Раді Вас бачити!

Роман в’їхав на територію Олійників, майже не пригальмовуючи перед охороною. Він просто проігнорував вимогливі жести людей у формі, прокотившись повз них із кам’яним обличчям. Його машину миттєво взяли в кільце — охоронців у дворі помітно побільшало. Роман окинув їх швидким поглядом, задоволений. Схоже, у цьому домі хтось нарешті ввімкнув клепки й вирішив убезпечитися, найнявши цілу армію професіоналів.

— Свої! Пропустіть його! — гукнув Марк від центрального входу, роздратовано махаючи рукою.

Охорона неохоче розступилася, ніби все одно мала претензії до відвідувача. Роман вийшов із машини й озирнувся. Навколо вже знову панував майже ідеальний порядок, ніби нічної стрілянини й купи гостей ніколи не існувало. Прибиральники спрацювали швидкою. Та під ідошвою скрипнуло. Роман нахилився і підняв із гравію синю пластикову фішку. Казино. Цікавий був варіант розваги для вечора — влаштувати гостям гру. Він згадав їхні вчорашні обличчя: одержимі, залиплі навколо зеленого сукна. Навіщо їм це було потрібно? Виграти грошей? У цих людей не вистачало мішків, щоб складати те, що вони вже мали. Певно, покер був лише найневиннішим способом убити час для тих, хто вже не знав, чим себе зайняти. Вони кидали один на одного такі погляди за столами, наче наступна карта могла стати приводом для смертовбивства. Шкода, що воно почалося зовсім в іншому місці.

— Я заберу її, — кинув Роман, підходячи до Марка.

Той коротко кивнув.

— Твоя мати здатна до розмови?

Марк лише знизав плечима й відійшов убік, демонструючи повну байдужість. Було очевидно, що він не збирається звалювати на себе клопіт за все сімейство чи ставати новим главою роду.

— Ти чи не збираєшся звідси вискочити нарешті? — Роман зміряв його важким поглядом. — На четвертому десятку.

Марк випнув щелепу, і в його очах спалахнула злість. Він злився не на Романа, а на саму констатацію факту — він справді марнував життя під гнітом сімейних зобов’язань, які йому ніколи не належали.

— Не вийобуйся, Гречаний, — процідив він крізь зуби. — Ти ж не передумав боротися за себе і за неї? Ну то бережи союзників, поки вони у тебе ще є.

— Вона твоя сестра, Марку. Я маю випрошувати допомогу для неї у її ж брата?

— Ок, вона сестра. А ти їй тоді хто?

— Ок.

Вони замовкли, визнаючи позиції один одного. Це було коротке порозуміння двох чоловіків, затиснутих обставинами в одному кутку. Марк розвернувся і пішов до тераси, де вже чекала його кава.

— Я все ж потурбую твою матір, — кинув Роман уже на вході.

— Давай. Тільки якщо вона зараз не в гамівній сорочці, раджу тобі не розслаблятися. 

Марк нагнувся, підняв загострену палицю для збирання сміття, що забули прибиральники, і простягнув її Роману.

— Можеш потикати її паличкою, — злісно сказав він.

Роман зупинився вже на порозі. Розвернувся, підійшов до Марка і подав йому руку. Той скинув на нього погляд, у якому на мить проглянула ображена батьками дитина, але міцно потиснув долоню у відповідь.

***

Пахло дезинфекцією. Апартаменти Ольги займали ледь не половину будинку — ціла купа кімнат, перетворена зараз на приватний стаціонар. Роман ішов упевнено, хоча за спиною постійно маячила постать охоронця. Дорогою приєднався ще й якийсь ескулап у білому халаті; у його погляді горів той специфічний садистський блиск, що часто зустрічається у лікарів, які занадто довго порпаються в чужому божевіллі. Псих, як і всі психіатри.

Ольга напівлежала в глибокому кріслі. Виглядала вона краще, ніж очікував Роман — бліда, але зібрана, без вчорашньої істерики. З її руки стирчала голка крапельниці, тонка трубка якої вела до стійки з розчином. Роман присів навпроти, вдивляючись у її потьмянілі очі.

— Ну? — кинула вона замість вітання.

У цей момент до крісла підійшов молодик. Він обережно поставив перед Ольгою велику порцелянову чашку, від якої підіймався аромат гарячого шоколаду. Роман упізнав його миттєво. Це був той самий тренер чи то масажист, який зазвичай тримався в тіні й призначався для зовсім інших, приватних утіх господині.

— Еммм... — мимоволі вирвалося в Романа.

— Так, це Костя, — Ольга навіть не моргнула. — Він тепер живе тут.

— Ок.

Якщо присутність Кості могла втримати її від остаточного краху, Роман не збирався заперечувати. Нехай буде Костя.

— Ти ж у курсі, що тепер я знаю твою страшну таємницю, — почав він, нахилившись ближче.

— Ну? — знову повторила вона, байдуже дивлячись на шоколад.

Під дією препаратів і в компанії Кості їй, вочевидь, стало абсолютно наплювати на наслідки. Вона перебувала в тому стані скляного спокою, коли світ навколо може горіти, а свідомість не помітить.

— Поправ мене, якщо я помиляюся. Артем загинув внаслідок нещасного випадку?

— Угу. Стрельнуло, — вона вимовила це так легко, наче йшлося про розбиту вазу.

— І пістолет був у дитини?

— Ну?

— Що «Ну?»! — Роман зрештою спалахнув. — Лише ти в тій ситуації була дорослою. І одне твоє рішення призвело до всього, що відбувалося ці роки. З усіма нами! Ти піддалася на шантаж Сергія?

— Ну так.

— Навіщо? — він майже прошипів це їй в обличчя. — Навіщо було приховувати нещасний випадок?

— От у тому й річ. Всі були в шоці. Сергій просто все владнав.

— Підставивши мене?

— І що?

Роман випрямився, дивлячись на неї з гидливістю.

— А ось що. Поглянь на результат, Ольго. Твій син, роз’їдений провиною за смерть батька і залежністю всієї родини, став конченим наркоманом. Він не вилізе з цього, бо йому немає за що триматися. Другого сина ти просто занедбала. Зі здібностями і амбіціями Марка він би вже мав власну корпорацію і послав би «Атлант» під три чорти. Натомість він роками тільки й робив, що голосував так, як накаже Сергій.

Ольга почала повільно хитати головою в такт якійсь музиці, що звучала лише в її затуманеній голові. Роман зрозумів, що достукатися до неї неможливо. Вона була за межею. Принаймні, він впевнився в здогадках і висловив усе, що накопичилося. Завершив цю арку.

Він підвівся і рушив до виходу, не озираючись.

— Я... — почув він слабкий голос за спиною.

Роман зупинився і розвернувся. Ольга задоволено розглядала свій бездоганний манікюр, наче це була найважливіша річ у світі. Вона витримала паузу і закінчила:

— Я помилилася.

— Ок, — кинув Роман і вийшов, зачинивши за собою важкі двері.