Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
В обідню перерву офісний вулик затихав, а коридори наповнювалися запахом кави з автоматів. Ліза скористалася цим затишшям. Вона викликала таксі й поїхала, нікому не звітуючи.
Під’їзд, де колись вона щулилася від кожного шереху і тіні, тепер зустрів її байдужою прохолодою. Вона впевнено ступала усією стопою на кожну сходинку, дослухаючись до відлуння кроків. Цей дім втратив над нею владу.
Квартира зустріла затхлим повітрям поинутістю. Дверцята шаф були розчахнуті, полиці й тумбочки зяяли порожнечею. Максим вигріб усе, що нагадувало про її присутність, залишивши тільки голі стіни і жахливі важкі меблі. Ліза співчувала наступному жильцю: з доброї волі тут ніхто не залишиться.
Ліза пройшлася кімнатами, торкаючись пальцями поверхонь. Вона шукала залишки своїх спроб зробити квартиру живішою.
На верхній полиці у вітальні, у самому кутку, куди Максим, певно, просто не зазирнув, стояла ваза. Дешева, трохи крива на один бік. Та сама, яку вона принесла після розриву з Ігорем. Тепер ця ваза виглядала жалюгідно, але Ліза взяла її дуже обережно.
На підвіконні залишився малюнок — досі центр її першого «свого» куточка тут. Його теж забрала.
Кухня.
Востаннє вона вибігла звідси в подарованому Ігорем чорничному шовку, до приємного Алекса і довжелезного лімузина, які відвезли на фатальний прийом.
На холодильнику лежав жахливий, старий, великий ключ. Ігор кинув його сюди в той вечір, коли приходив прощатися. «Зміни хоча б замки, Лізо». Він попередив, щоб береглася, але сам не виконав це застереження.
Ліза взяла ключ, покрутила, поклала в кишеню джинсів, ближче до тіла. Він ліг там вагомим вантажем — не кулон вовка, але теж значущий уламок її минулого. Це був її талісман пам’яті про ціну, яку вона платить не за свою провину.
Вона вийшла з квартири, не озираючись, повернула Ігоревим ключем. Більше вона сюди не повернеться.
***
У відділі логістики знову панувала робоча атмосфера. Роман сидів за своїм столом, обкладений схемами маршрутів, але вийшов у приймальню, почувши її повернення. Його погляд затримався на кривій вазі, яку вона всю дорогу тримала в руках.
У його очах промайнуло здивування, змішане з тінню турботи.
— Ти ходила туди сама? — спитав він. — Я б волів знати такі твої плани. Дав би Максима для супроводу.
Ліза підійшла до полиці й поставила вазу поруч із теками. Криве скло дивно виглядало в строгому офісному інтер’єрі, але тепер воно було на своєму місці.
— Не треба, — відповіла вона, повертаючись до Романа. — Не переживай. Твоє вовченя дає собі раду. Ти ж знаєш.
Роман пильно подивився на неї. Він повільно кивнув, приймаючи нові правила, і повернувся до документів.
Ліза сіла за свій стіл. Їй потрібне було вільне пересування, без нагляду. І зараз вона його забезпечила.
