Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
«Тепер ти мій, Глібчику».
Роман не міг викинути з голови цю фразу, сказану Глібом — напівпритомним, зламаним, переляканим. Але насправді це були слова Сергія.
Сергій пожер усіх: і Вовків, і Олійників, і багато інших. Тільки його, Романа, не зміг. Пробував — підставивши під смерть Артема, та не вийшло. Спробував тепер... І що він зробив? Забрав посаду голови правління «Атланту».
Роман криво посміхнувся, дивлячись у вікно свого нового кабінету. Дивно, але саме зараз, втративши імперію, він почувався цілісним. Він був щасливий тут, у своїй логістиці, з Лізою, яка під боком воювала з древнім комутатором. Він взагалі ніколи не був щасливим. Бував задоволеним, успішним — але тепер наче отримав нагороду, про яку навіть не просив.
Він відійшов від вікна, задумливо постукав пальцями по столу.
Який такий «матеріальний доказ» є у слідства, що змушує думати, ніби Гліб брехав у тій скляній клітці? У тому-то стані.
***
Поки Ліза зникла у своїх справах, Роман поїхав до відділку.
Слідчий, поважаючи статус і захмарні гонорари його адвоката, неохоче, але погодився показати незаперечні докази обвинувачення. На стіл поклали прозорий пластиковий пакет.
— Ось, — коротко кинув слідчий. — Це знайшли у того, що з татуюванням на шиї.
Роман нахилився. Там лежала запальничка. Просто запальничка, але ця річ змінювала все. На перший погляд.
Платина, унікальне гравіювання, інкрустація дрібними, але бездоганно чистими діамантами, ціна як у будинка. Її знали всі, хто був близький до родини. Кілька років тому, після чергового виходу з рехабу, на честь «початку нового життя», Гліб отримав цю розкіш від Ольги.
Її не могло бути в кишені найманого вбивці в брудному одязі, якщо тільки...
— Знайдено в одного із загиблих нападників, — пояснив слідчий. — Відбитки Олійника збереглися ідеально.
Пшик.
***
В «Атланті» Роман пішов до Сергія, з яким не розмовляв із ночі перевороту та нападу. Мовчки кинув на стіл роздруківки фотографій запальнички.
— Це не доказ, — заявив він. — Витягай Гліба.
Сергій глянув на фото.
— Чому не доказ? — спитав він.
— Гліб не заперечує знайомства з ними, — пояснив Роман. — Він міг розрахуватися з ними запальничкою за першу спробу або просто подарувати в п'яному угарі.
Сергій подивився на Романа. Його обличчя залишалося спокійним, брови ледь зсунулися.
— Це залізобетонний доказ, Романе, — сказав він рівним тоном. — Особливо в сукупності. Рита проникла на прийом по фальшивці, вони з Ритою — спільники, чого й не заперечують. А тепер річ Гліба в кишені виконавця в момент вбивства.
Сергій відсунув фото.
— Тут неможливо відмахатися. Мій адвокат може лише пом'якшити вирок. Справу буде закрито. Це сумно, але ти сам знаєш: Гліб пропащий давно. Він йшов до такого фіналу.
***
У голові знову зазвучало: «Тепер ти мій, Глібчику». Сперечатися було марно, Сергій не шукав відповіді — він їх надавав. Для нього це була закрита справа.
Роман мовчки розвернувся і вийшов.
Лізи ще не було на її місці, в приймальні було тихо. Роман сів за свій стіл і на мить прикрив очі рукою. Йому треба розібратися самому. Без адвокатів, без Сергія.
Він починав складати пазли заново, перебираючи в пам'яті факти. Щось важливе випало з поля зору. Якась деталь.
І він це побачить.
