Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Останні тижні квартира нагадувала чи то штаб, чи то серверну. У центрі цього хаосу сидів Ден, смикаючи за інформаційні ниточки, які йому невпинно постачав Максим. Ці двоє щовечора зустрічали Романа та Лізу новими знахідками, хоча зазвичай ті були дрібними й малозначними.
— Надто пізно, — щоразу замість вітання кидав Максим. — Архіви переважно підчищені. Відновити вдається крихти. Хтось уже пройшов тут перед нами і вжив заходів.
— Це якраз добре, — спокійно відгукувався Роман. — Значить, ми йдемо правильним слідом. Шукай далі, після нападу.
— Наскільки «після»?
— Доти, доки не знайдеш того, хто її забрав.
Цього разу все було інакше. З-за моніторів на них дивилися дві пари очей: Максим — звично суворо, а Ден — не приховуючи тріумфу. Максим мовчки звільнив місце перед екраном.
— Знайшли.
Картинку максимально очистили, усе було видно як на долоні. Спокійно, не ховаючись, до решітки водостоку підійшов чоловік. Він точно знав, куди йде. Дістав із кишені інструмент, натиснув у потрібному місці й одним вправним рухом підняв важку металеву конструкцію, яку до того марно намагалася зрушити та трійця. Посвітив ліхтариком. Простягнув руку в щілину і швидко дістав щось дрібне. Підніс до очей, і навіть на екрані спалахнуло впізнаване срібне гравіювання.
Так само повільно він повернув решітку на місце, перевірив, чи міцно вона тримається, і розвернувся обличчям до камери. Роман натиснув «стоп».
Ліза впізнала його ще зі спини, та все одно не втрималася. З грудей вирвався короткий схлип, вона на мить закрила обличчя долонями, але одразу опанувала себе.
— Романе... — вона вхопилася за його руку, заглядаючи в очі. — Повір мені. Це не він. Якби йому було треба, він би схопив мене зовсім інакше. Він цього не робив.
Роман перевів погляд на монітор, де застигло обличчя Ігоря Голованя.
— Я впевнений, що це не він, Лізо. Він просто виконував свою роботу.
***
Він відмотав запис на початок.
— Дивіться уважно. Він зовсім не ховався. Був переконаний, що чинить правильно. Ми весь час ішли його слідом, але його вели інші. І ще...
Він вказав на дату на відео.
— Це було після того, як я сам розповів Сергію про напад на Лізу на парковці.
Роман відкинувся на спинку крісла й додав:
— І ми розуміємо, на кого він працював. Лише не знав, що діставав ту запальничку не для твого захисту, а щоб тобі зашкодити.
Він різко повернувся до Максима:
— Спробуй відстежити контакти Голованя з Тараненком за той самий період. Дзвінки, транзакції, зустрічі. Ми вже знаємо, що сталося, але мені потрібні докази.
