Спочатку:
На сторінку книги
22.3.
Ян дивився в її темні омути й бачив у них своє відображення, але воно здавалося йому дивно незнайомим. Разом з тим він відчував незрозуміле піднесення. Войцехівський-молодший прийшов сюди, бо батько сказав, що ця дівчина — ключ до їхніх земель, до їхнього впливу.
Але зараз, сидячи за лічені сантиметри від неї, він відчував інше. Це було дике власницьке почуття, яке не мало нічого спільного з бізнесом і бажаннями його батька. Йому хотілося закрити її від усіх цих заздрісних очей і водночас витрусити з неї правду про те, чому вона так на нього дивиться.
— Тобі справді не нудно у звичайній школі? — пошепки запитала Марія, коли вчителька почала записувати тему на дошці.
— Тут набагато цікавіше, ніж серед дипломатичних ляльок, — Ян нахилився до неї, і його голос став майже інтимним. — Там усі посміхаються, але ніхто не має душі. А в тобі є те, чого я раніше не бачив в інших. Тінь, яка мені подобається.
На задніх партах перезиралися Марк з Артемом, помітивши перешіптування Марисі з новеньким.
— Дивись, як він до неї заливає, — шепнув Марк. — наша дика Чортополох аж заціпеніла. Треба буде після уроків пояснити поляку, що тут черга на дівчат вишиковується не за прізвищем у паспорті.
— Не думаю, що це гарна ідея, Марку, — Артем похитав головою, спостерігаючи за Яном. — Він сидить так, наче готовий перегризти горло будь-кому, хто підійде близько до цієї парти. Це… якось так відразу стало помітно… Мариська, звісно, гарна й розумна, але ж вона дика, як тигриця з лісу… Хай самі розбираються.
Марія ж, спостерігаючи з-під опущених вій за поведінкою однокласників, відчувала, як навколо них із Яном вибудовується невидима скляна стіна. Вона бачила заздрість Лізи, агресію Марка, цікавість Каріни, але все це здавалося їй дріб’язковим і несправжнім.
Реальним був лише цей хлопець поруч, запах його парфумів і міцний зв'язок, що незримим канатом натягувався між ними дедалі сильніше.
— Ти пахнеш полином і грозою, — раптом сказав Ян, коли по класу рознеслося шурхотіння зошитів. — Навіть у цьому приміщенні ти примушуєш повітря гірчити.
Марія з несподіванки здригнулася.
— Це запах моєї суті, Яне. Тобі краще не звикати до нього. Полин — це гірка трава, від неї неможливо відмитися.
— Я люблю гіркі смаки, — він ледь помітно посміхнувся, і в кутику його ока майнув хижий вогник. — Солодке — для слабаків. А ми з тобою, здається, з іншого тіста.
У цей момент у престижному київському ліцеї офіційно розпочалася боротьба. Але ніхто з присутніх — ні сини олігархів, ні доньки магнатів — не розумів, що вони лише масовка в епічній виставі, де головні герої вже колись зіграли першу частину свого фіналу. І цього разу вони були налаштовані змінити сценарій, навіть якщо для цього доведеться спалити все навколо.
— Ну що ж, — Ян відкрив зошит, і його рука випадково (чи ні?) торкнулася руки Марії. — Почнемо урок, партнерко?
Марія не відсмикнула руки, як можна було очікувати, зважаючи на її “дикість”, про яку казали однокласники. Іскру, що проскочила між ними, бачили, здавалося, всі, крім вчительки. І саме тієї миті в Києві раптово почалася гроза, хоча синоптики обіцяли сонячний день.
Збрехали. Між іншим, як і завжди…
