Раді Вас бачити!

Богдан.

Юлька, моя найкрасивіша спокуса. Я не можу її не зачепити.

Ці шорти… 

Червоні губи, що ще не відійшли від моїх поцілунків.

Її погляд, який не відривається від мене.

І моя чортова пам’ять, що замість фільму прокручує перед очима її — голу, піді мною.

Я вже думаю змінити фільм на якийсь бойовик чи жахи, аби тільки мозок заспокоївся. Але маленька, тепла долоня лягає мені на прес — ніби випадково.

Занадто повільно, щоб це було випадково.

Занадто впевнено — для тієї, що ще кілька годин тому червоніла від одного мого погляду.

Я не рухаюся. Навіть дихання тримаю рівним. Але погляд на кілька секунд опускаю вниз.

Забере?

Чи ні?

Повертаюся до фільму.

Її пальці ковзають — ледь помітно, майже ліниво. Кубики під її долонею напружуються самі, проти волі.

Я ковтаю. Погляд на мить летить вниз, але швидко повертаю його на екран, роблячи вигляд, що фільм усе ще має значення. І намагаюся розслабитися.

Виходить хріново. Але якщо їй хочеться мене торкатися — витримаю.

Юлька піднімає голову. Я відчуваю її подих на своїй шиї, на ключиці. Вона дивиться кілька секунд — а потім так само робить вигляд, що розуміє, про що віщають головні герої.

Вона прикушує губу — і в мене всередині все різко збирається в одну точку.

Намагаюся триматися спокійно. З останніх сил. У неї ж усе болить. Чіпати не можна. 

От тільки як це пояснити члену, який уже болісно пульсує?

Юлька руку не прибирає, але вже сидить спокійніше. І на мить мені навіть здається, що їй справді став цікавий фільм. Але потім вона закидає голову — і її губи торкаються моєї шиї.

Гарячі. Рішучі. І зовсім не ті сором’язливі, що були вдень.

Я ледь не давлюся слиною.

— Дивись фільм, — тихо кажу, не дивлячись на неї.

Голос хрипкий. Збуджений. Але зупиняю не тому, що не хочу. А тому, що хочу занадто сильно.

— Дивлюсь, — шепоче — і одразу знову продовжує.

Її язик ковзає, залишаючи вологу доріжку по скажено пульсуючій жилці.

Я смикаюся. Мурашки пробігають по шкірі. Стискаю щелепу — і вже нічого не бачу в моніторі.

Вона знущається?

Губи проходять по ключиці.

Поцілунок. Повільний. Усвідомлений.

У мене всередині все стискається, як пружина.

Та вона точно знущається!

Ще один поцілунок — і я крізь зуби:

— Юля!

Вона трохи притискається до мене. І я відчуваю, як у неї тремтить тіло — і розумію: вона не грає, не дражнить. Тягнеться від бажання.

Сама.

Юля підводиться і сідає мені на ноги, кладучи руки на плечі.

Тіло здригається від струму, що прошиває наскрізь. Поза до біса спокуслива.

— Юлька, ти що робиш? — хриплю, не контролюючи дихання.

Руки самі лягають їй на стегна. Тримають. Але не тягну ближче. Ще крихта самоконтролю є.

Піднімаю на неї погляд.

Очі горять. Щоки рожеві. Але страху — немає. Вона дивиться прямо в мене своїми світлими очима і схиляється до губ.

— Впевнена? — виривається в мене їй просто в губи.

Це єдине питання, яке зараз має значення. Бо якщо вона поцілує — я не стримаюся. А я не хочу зробити їй боляче. Чи змушувати до чогось.

— Так, — видихає і цілує першою.

Ніжно. Легко. Невагомо.

А я лише відповідаю, боячись переборщити. Сполохати.

Вона сама задає темп поцілунку. Повільний. Такий, що спалює зсередини. Її руки в моєму волоссі, а мої з великим зусиллям залишаються нерухомими на її стегнах.

Фільм продовжує грати.

Чай холоне.

Кімната наповнюється диханням. Звуком поцілунку. І її хрипким шепотом мені в губи:

— Пішли в спальню.

У грудях ніби вибухає жарова хвиля.

Моє сонечко саме тягнеться до мене. Саме кличе.

Вона мені довіряє.

Я обіймаю її міцніше і шепочу:

— Моя дівчинка.

Юля так щиро мені усміхається, а я підхоплюю її на руки — легко, ніби це найприродніше у світі. І охрініваю, коли ця дівчинка притискається до мене, обсипаючи шию поцілунками.

Я доходжу до спальні дуже швидко. Обережно кладу її на ліжко, нависаю зверху, спираючись руками по обидва боки від її плечей.

Вона сама тягнеться до мене — обіймає за спину, пальці чіпляються за шкіру, розпалюючи ще сильніше.

Цілую в губи. Повільно. Глибоко. Нагадуючи собі, що їй болить — і треба бути ще обережнішим, ніж був раніше.

Потім цілую в вилицю.

Вздовж лінії щелепи.

Нижче.

Шия.

Вона вигинається, підставляючись, дихання збивається, груди підіймаються важко, часто.

Я на секунду відсторонююся — просто подивитися. Бо люблю цю дівчинку. До безумства.

І бачу, як вона хмуриться.

Зупиняюся миттєво.

— Що? — шепочу, майже торкаючись губами її щоки. — Болить?

Вона ніяково опускає погляд.

— Одяг заважає… — бурмоче, і щоки спалахують ще сильніше.

У мене всередині все м’яко перевертається.

Видихаю і усміхаюся.

Юлька і сором’язливість — це одне ціле.

— Зараз виправлю, — відповідаю тихо.

