переклад — діловий лист. Я роблю його швидко, акуратно, без зайвих запитань.

Жінка з пишним бюстом і гулькою на потилиці нахиляється до мене.

— Готово? Чи ще час потрібен?

Спокійно. Тихо. По-діловому.

— Готово, — відповідаю.

Вона хмикає, пробігається поглядом по тексту, киває.

— Добре. Дуже чисто. Без води, — переводить погляд на мене. — Молодець, стажерко.

І цокає підборами в бік кабінетів у кінці зали.

Катя поруч роняє голову на стіл.

— Молодець, стажерко, — глухо бурмоче. — Тебе оцінили по заслугах. Вітаю.

— Дякую, — відповідаю спокійно. — Просто зробила свою роботу.

Вона фиркає.

— Ти стала жорсткішою.

— Я стала… спокійнішою, — виправляю.

І це правда.

Я майже не думаю про нього.

Точніше — не дозволяю собі цього.

Коли в голові починає спливати щось зайве — його голос, дотики, туга — я повертаюся до тексту. До слів. До термінів.

Робота, звісно, не лікує. Але чудово знеболює.

В обід ми йдемо в маленьку їдальню. Катя балакає, розповідає щось про колег, жартує. Я їм салат і слухаю впіввуха.

Вібрація телефону б'є по столу.

Руслан.

Катя замовкає, а я перевертаю телефон — екраном донизу.

— Що сталося? — нахиляється до мене ближче. — Чому не береш?

Піднімаю на неї погляд.

— Все нормально. Просто обідаю і з тобою говорю.

Катя примружується.

— Зі мною говориш? Це коли таке було?

Я роблю ковток води.

— Зараз.

Вона закочує очі.

— Що він зробив?

Видихаю, складаючи все в тарілку.

— Він тисне. Мені таке не потрібно.

— У сенсі? — кліпає очима. — Щоб ви разом були?

Я не відповідаю, а вона хапає мене за руку.

— Юль.

— І так, і ні, — все ж відповідаю. — Його занадто багато. І «ні» він не розуміє.

Катя розкриває рот, а я встаю з-за столу.

— Давай на сьогодні з розпитуваннями все, — кажу і йду віднести брудну тарілку.

Мені зараз ніхто не потрібен.

Тільки робота.

І все.

Джулія Блеквуд
Все-таки ти моя

Зміст книги: 106 розділів

Спочатку:
Анотація
1778263279
198 дн. тому
Розділ 1
1778263413
198 дн. тому
Розділ 2
1778263443
198 дн. тому
Розділ 3
1778263487
198 дн. тому
Розділ 4
1778263531
198 дн. тому
Розділ 5
1778263582
198 дн. тому
Розділ 6
1778263659
198 дн. тому
Розділ 7
1778263754
198 дн. тому
Розділ 8
1778263802
198 дн. тому
Розділ 9
1778263872
198 дн. тому
Розділ 10
1778264506
198 дн. тому
Розділ 11
1778665178
193 дн. тому
Розділ 12
1778665279
193 дн. тому
Розділ 13
1778665380
193 дн. тому
Розділ 14
1780600668
171 дн. тому
Розділ 15
1780600794
171 дн. тому
Розділ 16
1780600852
171 дн. тому
Розділ 17
1780600948
171 дн. тому
Розділ 18
1780601019
171 дн. тому
Розділ 19
1780726880
169 дн. тому
Розділ 20
1780726922
169 дн. тому
Розділ 21
1780895768
167 дн. тому
Розділ 22
1780895844
167 дн. тому
Розділ 23
1780895920
167 дн. тому
Розділ 24
1781079127
165 дн. тому
Розділ 25
1781079173
165 дн. тому
Розділ 26
1781079230
165 дн. тому
Розділ 27
1781819645
156 дн. тому
Розділ 28
1781819704
156 дн. тому
Розділ 29
1781819768
156 дн. тому
Розділ 30
1781819811
156 дн. тому
Розділ 31
1781819890
156 дн. тому
Розділ 32
1781819953
156 дн. тому
Розділ 33
1782750405
146 дн. тому
Розділ 34
1782752726
146 дн. тому
Розділ 35
1782752772
146 дн. тому
Розділ 36
1782752829
146 дн. тому
Розділ 37
1782752867
146 дн. тому
Розділ 38
1782752918
146 дн. тому
Розділ 39
1782752956
146 дн. тому
Розділ 40
1782753234
146 дн. тому
Розділ 41
1782753270
146 дн. тому
Розділ 42
1782753309
146 дн. тому
Розділ 43
1782753350
146 дн. тому
Розділ 44
1782753386
146 дн. тому
Розділ 45
1782753426
146 дн. тому
Розділ 46
1782753473
146 дн. тому
Розділ 47
1782753510
146 дн. тому
Розділ 48
1782753548
146 дн. тому
Розділ 49
1782753585
146 дн. тому
Розділ 50
1782753634
146 дн. тому
Розділ 51
1783166965
141 дн. тому
Розділ 52
1783167013
141 дн. тому
Розділ 53
1783167051
141 дн. тому
Розділ 54
1783167093
141 дн. тому
Розділ 55
1783167128
141 дн. тому
Розділ 56
1783167171
141 дн. тому
Розділ 57
1783167207
141 дн. тому
Розділ 58
1783167251
141 дн. тому
Розділ 59
1783167300
141 дн. тому
Розділ 60
1783167543
141 дн. тому
Розділ 61
1783167594
141 дн. тому
Розділ 62
1783167653
141 дн. тому
Розділ 63
1783167713
141 дн. тому
Розділ 64
1783167751
141 дн. тому
Розділ 65
1783167790
141 дн. тому
Розділ 66
1783167844
141 дн. тому
Розділ 67
1783167949
141 дн. тому
Розділ 68
1783167996
141 дн. тому
Розділ 69
1783168076
141 дн. тому
Розділ 70
1783168354
141 дн. тому
Розділ 71
1783168423
141 дн. тому
Розділ 72
1783168474
141 дн. тому
Розділ 73
1783168512
141 дн. тому
Розділ 74
1783168585
141 дн. тому
Розділ 75
1783168638
141 дн. тому
Розділ 76
1783168679
141 дн. тому
Розділ 77
1783168723
141 дн. тому
Розділ 78
1783168763
141 дн. тому
Розділ 79
1783168804
141 дн. тому
Розділ 80
1783168845
141 дн. тому
Розділ 81
1783168884
141 дн. тому
Розділ 82
1783168923
141 дн. тому
Розділ 83
1783168959
141 дн. тому
Розділ 84
1783169047
141 дн. тому
Розділ 85
1783169089
141 дн. тому
Розділ 86
1783169124
141 дн. тому
Розділ 87
1783169168
141 дн. тому
Розділ 88
1783169212
141 дн. тому
Розділ 89
1783169255
141 дн. тому
Розділ 90
1783169300
141 дн. тому
Розділ 91
1783169338
141 дн. тому
Розділ 92
1783169375
141 дн. тому
Розділ 93
1783169420
141 дн. тому
Розділ 94
1783169459
141 дн. тому
Розділ 95
1783169571
141 дн. тому
Розділ 96
1783169611
141 дн. тому
Розділ 97
1783172933
141 дн. тому
Розділ 98
1783173016
141 дн. тому
Розділ 99
1783173053
141 дн. тому
Розділ 100
1783173090
141 дн. тому
Розділ 101
1783173130
141 дн. тому
Розділ 102
1783173185
141 дн. тому
Епілог
1783173297
141 дн. тому
Бонусний розділ 1
1783173341
141 дн. тому
Бонусний розділ 2
1783173378
141 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!