Раді Вас бачити!

Щоб мати доступ до Рити, Роман позичив їй власного адвоката. Тепер той забезпечував відкриті двері, які зачинилися перед колишнім головою «Атланту». Так Рита отримала значно кращі умови, ставлення і перспективи, ніж на які могла б розраховувати сама. Сам Роман сподівався перестріти привида, і той таки вийшов з-за повороту коридору. Зазвичай спокійне обличчя Андрія Вовка зараз нагадувало грозову хмару.

— Гречаний. Ну хто б іще, — процідив він, зупиняючись за два кроки. — Як же ти мене дістав.

— І чим же? — Роман навіть не ворухнувся, тримаючи руки в кишенях штанів.

— Просто піди з дороги.

— А то що?

Андрій завмер. Його погляд метнувся до Лізи, потім знову до Романа.

— Нічого. Чого ти хочеш? Хочеш потеревенити прямо тут? Може, попросимо окрему кімнату для допитів?

— Можна потеревенити деінде. Де?

— Я буду на роботі завтра. Так підійде? — Андрій поправив рукав піджака.

— Точно будеш?

— Та вже ж буду. Самому набридло відпочивати.

Вони обмінялися короткими неприязними поглядами, Андрій пішов далі, а адвокат Романа кивнув Лізі на двері.

Як і все в цій будівлі, кімната для зустрічей викликала лише одне бажання: негайно вийти з неї. Риту привели в кайданках. Від її яскравості і лоску не залишилося й сліду: волосся було сплутане, під очима лягли глибокі тіні, шкіра посіріла від утоми.

Ліза ще з коридору натягнула «покер-фейс», як завжди, коли не була впевнена, як поводитись.

— То це була ти? — почала вона без вступу. — Ти влаштувала напад на мене? Як?

Рита мовчала.

— Ти маєш щось пояснити, ти мені винна.

Рита гмикнула. Вочевидь, вважала інакше.

— Які в тебе причини так мене ненавидіти, Рито? — Ліза нахилилася вперед. — Що я тобі зробила?

— Принцеска... — Рита раптом підняла очі, в яких спалахнула жовч. — Тобі все дісталося просто так. На блюдечку.

Ліза ледь не засміялася від абсурдності почутого.

— Йо-ма-йо, що мені дісталося? Подивися на мене! Тобі дісталася мати, гроші вітчима, всі можливості світу. А я? Я прожила непотрібним звірятком. Моїм єдиним другом був мій ґвалтівник... — Голос Лізи на мить здригнувся, і вона замовкла, ковтаючи клубок у горлі. — Якого тепер вбили через тебе.

При згадці про Ігоря в грудях запекло. Їй було до болю шкода його. Попри все. Вона б хотіла, щоб він жив. Десь там, у своїй Словаччині, знайшов би ту кляту роботу, спокій... Але він вибрав віддати життя за неї. Цей факт лежав на серці свинцевим тягарем.

— У мене ще був би батько, якби не ти! — вигукнула Рита.

— Який ще батько?

— Андрій Вовк!

— Рито, в якій ти реальності? Він від твого батька ще далі, ніж від мого. Мені він хоча б родич. Ти жила як у Бога за пазухою, і звинувачуєш мене у чомусь?

— Тебе привезли, і мене просто вигнали з моєї кімнати! — Риту понесло, вихлюпуючи ірраціональну, дитячу образу. — Бо вона потрібна була «принцесці»! Він уже називав тебе «донечкою», оформляв документи на удочеріння... За що? Чому? Ти й так донька Артема Вовка!

— Вбитого!

— Але ти вже в сім'ї! У клані! А я хто?!

Ліза застигла. Тільки зараз вона почала розуміти цю схиблену логіку. Рита не хотіла грошей, вона хотіла статусу, права бути «своєю».

— Гаразд, він називав «донечка», хотів удочерити... І що? Він мій найближчий родич, якому я виявилася абсолютно байдужа через два дні. Він передумав і охолов. І це — причина для твоїх несамовитих ревнощів? Ти через це влаштовувала мені пастки, небезпечні для життя? Як ти організувала на прийомі? Той, хто називав мене «донечкою», велів?

— Він взагалі ні при чому! — випалила Рита. — І я... майже теж.

— Хочеш сказати, що ти сама організувала професійних викрадачів, які пробралися крізь сотню сек'юріті? Навіщо такий складний план? Ти ж могла просто покликати мене в бар і вивести звідти без шуму.

— Я так і зробила! — зірвалася Рита на крик. — Тоді, перший раз! Я підпоювала тебе, вивела до смітників... Мали приїхати і забрати. Ті хлопці.

— Ті вбивці?

— Та які вбивці! — Рита здригнулася. — Просто наркоші за дозу, але з минулим, вміли таке робити.

— Ці «не вбивці» розпороли бік Гречаному і тягнули мене по асфальту так, що я дивом лишилася ціла!

— То було б твоєму Гречаному не стріляти! Вони злякалися. Просто хотіли дозу на кілька днів...

— Ок. Який був план далі?

— Не знаю! — Рита закрила обличчя руками. — То не мій план! Я просто допомогла!

— План Андрія?

— Кажу ж — він ні при чому!

— Кому ж ти тоді так віддано служиш, що тепер сидітимеш роками? Хто тобі платив?

— Не знаю... Мені заплатили, написали, попросили. Все!

— І скільки заплатили за вчорашнє? За стрілянину в маєтку?

— Вчорашнє — не я! Це не я! — В очах Рити відбився справжній, тваринний шок. Схоже, вона справді не розуміла, чому ті самі люди знову з'явилися і загинули.

Ліза підвелася. Вона відчувала лише порожнечу.

— Не кричи. Просто подумай. Ти визнаєш перший напад і заперечуєш другий — це не має сенсу. Ти пробралася на прийом за підробкою. Навіщо?

— Не за підробкою... — прошепотіла Рита. — А як член сім'ї.

Ліза більше не хотіла нічого чути. Вона розвернулася до дверей.

— Подякуй хоч Гречаному за адвоката, — кинула вона через плече. — Тепер ти навіть тут не пропадеш. Завдяки йому.