Спочатку:
На сторінку книги
34.3.
Аннет повільно підійшла до столу. У світлі лампи її обличчя здавалося якимось сумним, але чоловіки були в курсі: вона просто вже мала для них якусь інформацію. І не факт, що ця інформація їм сподобається.
— Він прийшов не за прибутком, Сашку. Він прийшов за реваншем. У його жилах кипить стара, століттями плекана отрута. Він вважає цю землю своєю за правом крові, а нас — випадковими орендарями на його родовому подвір’ї. Він хоче знести мою хату, засипати криницю і засіяти все англійським газоном, щоб жодна травинка не нагадувала про Галаганиху. Для нього ми — бур’ян, який треба виполоти. І, звісно, хоче повернути собі те місце, де стояв у селі маєток пана Войцехівського.
— І що нас чекає в п'ятницю? — тихо запитав Захар, дивлячись на тещу.
Аннет повільно дістала з кишені оксамитовий мішечок і поклала його на стіл. Поруч вона поклала старий сімейний записник, де її рукою були виписані дати, що не мали стосунку до бухгалтерії агрофірми.
— У п’ятницю буде… я бачила бенкет серед чуми, — очі старої відьми блиснули. — Його дружина вже розклала свої пастки для Ярини — вона ловитиме її на лестощі й фальшивий блиск. Кшиштоф ловитиме тебе, Захаре, на обіцянки нових ринків. Але вони розставили тенета, не врахувавши головного: Ян і Марія. Їхня зустріч — це те, чого не прорахує жоден польський юрист і жоден твій аналітик, Сашо. Маріє! — вона голосно гукнула онуку.
Дівчина, яка саме проходила повз двері дідового кабінету, почувши голос бабусі, швидко увійшла, про себе зауваживши, що там відбувається якась украй важлива розмова. Аннет простягнула їй кулон.
— Надінеш це… він пасуватиме до твоєї сукні. Насправді це — дзеркало. У домі Войцехівських… як би вам пояснити доступніше… буде дуже несприятлива аура. Якщо вони спробують зазирнути тобі в душу або зламати твою волю своєю “породою”, вони побачать лише відгомін власних бажань, які до тебе не мають жодного стосунку. Будь з ними привітною, але пам’ятай: ти — Чортополох по крові й Галаган по силі…
Марія взяла прикрасу. Вона очікувала, що камінь буде холодним, але він виявився гарячим, наче щойно витягнутим із багаття. Вона мовчки кивнула, відчуваючи, як під пальцями пульсує прихована міць.
“Чортополох по крові й Галаган по силі…” — ці слова відлунювали в її голові ритмом серця.
Марія розуміла, що її почуття до Яна — це територія, на якій не діють закони її діда чи його батька. Але вона також бачила, як навколо них стискається кільце. Кшиштоф не просто хоче землю. Він хоче вирвати коріння, яке живить її родину. Для нього вона — “селянка”, випадкова помилка в родоводі його сина, якою можна тільки тимчасово скористатися.
“Вони дивляться на нас як на комах під мікроскопом, — думала вона, стискаючи кулон у долоні. — Ян інший, я знаю... Але його дім — це вогнище холодних почуттів. Там концентрація низьких вібрацій, бо там немає справжнього життя, лише електричні розряди амбіцій”.
Коли дівчина, забравши бабусин подарунок, пішла, Аннет нахилилася до господаря будинку, опустивши руку йому на плече.
— У п’ятницю почнеться справжня пожежа, Сашо. І нам треба вирішити: ми будемо її гасити чи підкинемо дров, щоб випалити ворога дотла разом із його претензіями на те, що належить нам. Мені Савва розказав, як Кшиштоф ходив біля криниці. Він насправді боїться цієї землі, хоч і мріє нею заволодіти знову. А ми її знаємо.
Олександр повільно закурив сигару, випускаючи густу хмару диму, яка заповнила кабінет.
— Ми будемо готові. Захаре, передай дружині — нехай обирає найкращу сукню. Ми йдемо в гості до сучасної шляхти. Але йдемо не як прохачі, а як господарі, які приймають виклик на своїй території.
