Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Тиша в квартирі була вже не такою глухою. Ліза сиділа на високому стільці за кухонним острівцем, підібгавши під себе ногу. Часом завмирала і слухала дихання та рухи Романа за спиною — він гортав планшет за стійкою. Ліза оберталась і бачила підсвічене екраном обличчя, і ця присутність давала безпеку і спокій. Вона зробила ковток чаю, відчувши недоречну вдячність до всього, що відбувається останніми днями. Якби не поліція, Тараненко, сумка Ігоря, цих хвилин і не було б. Вона б не розглядала його профіль, зморшки, що розбіглися від примружених очей, зосередженість. Не знала б, що може простягнути руку, торкнутися, і він відповість.
Від дзвінка у двері здригнулась так, що мало не впала зі стільця. Ліза відсунула чашку. За мить Роман ввів до кухні Максима, а за ним зайшов молодий хлопець в окулярах і з великим рюкзаком. Хіба що на лобі не було написано, що то айтішник.
На мить не стрималась і насупилась. До Максима була якась неприязнь, хоча причин для неї не було. Тим часом гість поклав на стіл телефон Ігоря.
— Апарат стерильний, Романе, — сказав Максим. — Головань регулярно знищував усі дані.
— Варто було очікувати, — відповів Роман. — Тараненко сам перерив би все спіднє Голованя, якби був ризик, що там щось лишиться.
Айтішник дістав із рюкзака ноутбук, ще якісь пристрої і почав підключати до нього телефон через плутанину перехідників і дротів.
— Листування не відновиш, як і контакти, — продовжив Максим, стежачи за рухами хлопця. — Вони знищені з пам'яті безслідно. Але Ден дещо таки знайшов.
Хлопець далі накручував дроти, коли відчув, що всі на нього дивляться, і підняв очі.
— Тут... системний кеш... — сказав він, трохи заїкаючись. — Збереглися деякі тимчасові файли камери.
Він замовк. Роман вирячився на Максима. Той звернувся до Дена:
— То що там?
Айтішник стріпнувся, наче був задрімав, і повідомив:
— Є фрагмент відеофайлу. Сильно пошкоджений, зображення розсипається на пікселі. Але вже було з чим попрацювати.
Ліза злізла зі стільця і теж стала перед екраном. Вона сховалась за Романа, ледь-ледь, щоб не помітили сторонні, торкаючись його. Щоб набратися в нього сили.
— Запускай, — сказав Макс.
На екрані спершу було видно наче суцільну чорноту, на якій смикався сірий шум. Статичне зображення, вочевидь, із вуличної камери. Нічого не видно.
— Це все? — нетерпляче спитав Роман.
— Секунду, — відповів хлопець, і його пальці забігали по клавіатурі. На екрані змінювались фільтри, контрастність і яскравість, розділялись і знову зливались пікселі. Ліза зачаровано дивилась на цю картину. А тоді зображення почало змінюватись. Наче з туману стали проступати обриси. Роман нахилився до екрана, примружившись. Ліза розгледіла шматок стіни, знизу асфальт, освітлений тьмяним ліхтарем. З'явилася стеля і товста вентиляційна труба під нею. Ракурс був такий, наче зйомка велась із високого місця.
Ден застосував новий фільтр, і різкість стрибнула. Ліза голосно вдихнула. Вона впізнала це місце. Роман обернувся, але подивився не на неї, а на Максима.
— Це підземна парковка, — сказав він спокійно, наче чогось подібного і очікував. — Точно те місце, де її намагалися викрасти вперше.