Пальці проходять по тканині — повільно, обережно, даючи їй час звикнути до кожного руху. Я не поспішаю. Не тисну. Не ламаю цю ніжність між нами — бажанням. Просто дивлюся, як вона дихає, як довірливо тягнеться до мене назустріч. Як допомагає зняти з себе одяг. І як притискається до мене, коли залишається оголеною.

— Я все вже бачив, — шепочу їй у скроню.

Кілька секунд тиші.

— Угу… — тягне і трохи послаблює обійми.

Схиляюся до її грудей. Цілую, торкаючись язиком соска.

І ось він — її перший стогін. Тихий. Неконтрольований.

Юлька вигинається — груди підіймаються вище, руки в мене у волоссі.

Я прикушую її шкіру, всмоктую, проводжу язиком — і відчуваю, як вона розпалюється, збуджується сильніше. Як її рухи стають інстинктивними, просять більшого. Вона буквально підставляється під мій язик, вигинаючись від дотиків.

Ноги розводить ширше, тягне мене до себе і цілує так гаряче, що я гублюся в її пристрасті.

Руки ковзають по моїй спині вниз, до попереку. Секунда — і я різко розплющую очі, коли відчуваю її руки, що стискають мої сідниці.

Голі. Під білизною.

Стягую з себе одяг, а вона не відпускає — тримає за потилицю, продовжує цілувати. Дихає в мене. Наші язики солодко торкаються одне одного. І я не розумію, як ще тримаюся, щоб не увійти в неї одразу.

Тягнуся до тумбочки, а вона обвиває мене ногами, притискаючись до члена.

Волога. Гаряча.

— Сонечко… — шепочу, але думка обривається, коли вона вигинає стегна, впускаючи в себе головку.

— М-м… — видихає мені в плече.

Моє тіло напружується, подих завмирає. Я на кілька секунд зависаю, як дурень, дивлячись на презерватив, до якого майже дотягнувся. Але її тугість і пульсація просто вимикають мозок.

Повертаюся до неї. Синява її очей — бездонна, дивиться просто в душу, і вона торкається моїх губ швидким поцілунком.

— Тобі боляче? — хриплю в поцілунок.

— Ні, — відповідає одразу.

Господи, допоможи мені тримати себе в руках.

Проходжу в неї глибше. Повністю. Юлька напружується, рвано видихаючи, а я ніби в пеклі бажання, що повністю мене поглинає.

Дихаю їй у скроню і більше стримуватися не можу. Плавний поштовх. 

Потім другий.

Її ноги стискають мене міцніше, нігті впиваються в шкіру.

Я рухаюся все швидше, вбиваюся в її стегна сильними ударами, відчуваючи її видихи на своїй шкірі.

Вона закидає голову, протягуючи:

— А-а-а… — сильно дряпаючи мені спину.

— Зупинитися? — видихаю їй у волосся.

— Ні-і-і…

Подих збивається в обох до хрипких видихів. Її тіло відгукується на кожен мій рух, і в якийсь момент я перестаю розрізняти, де закінчуюся я і починається вона.

Є тільки її руки.

Її тихі стогони.

І це відчуття — ніби я тримаю в руках не просто жінку, а щось безмежно важливе і кохане.

Юлька починає тремтіти піді мною, стискаючись так сильно й часто, що в мене темніє в очах від відчуттів.

Розумію — вона на межі.

Але й я теж.

Занадто близько.

Печіння на спині від її пальців посилюється, вона вигинається мені назустріч. Я зариваюся обличчям їй у шию, вдихаю її запах — рідний, теплий, мій — і втрачаю останні залишки контролю.

Світ звужується до одного-єдиного моменту — сильного удару в неї, від якого можуть бути наслідки.

Сперма миттєво вистрелює в неї.

Я завмираю, притискаючи її до себе ще міцніше, ніж будь-коли, і в голові проноситься одна-єдина, майже панічна думка:

Якщо вона після цього завагітніє — вона мене просто задушить.

І ця думка мала б налякати. Але замість страху всередині — дивний, приємний спокій. Бо якщо так станеться… я буду радий.

Моя кохана Юлька тоді нікуди від мене не втече.

Я обережно виходжу з неї, щоб уже не прибила, і залишаюся поруч, утикаючись лобом у її плече, відчуваючи, як поступово її тіло перестає тремтіти, як вирівнюється дихання, як вона розслабляється в моїх обіймах — довірливо, повністю.

— Ти як, Вередлива? — піднімаю голову.

Очі сяють, дивлячись у мої.

— Я… добре, — ніяково усміхається і позіхає.

Пожираю її очима і не можу намилуватися.

Розтріпана. Розчервоніла. Зацілована.

І щаслива.

Лягаю поруч — притягую її до себе. Вона вмощується зручніше на моєму плечі, а я погладжую її по спинці.

Юля хихоче, притискаючись до мене ближче.

— Лоскотно, — бурмоче мені в шию.

А я б так і продовжував, аби тільки чути її веселий сміх.

Вона кутається в ковдру, хоч у кімнаті й так жарко, видихає і сонно тягне:

— Бодя?..

— М-м.

— Їжу в холодильник поставити треба… зіпсується.

Я усміхаюся. Ми ніби справжня сімейна пара.

— Поставлю, сонечко.

Але відповіді вже немає — тільки її рука на моїх грудях розслабляється.

Слухаю її рівне дихання і ніяк не віриться, що Юлька спить у мене на плечі.

Вночі. Гола. Після кохання.

— Моя кохана дівчинка, — шепочу їй у волосся.

Тепер у нас усе буде добре. 

Навіть якщо вона поки що про це не думає.