Спочатку:
На сторінку книги
50.4.
Вона бачила, як рухилися його губи. Вона бачила, як у його очах спалахнуло розуміння. Вона знала, що він згадав. Усе згадав… Саме в цей момент останній ланцюг, що тримав її душу в минулому, лопнув із гучним дзвоном. Вогонь зробив свою справу.
Потім якась сила змусила її швидко відступити на кілька кроків назад, і вона побачила, як під капотом вибухнув бензобак. Перша вогняна хвиля накрила салон, і Ян зник у червоному мареві. Марія не відвернулася. Вона стояла і дивилася, як вогонь доїдає те останнє, що зв’язувало їх із минулим.
— Тепер ми квити, — прошепотіла вона, і по її щоках покотилися пекучі сльози, — але знай, я тебе любила, і я люблю нашого сина. Він… виросте гарною людиною, я тобі обіцяю… Він матиме все, про що ми мріяли…
Над тим, що ще півгодини тому було розкішною спортивною машиною, у небо здіймався стовп вогню й чорного диму. Вона стояла і дивилася, як вогонь підіймається вище й вище. Сльози котилися по її щоках — пекучі, болючі, але її серце було кам’яним. Бо дівчина бачила не сучасну трасу під Києвом, а вогнище на вигоні. Вона чула не крики Яна, а тріск грабових дров, і відчувала вогонь, який лизав її власні ноги, коли дві душі — її і її ненародженої дитини — злітали у небо над Кільчиївцями…
— Прости мене... — шепотіли її губи, бо вона знала, що сама вже простила. Простила тоді, коли під її серцем з’явилося маленьке сердечко їхнього сина.
Ще один вибух розірвав тишину. Вогняна квітка розпустилася миттєво, поглинаючи і машину, і благання, і старий борг. Цього разу ударна хвиля була такою сильною, що Марія відлетіла вбік, упавши під кущ глоду. Вона бачила, як чорний дим піднімається до неба, несучи з собою душу того, хто так і не зміг викупити свою провину вчасно.
Вона лежала на землі, вчепившись зубами у власну руку, щоб не закричати на весь світ. А потім завила, спочатку тихо, по-звірячому, здригаючись усім тілом від усвідомлення того, що щойно зробила. Через мить голосніше… ще голосніше…
Бо вона зараз своїми руками вбила своє кохання, щоб врятувати душу ще ненародженої дитини. Тієї дитини, яка мала народитись ще тоді, тож вони обоє їй заборгували життя…
Коли машина спалахнула повністю, перетворюючись на велетенське поховальне вогнище, Марія відчула, як усередині неї щось ворухнулося. Малюк. Їхній з Яном син. Він буде жити, але в його жилах більше не буде отрути шляхетської гордині. Тільки сила землі й чиста совість.
Торкнувшись живота, вона відчула ще один несміливий поштовх усередені. Там билося маленьке серце. Кров від крові ката. Вона могла б розбити скло вчасно. Могла б спробувати витягнути його. Вона кохала цього сучасного Яна — вразливого, відчайдушного, який обіцяв їй Краків. Але за його спиною стояв той, інший Ян, який відплатив за порятунок свого сина, якого вирвала з лап смерті баба Ганна, її смертю.
І дівчина, не витримавши того, що звалилося на її психіку, знову впала під кущ, шкребучи суху землю нігтями зі свіжим манікюром, під які набилася чорна земля…
Через кілька хвилин почувся вереск гальм. Прямо навпроти неї зупинився автомобіль, з якого майже на ходу вискочив Дан. Він бачив заграву здалеку. Він їхав сюди, порушуючи всі правила після того, як детектив передав: “Аварія. Горить автомобіль, у якому були вони”.
Дан, ігноруючи палаючий синій остов Янової машини, кинувся в кювет, шукаючи її.
— Маріє! Марічко!
І знайшов її під тим самим кущем глоду, під яким вона вила пораненою вовчицею. Очі дівчини були порожніми, а пальці судомно впивалися в землю.
— Яне... — прохрипіла вона, дивлячись на вогонь. — Прости…
Данило не питав нічого, просто підхопив її на руки — легко, наче вона нічого не важила.
— Все, Марічко. Все закінчилося. Я тут. Тепер я тебе не відпущу й нікому не віддам.
Чоловік притиснув її до своїх грудей — тих самих, що пахли хлібом і спокоєм. Він не чекав поліції, яку викликав детектив, не чекав “Швидкої”, не чекав Захара, який уже мчав сюди, дізнавшись про трагедію. Не чекав Войцехівських, які, він був переконаний, теж уже знають про те, що сталося…
Дан посадив її у свою машину, загорнув у свій піджак і натиснув на газ, везучи геть від цього проклятого вогню, спочатку у лікарню, а потім у нове життя. Його Марися нарешті була з ним…
