Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Минуло пів року. Ліза не стала висувати звинувачення Глібу та Риті, поставивши умову: Гліб вирушає на тривале лікування під наглядом, а Рита назавжди зникає з горизонту «Атланту» і більше ніколи не з'являється поруч із Лізою.
Андрій пішов на пенсію. Тепер його майже завжди можна було знайти в саду біля будинку: величезна постать поралася з квітами на клумбах. Іноді він щось до них промовляв, і, певно, самі квіти здригалися від того грому. Ліза його навідувала. Вона пробачила. Батько передав заповіт Роману через брата, а той просто не віддав його вчасно. Тоді ж довелося підозрювати Романа у вбивстві Артема. Недовго, але достатньо, щоб заплутатися і зрештою опинитися в павутині Сергія — спершу взявши просто гроші, а далі й боячись за своє життя. Тепер він нарешті передав усі справи Лізі і дихав вільно.
Марк готувався очолити одну з найбільших дочірніх компаній. Там його холодний розум, амбіційність та фаховість принесуть користь і йому, і бізнесу.
***
Вранці Ліза та Роман знову відвідали могилу Артема Вовка. Вкотре просто мовчали і спокійно дивились на барельєф з чіткими рисами.
Сьогодні в головному офісі було дуже тихо і поважно. Велика рада акціонерів зібралася майже в повному складі і провела голосування. За пропозицією власниці контрольного пакета Єлизавети Вовк левова частка ради обрала Романа Гречаного головою правління «Атланту». Компанія повернулася у надійні руки того, хто знав її кожну цеглину.
Та для Романа день ще не закінчився. Він мусив їхати на черговий допит. Слідчі все ще сподівалися притиснути Сергія і за організацію замаху на вбивство Романа, хоча й інших злочинів було достатньо для суворого вироку.
Ліза стояла у передпокої, приклавши вухо до дверей, і посміхалася власним думкам. Нарешті вона почула те, чого чекала. Ключ повернувся у замку. Всього два оберти, і жодної охорони біля дверей.
***
Ліза відступила, даючи йому зайти. Роман кинув ключі на тумбочку і подивився на неї. Втомлений, із новою зморшкою відучора і ледь помітною блідістю, що досі нагадувала про довгі місяці у лікарні. Але погляд був той самий — глибокий і уважний, і такий рідний, що в неї знову перехопило подих.
Ліза підійшла і притислася лобом до його грудей, заплющивши очі. Роман обійняв її всю і сховав обличчя у волоссі. Від нього трохи пахло слідчим ізолятором, але їй було байдуже.
— Тебе обрали, — прогугніла вона у піджак.
— Просто робота, — відповів він їй у маківку.
Тоді відсторонився на кілька сантиметрів, щоб подивитися їй в обличчя.
— Ти впоралася, — сказав він. — Ти вистояла, моє вовченя. Сама.
Ліза усміхнулася такій дурниці.
— Я не була сама, — сказала вона впевнено. — Ти тримав мене за руку, навіть коли спав у тій темряві.
Вона знову притулилася до нього, слухаючи, як рівно б'ється його серце без писку моніторів.
Вовченя нарешті знайшло свій ліс. І в цьому лісі більше не було мисливців.
Тільки вони двоє.
Любі читачі!
Для авторки вкрай важлива ваша підтримка, ваші сердечка та коментарі))) Не буває закоротких коментарів)
Якщо вам подобається ця історія – не забудьте підписатись на мій акаунт! Так ви не пропустите цікаві новинки)))
Бажаю приємного читання нових емоційних історій!
Кінець
