Раді Вас бачити!

Вони вийшли у внутрішній дворик і всілися з кавою біля автомата на лавці.

Гліб сидів, закинувши ногу на ногу, і крутив у пальцях пластикову ложечку, час від часу її облизуючи.

— Що ж, сестричко. — Він широко посміхнувся. — Нарешті дали мені побачити тебе без супроводу тітоньки з кислою міною. Пробач, я тоді справді поводився як останній виродок. Ти ж сама розумієш — мої залежності, той дім... Я тоді сам себе не любив.

— А тепер полюбив?

— Принаймні навчився не знищувати все навколо. — Він криво всміхнувся. — Я щойно з рехабу, чистий, як сльоза. Це, до речі, місяць святкую — кавою.

Але він ще зовсім не міг стримати тремтіння рук. Якби кави було по вінця, половина б розплескалась.

— Вітаю. — Її голос не виказував ані захоплення, ані зневаги. — І чому я тут?

— Бо ти моя рідна. Ну, майже. Ці сім’ї нас не дуже приймають, правда? То, може, час самим створити свою? — Він підморгнув, а Ліза не знала, що відповісти. Він точно придурок, хоч під кайфом, хоч у тверезості.

Поки Ліза мовчала, до них підійшов Марк. Теж уперше оглянув Лізу після того, як вона втекла з Ігорем із їхнього дому. Марк був захоплений лише собою, своїми амбіціями і кар’єрою, і на Лізу дивився, явно зважуючи, чи не стане вона йому на заваді. Жодні родинні зв’язки його не цікавили.

— О, старший братик. — Гліб розтягнув слова. — Стежиш, щоб я знову не натворив? Як турботливо. Я ж усього лише каву п’ю.

Марк не відповів.

— Він справді кинув? — тихо спитала Ліза, поки Гліб відійшов узяти ще серветок.

— Він і до наркотиків був придурком, — повідомив Марк. — З дитинства.

Гліб повернувся, вручив їй серветку, ніби це було щось символічне. Усмішка знову повернулась на його обличчя, цього разу ще ширша.

— Дзвони, коли захочеш поговорити з ріднею. — Він взяв її телефон, набрав у ньому свій номер, показав. — Ми з тобою — те, що залишиться після їхньої гризні. А все інше — хай горить.

Вона зберегла номер, але нічого не пообіцяла. Несмачна кава з автомата вже встигла охолонути, а від його усмішки залишався неприємний осад.

Перш ніж повернутись дороботи, вона написала Тараненку: «Не вийшло. Його помічниця побачила файл». Сергій подзвонив майже одразу.

— Гаразд, Лізо. — Вона не пам’ятала, коли він називав її на ім’я. — Ти справді ведеш власну гру. Дарма я не вірив Голованю.

— Я не... Вона постійно шпигує і бачить усе, чим я займаюсь.

— Думаєш, я повірив? Ким ти себе взагалі вважаєш? Про тебе піклуються і терплять лише в пам’ять по батька.

— І хто про мене піклується? — не стрималась вона.

— Краще більше не заважай мені, попереджаю.

Він кинув слухавку, і Ліза чітко відчула: тепер вона справді сама. Якщо в них не виходить її використати, то вони її знищать. Як і Гречаного. Вона не розуміла, чому намагається захистити його — можливо, тому, що він тут такий самий самотній, незважаючи на хиткий статус та ілюзію контролю.

Тим часом Наталя цього разу навіть не вдавала, що не чіпає ноутбук Лізи: він зовсім зник зі столу, а сама Наталя вже була у Гречаного і, мабуть, доповідала про підступ стажерки. Ліза чомусь була впевнена, що Роман розгадає її гру, що він зрозуміє, як хитро вона повідомила його про небезпеку, залишивши відкритим документ з датою зібрання акціонерів та їх голосування по визначному питанню. Так Гречаний зможе підготуватися і зробити власні кроки, аби уникнути втрати управління.

Ліза завжди так робила: намагалася натякнути, показати, підштовхнути, але не розповідала прямо. Просто не доводилося ні з ким говорити напряму.

Та він не зрозумів. «Котися звідси!» — лунало на весь кабінет, Гречаний грюкав по столу і висловив усю недовіру і ненависть до неї за п’ять хвилин. Він не дав їй виправдатись, та вона й не зуміла б. Ліза не очікувала, що його зрив на неї буде таким болючим. Вона хотіла крикнути, що це не так, що вона ризикувала, щоб допомогти йому, але слова застрягли в горлі. Своїм вчинком вона знищила усі шляхи: Сергій уже не довіряв їй, а тепер Роман ненавидів. Вона мовчала, дивлячись на розкидані по підлозі аркуші, і відчайдушно стримувала сльози.

***

Ліза перечитала повідомлення Рити тричі, доки згадала, що сьогодні збираються колишні стажери. Повідомлення було сухе, наче Рита сподівалась, що вона відмовиться. Та Ліза не хотіла зараз йти додому і сидіти на самоті, краще вже напитися, як минулого разу. Вона швидко зібрала речі, навіть не кинувши погляду на Наталю, яка, очевидно, зловтішалася своєю перемогою над нею.

В кінці робочого дня у коридорі перед ліфтом зібралося забагато людей. Ліза стала осторонь, не бажаючи тиснутись у цю консервну бляшанку. Коли ліфт нарешті відкрився, Дмитро побачив її зсередини і зробив крок, щоб вийти, але натовп відтіснив його назад. Їй крикнули, що зачекають унизу, і вона з полегшеням повернула до сходів. Страшно було й подумати, щоб їхати в такій тісняві.