Спочатку:
На сторінку книги
42.2.
Того ж вечора в офісі агрохолдингу “Чортополох & К°” панувала зовсім інша атмосфера. Олександр Андрійович сидів у кріслі, розкурюючи люльку, запах якої нагадував про вогкі ліси й осінній дим. Поруч Захар детально пояснював батькові нову стратегію нападу.
— Батьку, вони подали запит в обласний державний архів, — Захар усміхнувся, поправляючи манжет сорочки. — Шукають записи про виселення Войцехівських у сорокових роках. Хочуть довести факт примусового, незаконного вилучення майна радянською владою, щоб визнати їх потерпілими від тоталітаризму.
— І що вони там знайдуть, сину? — Олександр випустив хмару густого диму, дивлячись у вікно.
— Нічого, — Захар розвів руками з награним жалем. — Бо за “щасливим збігом обставин”, саме в тому крилі архіву минулого тижня прорвало трубу гарячого водопостачання. Документи розмокли і перетворилися на пап’є-маше. А ті копії, що в них є, — це просто папірці, які наші районні судді навіть не візьмуть до розгляду без оригіналу з мокрою печаткою.
Чортополох-старший повільно випустив з рота димове кільце й жорстко, ледь помітно посміхнувся. Цей міцно збитий, упевнений у собі чоловік середнього віку ніколи не вірив у порожні сентименти. Його агрохолдинг міцно тримав подільські чорноземи не завдяки історичним грамотам, а через залізну хватку, сучасну техніку й уміння грати на випередження.
Ця земля бачила забагато зайд, і Олександр точно знав, як змусити обставини працювати на його користь — чи то за допомогою вчасно прорваних труб в архіві, чи через потрібні судові ухвали.
— Не розслабляйся. Кшиштоф — поранений звір, який добре знає, що з цього боку йому нічого не світило. Він почне бити по наших фінансах. Він уже пробує блокувати наші зернові контракти в портах Одеси через своїх польських лобістів у Європарламенті.
— Уже почав, — підтвердив Захар. — Нас позначили як ризикований актив у декількох міжнародних банках. Нам перекрили валютне кредитування. Якщо ми не продамо врожай до кінця зими, нам не буде за що купувати добрива й пальне на посівну. Ми можемо просто не вийти в поле.
— А от тут він прорахувався, — Олександр підвівся, важко спираючись на тростину. — Він думає, що ми граємо в західний капіталізм. А ми граємо у виживання роду. Кіндрат дасть нам внутрішню позику під заставу всього майбутнього врожаю. Поляк думає, що Данило на його боці, бо він пообіцяв йому частку в нових котеджних містечках. Але молодший Коваль знає: якщо прийде Войцехівський, він з’їсть і Коваля на десерт. Наші “куркулі” завжди домовляться між собою проти зайшлого пана.
Ввечері Кшиштоф, втомлений і злий як сто чортів, разом узятих, повернувся у їхню київську квартиру. Ельжбета, вираз обличчя котрої теж не віщував нічого доброго, чекала на нього у вітальні. Причому ще по ході чоловіка вона зрозуміла: його день був катастрофічним.
— Кшиштофе, цей край... він проклятий якийсь, — тихо сказала вона, дивлячись на вогні Києва. — Тут немає правил. Тут немає права власності в нашому розумінні. Ти намагаєшся фехтувати рапірою проти людей, які б’ються арматурою в темному провулку. Наші юристи у Варшаві в розпачі. Чортополох підкупив навіть погоду!
Вона підійшла ближче, притримуючи рукою дорогу шовкову сукню, й обережно торкнулася його напруженого плеча. Ельжбета звикла бачити свого чоловіка на офіційних прийомах, де всі конфлікти розчинялися у бокалах із шампанським, а не посеред подільських чорноземів, де закони європейського арбітражу тонули в калюжах швидше, ніж тракторні колеса.
— Справа не в грошах, Ельжі! — Кшиштоф раптом ударив долонею по столу так, що злякано підстрибнуло все, що на ньому стояло, а дорога попільничка злетіла на підлогу й розкололася на шматки. — Справа в тому, що цей селянин, цей чортів Чортополох, сміється мені в обличчя! Він втопив мій маєток! Він перетворив мою історію на відстійник для риби! Я не піду звідси, поки не зрівняю його холдинг із землею. Якщо я не можу забрати своє за законом, я заберу його іншим шляхом.
