Раді Вас бачити!

Я прийшла до тями від того, що хтось нещадно і водночас ніжно ляскав мене по щоках. Розплющивши очі, я побачила Коллума. Його перелякане обличчя маячило на тлі сірого неба, а в очах читалася така суміш жаху і полегшення, що мені на мить стало ніяково.

— Нарешті! Квіточко, ти мене налякала до сивого волосся! — видихнув він, витираючи піт із чола.

— Воно в тебе завжди було сивим, скільки я тебе пам’ятаю, — прохрипіла я.

У горлі пекло так, наче я ковтнула розпеченої лави. Я зайшлася важким кашлем, від якого здригалося все тіло. Коллум миттю дістав флягу з якоюсь солодкою водою і допоміг мені напитися. Прохолодна волога трохи втихомирила вогонь, і дихати стало легше.

Раптом спогади про бій хлинули в голову, я різко сіла й озирнулася. Ми все ще були на території штабу. Двір був завалений тілами вовків і лисів, а повітря все ще пахло тими нудотними фіалками, хоча дим розсіявся. Я впізнала знайомі обладунки своїх бійців, вони прочісували територію, знаходили живих вовків і переносили їх до вцілілої будівлі штабу.

Я перевела погляд в інший бік, і моє серце мало не зупинилося. Нордан лежав нерухомо, а поруч у пилу валявся його меч.

— Нордане! — крикнула я, але з грудей вирвалося лише слабке сипіння.

Я відштовхнула руку мага і поповзла до нього, бо ноги все ще були ватяними й відмовлялися слухатися. Опинившись поруч, я гарячково почала шукати пульс на його шиї. Руки тремтіли так, що я ледь потрапляла пальцями по шкірі, а власне серце гупало у вухах.

Фух! Живий! Слабкий, повільний, але ритмічний стук віддався в мої пальці. 

— Нордане! Прокинься! — я почала нещадно бити його по щоках, копіюючи те, що щойно робив зі мною маг. Від переляку, що він не реагує, я перейшла на крик: — Нордане! Це наказ! Ти смієш ігнорувати наказ своєї принцеси?! 

— Ні... я просто насолоджувався Вашим масажем обличчя, принцесо, — пролунав хрипкий, але веселий голос.

Цей нестерпний лев розплющив очі й ледь помітно всміхнувся. Я, не стримавшись, ляснула його ще раз — уже сильніше, для профілактики. Він зойкнув і скривився.

— Вибачте, моя принцесо! — Нордан вищирився у сліпучій усмішці, наче це не він щойно вмирав на холодній землі. — Як ми взагалі не подохли?

Я перевела погляд на Коллума, очікуючи на пояснення. Маг важко зітхнув, обперся на свій посох і почав розповідати:

— Я відкрив вам портал раніше запланованого — про всяк випадок, щоб ви не стовбичили посеред лісу, якщо впораєтеся швидше. Але майже одразу почув звуки бою. Я не став чекати і підняв наших бійців, одного гвардійця відправив до замку, щоб терміново повідомити короля. Сам же кинувся рятувати тебе, моя квіточко.

Він на мить замовк, вдивляючись у залишки фіолетового марева, що ще чіплялося за коріння дерев.

— Добігши до кордону штабу, я побачив цей клятий дим. Часу було мало на роздуми, тож я не придумав нічого кращого, як закликати магічний шторм. Я спрямував вітер так, щоб буквально здути отруйний туман зі двору. І поки розгублені та засліплені власним зіллям лиси, намагалися зрозуміти, звідки взявся цей вихор, наші бійці і вцілілі вовки пішли в контратаку. Ми перебили всіх рудих до останнього.

— Дякую! Ти врятував нам життя! — зі сльозами на очах я повільно піднялася і попрямувала до мага, щоб обійняти його, але вийшло так, ніби я просто безсило повисла на ньому. Коллум міцно підтримав мене, не даючи впасти.

— Де Ксандер? — я трохи відсторонилася і з надією зазирнула в очі мага, серце знову почало вистрибувати з грудей. Я озиралася на всі боки, але ніде не бачила вовчого короля.

— Його першим віднесли до лазарету. Він живий, — заспокоїв мене Коллум. — Тепер мені треба допомогти приготувати очищувальне зілля для всіх. Отруту необхідно остаточно вивести з організмів. Добре, що ви не перетворилися на звірів, інакше я не встиг би врятувати… Ця отрута має більший вплив саме на звіра.

Він важко зітхнув й обережно допоміг мені сісти на траву. У голові нестерпно паморочилося.

— Сьогодні наш другий день народження, принцесо! — хмикнув Нордан. — За це треба випити.

— Трохи пізніше. Й так голова йде обертом, — втомлено відповіла я, протираючи очі долонями. — Йди, Коллуме. Ми тут почекаємо.

— Я швидко! Тільки не засинай. Скоро тут буде підкріплення разом із королем. Краще тобі зустріти батька при тямі, бо його серце не витримає такого видовища, — Коллум ледь помітно усміхнувся і поспішив у бік головної будівлі.

Нам із Норданом довелося спостерігати, як бійці обох сторін розчищають двір. Лисів скидали в одну купу, а загиблих вовків дбайливо відтягували в інший бік. Це було моторошно. Увесь адреналін і стрес, що накопичувалися протягом ночі, раптом вибухнули істерикою. Плечі почали тремтіти, а очі пекло від стриманих сліз.

Стільки років тренувань... Я думала, що мене ніщо не злякає, думала, що я сильна, смілива, здатна керувати армією і цілим королівством. Але мій перший справжній бій виявився зовсім не таким, яким я його уявляла. Мені страшно... Я не готова пережити таке знову. Я вбивала лисів на чистій люті, уявляючи їх дерев'яними манекенами і мішками з соломою, на яких завжди навчалася. Але зараз впевнена, що не зможу повторити це. Яка з мене королева? Як мені керувати армією в бою?

Сльози полилися рікою, я почала схлипувати, наче маленька дівчинка. Нерви від пережитого остаточно здали.

— Гей, ти чого? — схвильовано промовив Нордан, сідаючи поряд і обіймаючи мене за плечі.

— Я слабка! Що з того, що я вмію битися? Мені страшно, а так не має бути! Батько казав, що страх — лише для слабких духом, а такі не мають права посідати трон. Для правління потрібен не лише залізний кулак, а й холодна голова. Яка з мене королева, коли я тремчу, як загнаний кролик після першого ж бою? — я заридала ще дужче. Здавалося, всі сльози за довгі роки вирішили вилитися саме зараз.

— Усі бояться, Тірро. Це нормально, — прошепотів він мені на вухо. — Я теж плакав, коли вбив свого першого лиса кілька років тому в патрулі. Тільки нікому не кажи, бо це зіпсує мою репутацію брутального лева. Після десятого стало легше, навіть плакати перестав.

Я підняла на нього заплакані очі й ледь помітно усміхнулася, уявивши, як цей величезний лев рюмсає після бою.

— Дякую, — я поклала голову йому на плече.

Яке щастя мати такого друга, навіть на роль моєї пари від гідний кандидат. Я трохи заспокоїлася, але десь глибоко всередині ворухнулася тривога. Цікаво, як там Распен? Сподіваюся, я не занадто щедро всипала йому того пилку... Бо якщо він прокинеться не в гуморі, мій сьогоднішній бій видасться мені дитячою прогулянкою.