Раді Вас бачити!

Двері його спальні були прочинені, і зсередини йшло приглушене освітлення. Ліза зупинилась на порозі, поклала долоню на одвірок і вдихнула, розуміючи, що дивиться з викликом, а хотіла б із впевненістю. Роман сидів на ліжку, спираючись спиною на узголів’я, і дивився на неї, наче чекав. Ліза підійшла ближче і зупинилась.

Роман не підвівся.

Ліза підійшла ще на крок. Під ногами м’яко скрипнула підлога, і цей звук раптом здався надто гучним. Вона зупинилась, тримаючи руки вздовж тіла і відчуваючи наростання напруги в животі.

— Ти не спиш, — сказала вона тихо.

— Ні, — відповів він.

Він посунувся трохи вбік, звільняючи край ліжка, та Ліза не сіла. Вона стояла і дивилась, як він чекає, не змінюючи пози.

Вона зробила ще крок і зупинилась майже поруч. Запах його був простим, знайомим ще з машини. Її пальці ледь торкнулися краю ковдри.

Роман підняв руку і повільно, ледь відчутно торкнувся її зап’ястя. Шкіра відреагувала одразу мурашками, які побігли вгору по руці. Вона не відводила погляду.

Він підвівся й опинився зовсім близько, простір між ними зник. Його долоня впевнено лягла їй на спину.

Вона торкнулася його плеча. Плече було теплим, живим, і цього виявилося достатньо, щоб зробити наступний крок.

Ліза подалася вперед і поцілувала його першою. Коротко і зосереджено, наче відмінниця. Він відповів значно сильніше і довше.

Коли світло в кімнаті стало яскравішим, Ліза усвідомила, що це вона сама дісталася до вимикача. Їй було важливо бачити: його обличчя, руки, власні рухи в цьому просторі.

Вона стояла перед ним і відчувала зібраність, якої давно не було. У цій близькості не виникало потреби зникати з себе, вона уважно стежила за тим, що відбувається з тілом.

Роман провів долонею по її спині нижче, і Ліза повільно видихнула.

***

Світло було яскравим і рівним, і їй це підходило. Ліза хотіла бачити все чітко, без тіней і напівнатяків. Вона ніколи ще не бачила себе в цьому, завжди закривала очі і чекала, коли все нарешті закінчиться, а якщо хрипкий голос вимагав дивитись, вона дивилась, не бачучи. Тепер вона стояла перед Романом оголена, і ця відкритість допомагала триматись в реальності: вона бачила його обличчя, напружені плечі, сильні руки, бачила себе, живу і розкуту. Вона йшла за своїм бажанням вперше.

Роман дивився на неї так само прямо. Його долоні лягли на її талію, ковзнули вгору, обхопили груди. Пальці стиснули соски, але не боляче, та досить сильно, щоб вона вдихнула різко й відчула, як тепло розливається вниз живота. Вона бачила, як його погляд темніє, як м’язи на руках напружуються, коли він притягує її ближче.

Ліза провела долонями по його спині, відчула твердість м’язів під шкірою, тепло і легке тремтіння. Притиснулася до нього грудьми, відчула його твердість між стегон.

Він нахилився до її шиї, відтягнув губами шкіру під вухом. Вона знайшла поглядом дзеркало навпроти і дивилась тепер у нього, намагаючись не пропустити жодну мить. Відчувала, як її голова відкидається назад, як його рука спускається нижче по животу, між ніг. Пальці ковзнули по вологій шкірі, знайшли чутливе місце, провели повільно, потім сильніше. Вона тихо застогнала й побачила, як його погляд спалахує від цього звуку.

Він увійшов пальцями, рухався впевнено, і вона трималася за його плечі, бачачи, як він стежить за кожною її реакцією. Ліза притиснулася ближче, взяла член в руку. Водила долонею, відчуваючи, як він напружується під дотиком. Він застогнав, притиснув її сильніше. Підняв її, поклав на ліжко, розсунув ноги. Вона бачила, як він нависає над нею, як входить повільно, глибоко. Очі в очі.

Вона вигнулася, застогнала голосніше, бачила, як його щелепа стискається від насолоди. Він рухався глибоко, сильно, прискорюючись. Вона бачила піт на його скронях, бачила, як м’язи працюють під шкірою, бачила себе під ним, чула свій стогін, рване голосне дихання, як вона хотіла щось сказати, та лише пробелькотіла незрозуміле.

Напруга наростала швидко. Вона кінчала сильно, стискаючись навколо нього, вигукуючи його ім’я. Він продовжував ще кілька поштовхів і кінчав всередині — гаряче, з низьким стогоном, падаючи на неї всім тілом.

Світло все ще горіло. Вона бачила його обличчя близько. Воно було незвично спокійне, розслаблене, задоволене.

Ліза лежала на спині, дивлячись у стелю, відчуваючи, як серце поступово заспокоюється. Тіло ще зберігало тепло і чутливість. Вона не поспішала рухатись.

Роман лежав поряд і вона ніби чула, як сповільнюються удари і його серця. За кілька хвилин його пальці знайшли її, тихенько торкнулись, наче просилися. Ліза різко відсмикнула руку, ще до того, як встигла подумати.

Він підвівся над нею, спираючись на руку, і подивився в очі. Світло залишалось тим самим, відкритим і чесним. Ліза вдихнула і твердо сказала:

— Я знаю, що заповіт у тебе.