Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Богдан.
Якщо хтось скаже, що я не нервую — нехай подивиться на мої руки.
Тремтять.
Тиждень минув, а я досі прокручую в голові думки:
Вона вагітна.
І вона мене кохає.
І щоразу усміхаюся, як ідіот.
— Бодю, ти точно впевнений? — Кир дивиться на мене, тримаючи коробку з гірляндою. — Це не перебір?
— Вішай давай, — відповідаю і поправляю квіти на столі. — Буде красиво.
Увімкну блакитне світло — під колір її очей. Буде атмосферно.
Мир хмикає.
— Юлька тебе з’їсть, коли дізнається, що всі все знали — вона ні.
— Вона мене все одно з’їсть, — скошую погляд за інерцією на кухню. — Її чашка розбита.
— Та не бузи, я ж вибачився, — видихає Кир.
— Знайди і купи таку саму, — бурмочу. — До ранку.
Він піднімає брови з виразом: «Ну ти й дотошний». А я просто не хочу, щоб вона засмутилася через таку маленько-велику дрібницю.
— Мире, задумайся, — починає Кирило чіплятися вже й до нього. — Будеш теж таким, як Бодя — до нудоти закоханим.
— Замовкни. У мене з Мією нічого немає, — огризається Мир.
— Та невже, — не вгамовується Кир. — А чого це вона тобі дзвонила пів години тому?
Мирон кидає на нього злий погляд.
— Номером помилилася.
— А квартирою… — починає Кир, але я гаркаю:
— Мовчки допомагайте!
Знайшли час, коли сратися. У мене тут справа століття, і я хочу, щоб усе пройшло ідеально, а не вникати в черговий «подвиг» Мира.
— Є, татусь, — фиркає Кирило, а я усміхаюся.
Я Юльчин животик заціловую при кожній можливості, а вона тане від цього, як морозиво на сонці.
Виявляється, їй це дуже подобається. А ще їй подобається, коли мій язик…
Телефон вібрує в кишені штанів, відволікаючи від думок.
Дістаю його і швидко озираюся.
Пелюстки, свічки, каблучка — все, в принципі, готово. Якщо вже під’їхали — не страшно.
— Так, мам, — відповідаю, дивлячись на вхідні двері.
— Бодю, — шепоче вона. — Юля додому збирається — п’ятий магазин їй «смердючим» здався.
Блять. Вона мене за той токсикоз готова тупою пилкою пиляти.
— У мене все готово. Приїжджайте, — знову озираюся.
Хлопці гірлянди повісили і клацають ними. Чудово.
— Ага. Чекай, — і скидає виклик.
Я починаю нервувати ще сильніше. Аж до сухості в роті.
Хочу почути від неї «так» і впевнений — скаже. Бо вона зранку шепотіла мені, як сильно мене кохає…
Але мало що. Це ж Вередлива.
Мир витріщається в телефон, матюкається.
— Бодю, — підходить до мене впритул. — Якщо моя допомога не потрібна — я піду. Завтра заскочу до вас у гості. Привітаю.
— Звісно. Дякую, — відповідаю, але не уточнюю, що в нього. Також — завтра спитаю.
Кир розвалюється на дивані і озирається.
— «Так» по-любому буде, брат, — заспокоює мене. — Ми все на найвищому рівні підготували. Їй сподобається.
Киваю, налаштовую блакитне світло і прокручую в голові слова, які маю їй сказати:
«Я кохаю тебе. І хочу прожити з тобою до старості. Сваритися щодня по сто разів. Миритися з тобою — по двісті. І щоб наш малюк народився в сім’ї за всіма правилами…»
Клацання замка.
Кир підхоплюється і залітає в спальню, а я швидко хапаю матіолу зі столу і коробочку. Пальці тремтять так, що ледь не впускаю її.
Серце падає кудись униз. Роблю вдих.
Двері відчиняються.
Юля заходить першою. Трохи втомлена. Трохи невдоволена.
— Богдане, — бурчить. — Мене знову нудило через тебе. Тобі кришка… буде…
Вона завмирає.
Погляд — на квіти. На коробочку. Потім — мені в очі.
Очі стають великими. Розгубленими. Блискучими.
— Бодю… — шепоче.
Роблю крок уперед. Ковтаю.
Уся промова, яку готував, вилітає з голови миттєво.
Опускаюся на одне коліно.
— Сонечко… — починаю хрипло. — Ти моє найжаданіше щастя. Кохане і довгоочікуване.
Вона усміхається крізь сльози.
— А ти моє.
Серце підстрибує. Я розпливаюся в усмішці. І тупо видаю одну фразу:
— Юлько, виходь за мене заміж?!
Вона прикриває рот долонею — і зривається в туалет.
Твою ж… блять...
Кидаю квіти на стіл — і за нею.
Зараз уб’є мене освіжувачем повітря. Упевнений.
Юля тисне на злив і блискає очима в мій бік.
— Я вийду за тебе заміж, — бурчить. — Щоб ти всю вагітність п’ятий кут у квартирі шукав.
— Це «так»? — перепитую, витягуючи каблучку з коробочки.
Її очі теплішають, усмішка — ніжна, красива — розтягує губи.
— Так, — м’яко каже. — Звісно, так.
І от тут я видихаю вперше за останню годину, поїдаючи її закоханим поглядом.
Надягаю каблучку на її тремтячий пальчик. Обіймаю.
Юлька притискається до мене, утикаючись носом у груди.
— Люблю тебе, — бурмоче. — Сильно.
Цілую її в маківку і сам собі заздрю. Бо в моїх руках — моя мрія…
---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Любі мої читачі!
Далі на вас чекають два бонусні розділи — маленькі натяки на те, що чекає героїв у другій частині… «Не віддам!»
Щиро дякую, що дочитали і лишали свої коментарі. Для мене це дуже цінно ❤️
Не забудьте підписатися, щоб не пропустити продовження цієї історії ????
