Спочатку:
На сторінку книги
48.3.
Потім хлопець відсторонився і подивився їй прямо в очі. У його погляді більше не було того дитячого азарту. З’явилося щось темне, тяжке, щось, що нагадало їй Аннет.
— Все змінюється. План із Краковом залишається, але тепер ми не просто тікаємо, ми будемо рятувати нове життя. Ми одружимося. Відразу після отримання атестатів. Тільки треба подати заяву вже зараз, щоб потім нас розписали без зайвих втрат часу. Якщо хочеш, навіть повінчаємося, я знайду священника, який зробить це без зайвих питань. Мені плювати на Сорбонну, плювати на Кшиштофа і його реституцію. Я піду до нього завтра і скажу, що виходжу з гри.
— Він не відпустить тебе, Яне! — Марія вхопилася за його плечі. — Ти не розумієш, він сприйме це як зраду роду. Він знищить нас обох, аби не допустити такої ганьби!
— Нехай спробує, — Ян стиснув зуби, і в цей момент він був до жаху схожий на свого батька. — Я вивезу тебе, Марічко. Клянуся. Навіть якщо весь світ буде проти нас. Ця дитина не буде відповідати за гріхи Войцехівських і Чортополохів. Вона буде вільною.
— Тоді пообіцяй мені, що ти не підеш зараз на відкриту конфронтацію з батьком, бо якщо він тебе кудись запроторить, я тут одна втрачу здоровий глузд, — прошепотіла дівчина, ледь стримуючи сльози.
— Якщо ти так хочеш, хай так і буде, — Ян вирішив, що так справді буде краще. — А я поки буду все готувати…
Він знову обійняв її, і Марися відчула, як запах диму почав потроху відступати, залишаючи по собі лише сморід холодного попелу. Але десь глибоко всередині вона знала: вогонь не згас. Він просто чекав свого часу.
Данило Коваль, який залишив нараду у Чортополохів після чергової розмови з детективом, тепер сидів у салоні своєї машини за два квартали від них і спостерігав у бінокль за машиною Яна. Він бачив, як вони довго сиділи нерухомо, як Марія плакала, а потім як Ян припав до її живота.
Дану не треба було бути екстрасенсом, щоб переконатися, що там, біля клініки, він усе зрозумів правильно. І він тепер не знав що робити, бо йому хотілося одночасно і прибити того зарозумілого польського малолітку, і якось врятувати Марію.
— Вагітна... — Дан заплющив очі, вдаряючи кулаком по керму. — Ти все-таки зважилась на це… Тебе ж… знищать ці старі стерв’ятники…
Він дістав телефон і набрав номер детектива.
— Збільш кількість спостерігачів навколо маєтку Чортополохів. І стеж за Кшиштофом. Кожен його дзвінок, кожна зустріч. Якщо він дізнається про дитину раніше, ніж Ян встигне її вивезти, ми матимемо справжню бійню.
Стиснувши мобільний у долоні до хрусту в суглобах, Данило вилаявся крізь зуби, дивлячись на червоні габаритні вогні автівки Яна. Він відчував, як у ньому закипає та сама глуха некерована лють, яка колись, триста років тому, змушувала його пращура Данила Коваля голими руками трощити камені в коморі, намагаючись пробитися крізь замкнені двері й вирвати свою Маріку з полум'я. Старі гріхи родини знову виросли перед ним стіною, і тепер Дан розумів: якщо він не втрутиться, історія повториться з точністю до хвилини, і нова дитина Чортополохів і Войцехівських згорить у вогні чужої ненависті ще до свого народження.
А тим часом у Кульчиївцях, куди саме поїхала Аннет Степанівна, щоб подивитися, що там і як, стара відьма знову підійшла до вікна. Вона бачила, як над полями піднімається легкий туман, що нагадував дим. Вона відчувала, як набирає силу нове життя в Києві, і як старе прокляття готує свій останній удар.
— Клятва прозвучала, — прошепотіла вона. — Ян обіцяв урятувати її від усіх напастей. Але… вогонь не можна обманути. Він завжди забирає свою ціну. Як шкода, що я не можу втрутитись…
