Спочатку:
На сторінку книги
— Слухайте, Аннет Степанівно, — Захар підійшов ближче, понизивши голос. — Ви успішна жінка. Ваша фабрика процвітає, ви серйозна людина, вас поважають у місті. Я просто не можу зрозуміти, навіщо вам ці казки?
Вона трішки нахилила голову, продовжуючи вивчати зятя напрочуд прискіпливим поглядом, проте так нічого й не сказала.
— Ви ж сама фармацевт, а не травниця, яка виросла в лісі серед диких звірів! — ніяк не міг вгамуватися Захар, який, на відміну від батька, котрий ніколи не вступав у відкриту конфронтацію зі свахою, весь час намагався її перевиховати. — Ви знаєте, що таке формула, що таке хімічний склад. Навіщо ви забиваєте голову Ярині цими пророцтвами про триста років і «червоне чорнило»? Це ж просто середньовіччя якесь!
Аннет нарешті підступила до нього ближче. Її погляд був спокійним, але в ньому відчувалася така глибина, що Захар мимоволі напружився.
— Формула — це лише спосіб записати силу, яку ми беремо у природи, Захаре, — спробувала вона пояснити. — Моя фабрика робить ліки, але я знаю, що іноді ліками стає пам’ять. Ти називаєш це середньовіччям, бо боїшся того, чого не можеш купити. Ти боїшся, що Марія не буде твоєю копією. І ти маєш рацію. Вона й не буде.
Захар роздратовано відвернувся. Він не звик до поразок у суперечках. І знову дістав мобільний. Треба було узгодити з батьком плани на розширення холдингу. Вони вже почали приглядати офісні центри в Києві — Кам’янець ставав затісним для їхніх капіталів. Вони з батьком хотіли бути ближчими до уряду, до великих контрактів. Тож переїзд у столицю був лише питанням часу.
— Ми поїдемо звідси, — кинув він через плече. — Через рік, може два. Марія буде рости в Києві. Вона навчатиметься в найкращих ліцеях, спілкуватиметься з дітьми еліти. Я вирву її з цієї провінційної містики.
— Можна вивезти людину з Кульчиївців, Захаре, але не можна вивезти Кульчиївці з крові, — тихо відповіла Аннет. — Куди б ти її не завіз, вона завжди чутиме запах горілого граба. Бо вона — продовження перерваної розмови.
— Та припиніть, нарешті, — не витримав зять, стукнувши кулаком у стіну. — Бо ви дограєтеся зі своїми передбаченнями, що я забороню дружині й доньці з вами спілкуватися.
— А ти спробуй, — самим губами посміхнулася провидиця, — і я тоді на тебе подивлюся, коли прийдеш просити, щоб я допомогла повернутися на правильну лінію долі…
У цей момент двері палати відчинилися, і медсестра жестом знову запросила їх усередину. Ярина вже лежала в чистій, білосніжній постелі. Вона виглядала блідою, але щасливою. Її очі, очі творчої людини, яка завжди шукала красу, тепер були наповнені новим, незрозумілим світлом.
— Подивіться на неї, — прошепотіла молода жінка, коли Захар і Аннет підійшли до ліжка. — Вона така дивна. Вона не дивиться на іграшки, вона дивиться на тіні на стіні.
— Вона ще замала для іграшок, — Аннет знову дивилась на внучку. — Та й не потрібні вони їй, а ось тіні… це те, чим вона завжди цікавилася…
Захар схилився над донькою. Марія… Марієчка… Марися знову розплющила очі. Тепер, у м’якому світлі палати, вони здавалися не просто темними, а наче наповненими ртуттю. Вона не плакала, а просто роздивлялась усе, що потрапляло у її поле зору. Зараз це був цей великий чоловік, від якого віяло агресією і… дивним захистом.
Дівчинка, дивлячись на нього, раптом… посміхнулася. І в її присутності Захар, великий бізнесмен і спадкоємець агроімперії, раптом відчув себе маленьким хлопчиком, який випадково зайшов у чужий, дуже старий замок.
— Ми зробимо її життя ідеальним, — твердо сказав він, швидше собі, ніж дружині. — Вона матиме все.
Аннет стояла з іпншого боку від ліжка. Вона дивилася на онуку, і в її думках уже вимальовувалися формули нових ліків. Не тих, що продаються в аптеках. А тих, що допоможуть цій дівчинці вижити, коли минуле постукає у двері її київської квартири.
— Так, Захаре, — мовила Аннет. — У неї буде все. І особливо те, від чого ти так старанно намагаєшся її вберегти.
Над Кам’янцем-Подільським остаточно стемніло. Перший спалах блискавки розітнув небо над Старою Фортецею, і через кілька секунд важкий гуркіт грому змусив шибки клініки задрижати. Та маленька Марія навіть не здригнулася. Вона лише глибше вдихнула повітря, в якому пахло озоном і далеким, ледь відчутним димом.
Вона прийшла у цей світ, щоб цього разу стати по-справжньому щасливою. Та її баба Ганна точно знала, який присмак матиме її щастя…
