Спочатку:
На сторінку книги
46.3.
Марися була вагітна. Від сина Войцехівського. У самий розпал війни між їхніми сім’ями, коли дід Сашко уже готував фінальні удари по бізнесу Кшиштофа і його репутації у відповідь на нахабні спроби зруйнувати бізнес їхньої родини. “Твою ж… — прошипіла вона ледь чутно. — Теж мені Джульєтта знайшлася…”
Їхати додому їй не хотілося від слова “зовсім”, та дівчина намагалася викликати таксі. Брати машину з водієм цього разу не стала, бо всі водії були батьковими шпигунами-інформаторами, а Марися зовсім не хотіла, щоб хтось дізнався, куди вона сьогодні їздила. Нехай це поки що буде її секретом. Стільки, скільки вона зможе його приховувати…
“Боже, що я накоїла... — думала дівчина, дивлячись на свої руки, що нестримно тремтіли, через що пальці ніяк не могли потрапити на правильний контакт у смартфоні. — Батько… якщо дізнається… він мене просто знищить. Дід... дід подивиться так, що краще б я померла відразу, як тільки народилась”.
Поки вона не могла сказати цю новину навіть Яну. Він і так був зломлений натиском батька, він готувався до якихось перегонів, до іспитів, він марив їхньою втечею. Як сказати йому, що тепер вони не просто двоє підлітків, а батьки майбутньої дитини, яку ненавидітимуть по обидва боки кордону?
Відірвавшись нарешті від холодної стіни, яку підпирала, вона повільно пішла по парку, не помічаючи нічого й нікого навколо. За нею, на безпечній відстані, повільно котився темно-сірий кросовер Данила.
Дан, спостерігаючи одним оком за дівчиною, саме слухав по телефону звіт свого детектива, який теж стежив за Марією, і його обличчя з кожною секундою ставало дедалі похмурішим.
— Вона вийшла з клініки “Мати й дитя”, Даниле Кіндратовичу. Вигляд у неї... вона наче привида побачила. Бліда як стіна, ледь за дерево не перечепилася. Сіла на лавку, сидить уже десять хвилин, дивиться в одну точку.
Данило бачив усе й сам, але не наважувався вийти й підійти до неї. Просто стежив, щоб зопалу не наробила якихось дурниць. Він був старшим за цих ліцеїстів на цілих п’ять років і чудово розумів, навіщо дівчата ходять у такі клініки таємно від усіх. Дан бачив, у якому стані вона перебувала кілька останніх тижнів: як вона відмовлялася від улюбленої кави, як її нудило від запаху парфумів, як вона стала поводитись більш обережно, ніж зазвичай.
— Вагітна, — видихнув він, і це слово обпекло його легені гірше за пожежу. — Моє серце, моя Марічко... ти носиш дитину від цього польського вискочки.
Він відчував таку лють, що хотілося вийти з машини й розтрощити все навколо. Але водночас у серці прокинувся той самий старий біль — біль чоловіка, який триста років тому не зумів витягти її з вогню.
— Слухай мене уважно, — прохрипів Дан у слухавку. — Продовжуй стежити. Кожен її крок, кожна сльоза — я маю знати все. І якщо хоч одне слово про цю клініку дійде до Захара чи мого батька… Це таємниця. Тільки моя і твоя. Зрозумів?
— Та ясно… Я професіонал, — почулося в трубці. — І гроші свої відпрацьовую так, щоб клієнти отримували ту інформацію, за яку платять.
Дан же дивився на тендітну постать Марії, яка так і сиділа на лавці. Він не рушив нікуди до того часу, аж поки біля дівчини не зупинилося таксі й вона не сіла в салон. А потім натиснув на газ і поїхав в офіс, а детектив прилаштувався у хвіст за сірим седаном, котрий кудись повіз об’єкт, за яким він мав стежити…
