Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
У його кріслі, за його столом розвалився Сергій. І робив це, вочевидь, часто, бо бильця вже почали репатися — за звичкою, Сергій якимось чином просто розтріпував свої крісла. Перед ним на полірованій поверхні стояла незмінна пляшечка води.
— Присідай, Романе, — Сергій недбало кивнув на стілець для відвідувачів, не змінюючи пози.
Роман пройшов до шафи і лишився стояти там — так, щоб Сергій мусив розвернутися до нього. Тепер вони принаймні були однаково освітлені з вікна — у профіль.
— Марина де? — коротко запитав він.
— Працює. У неї багато справ, тепер вона голова, пам'ятаєш? — Сергій взяв пляшку. — Давай до суті. Як успіхи? Усі хвости підчистив?
— Акціонери більше не отримують дзвінків. Пошуки заповіту припинені, — Роман наче зумисно чеканив, ніби звітував. — Моя частина угоди виконана.
Сергій повільно відкрутив кришечку. Почулося легке шипіння газу, а він уважно розглядав бульбашки.
— Це добре. Але ми ж знаємо, що була ще одна умова. Завтра вона виїжджає з країни. Назавжди.
— Ні.
Наче впустив камінь.
Сергій нарешті підняв очі і почав закручувати й відкручувати кришечку. Рих-рих. Рих-рих. Цей звук у тиші кабінету смикав за нерви, і Тараненко це знав.
— Ти ж розумієш, що не ти тут диктуєш умови? Ти погодився.
— Я не зможу її убезпечити деінде, — Роман усе вирішив, і говорити було легко.
— І тут щось не дуже зміг, — парирував Сергій, натякаючи на нещодавні події. Він недбало штовхнув пляшку пальцем, змушуючи її ковзати по столу.
— Тепер зможу.
— Це не обговорюється, — голос Сергія став тонким і гострим, як лезо. — Або вона сідає, або вона їде. Третього варіанта я тобі не давав.
Роман нахилився над столом і штовхнув пляшку до Тараненка.
— Або я починаю шукати заповіт відкрито. І починаю розбиратися з твоїм шулерством з акціонерами вже за допомогою юристів, — голос Романа спустився до басу. — І я можу стати твоїм надто дорогим проєктом.
На обличчі Сергія на мить застигла маска. Павук відчув, що нитка натягнулася занадто сильно і може луснути.
— Ти блефуєш, — нарешті сказав Сергій, але пляшку більше не чіпав.
— Спробуй. — Роман випрямився, погладивши місце піджака, де у внутрішній кишені лежала фотокартка маленької Лізи.
— Ми ще повернемося до цієї розмови, — кинув Тараненко йому в спину, коли Роман на виході зіткнувся з Мариною.
Він криво усміхнувся, надто низько вклонився, надто широким жестом запросив її увійти, перш ніж вийти самому.
***
Він спускався сходами, коли тінь на майданчику відокремилася від стіни. Андрій стояв там, запхнувши руки в кишені штанів, і в його погляді була сама жовч.
— Ну що, — Андрій вишкірився, — тепер розумієш, як воно — бути під п’ятою в Сергія?
Роман зупинився на сходинку вище, змушуючи Андрія дивитися знизу вгору.
— Тебе він чим узяв? — спитав він беземоційно. — Просто грошима? Чи обіцянками, які ніколи не виконує?
Андрій втримав маску зневаги.
— Чим би не взяв, Гречаний, — це назавжди. Ти тепер такий само, як і я. Скоро і ти побіжиш ховатися, щоб не проголосувати, як тобі скажуть. Це затягує. Спочатку ти думаєш, що це тимчасово, а потім розумієш усе.
Роман нічого не відповів. Він пройшов повз, зачепивши Андрія плечем, і попрямував у логістику.
