Раді Вас бачити!

Тірра

Було нестерпно боляче йти від Ніка. Моя душа і серце линули до нього, але розум говорив інше: я не можу залишити тисячі вірних мені та батькові підданих зі зрадниками. Якщо від мене залежить доля наших королівств, то я зроблю все можливе, щоб врятувати їх, навіть ціною власного щастя… навіть ціною власного життя.

​Як тільки я опинилася по той бік порталу, мене затис в обійми Коллум. Яка ж я рада, що він живий! Я обняла його так само сильно.

​— Я думала, що ти помер! Два тижні ти не з’являвся, — крізь сльози промовила я.

​— Які два тижні, квіточко? Пройшло два дні, як я тебе відправив у світ людей, — шоковано подивився він на мене.

​— Коллуме, я там була трохи більше двох тижнів. Ти впевнений, що дійсно два дні пройшло? Можливо, ти не пам’ятаєш? — невпевнено спитала я.

​— Я ще при своєму глузді, дівчинко! Пройшло два дні. Пішли звідси, тут може бути небезпечно, я тобі все розповім у штабі вовків. Ми з Норданом сюди втекли, — маг взяв мене за руку і крізь ліс потягнув до воріт штабу.

​Це був вже інший штаб, набагато більший за той, де на нас напали лиси. В голові не вкладалося, що тут минуло всього дві доби. Можливо, час у світі Ніка тече інакше, або магія порталу так вплинула на простір.

​Нас без проблем впустили всередину. Коллум провів мене через двір, де тренувалися бійці. Я помітила багато наших воїнів-пантер, які спарингували з вовками. Як добре, що не всі виявились зрадниками.

​Вони також помітили мене, зупинили тренувальний бій і вшанували мене, ставши на одне коліно. Сльози знову зрадницьки підкралися до очей. Я ще більше впевнилася, що вчинила правильно. Нік у безпеці, і це головне. Він сильний чоловік, зможе жити далі без мене. А я… а я подумаю про це потім.

​Коллум привів мене в невелику похмуру кімнату з двома ліжками. Більше тут нічого не було, навіть вікна. Після світлого будинку Ніка це приміщення здавалося мені холодною печерою.

​— Сідай. Мені треба тобі багато чого розповісти, щоб ти була в курсі всього, що трапилося за твою відсутність.

Я опустилася на жорстке ліжко, відчуваючи, як шкіряний костюм, який ми з Ніком купили як жарт, тепер знову стає моїм обладунком. Коллум сів навпроти, його обличчя в напівтемряві здавалося ще старішим і втомленішим.

— Слухай уважно, — почав він. — Після того як ти зникла в порталі, Сейри оголосили, що ти втекла, кинувши свій народ напризволяще. Баррет Сейр проголосив себе королем, показавши труп твого батька перед підданими. Короля немає в живих, принцеса втекла, а трон пустим бути не може, отже, він вирішив його зайняти. Хоча цей покидьок збирався сам вас убити.

​Я стиснула кулаки. Кляті тигри, так і знала, що їм не можна довіряти.

​— Усе було заплановано від самого початку. Баррет уже давно змовився з лисами. Той фіолетовий туман — їхніх рук справа. Ксандеру вдалося спіймати одного з тигрів Сейра, він нам усе й виклав як на долоні, — продовжив шокувати мене маг.

​— Але звідки Баррет знав, що я піду до вовків? — запитала я здивовано.

​— Він здогадувався, що ти не погодишся виходити заміж за його сина — це й дурню зрозуміло, кому потрібна та п’яна тушка?! Тому ти зробиш усе можливе, аби уникнути цього шлюбу. Він заздалегідь направив лисів напасти на вовків, щоб ті нарешті захотіли об’єднатися з нами, а ти вирішила скористатися цією можливістю, щоб разом перемогти ворога. Саме там тебе й планували вбити, а за твоїм батьком прийти вже в замок. Але план змінився через моє втручання, коли я підняв усіх, щоб допомогти вам на кордоні. Їм довелося почекати, коли більша частина воїнів піде до вовків. Хотіли й твого батька в дорозі вбити, але тут уже втрутився Распен… Усе гадам на руку пішло.

​Коллум замовк, йому було важко сприймати те, що мій батько мертвий. Я теж ледь стримувала сльози й біль, що душили мене. Глибоко вдихнувши, він продовжив:

​— Распен затримав твого батька в замку, і їм довелося знову чекати, чим усе закінчиться. Вони бачили його в шаленому стані, тому не заважали бруднити кров'ю його лапи, щоб свої залишити чистими. Згодом вони перед усім королівством звинуватили Распена у вбивстві короля й засудили до страти заочно, бо він утік… Коли я відправив тебе в інший світ, то зміг відкрити ще один портал, але вже до вовків, ухопив Нордана і стрибнув. За нами встиг стрибнути й Распен, але одразу втік. Його досі ніхто не знайшов, хоч і наполегливо шукають. Та й частина королівства підтримала Сейра, повіривши, що це не захоплення трону, а вимушена дія, бо королівство не може залишатися без правителя. Інші ж пішли до вовків чекати на тебе, бо не повірили, що ти їх покинула.

— Навіщо ти мене відправив в інший світ? — запитань було багато, але це мене турбувало ще з тієї секунди, коли я опинилася в кімнаті Ніка.

​— Щоб уберегти й заховати від ворогів. Я не знав, чи встигнемо ми втекти всі разом, а одну тебе відправляти до вовків побоявся — раптом вони б теж виявилися зрадниками. Перше, що спало на думку — це світ без магії. Я дізнався про нього п’ятдесят років тому, коли хотів дізнатися кількість існуючих світів. Це єдиний світ, що я знайшов, і в ньому не відчув крізь портал магічної сили, — пояснив мені маг.

​— Ти відправив мене в невідомий тобі світ? Раптом мене б там монстри якісь зжерли? — обурилася я. — До вовків страшно було, а в інший світ ні?

​— Він же без магії, а ти сильна, подолала б звичайних звірів одним махом, — винувато усміхнувся Коллум.

​— Як?! Моя магія звіра там так само не діяла! Я була поранена, і якби не чоловік, якому я звалилася на машину, то мене б з’їли справжні дикі вовки в лісі! — я вже почала кричати на нього.

​Коллум винувато опустив голову.

​— Пробач старого дурня, я тоді погано міркував. Мені безмагічний світ здавався найкращим варіантом, там би тебе точно ніхто не знайшов, крім мене, — пробурчав маг і перевів тему: — Ти не змогла обернутися пантерою?

​— Ні, всі два тижні вона спала. Тільки регенерація перший час працювала.

​Але зараз, у цій похмурій кімнаті, я відчувала свого звіра набагато краще. Слабше, ніж зазвичай, але значно сильніше, ніж на Землі. Пантера всередині мене нарешті прокидалася.

​— Знову два тижні… Отже, час у нас іде інакше… Наш один день там минає як тиждень, — замислився дід. — Потім розповіси мені про цей світ детальніше, дуже цікаво.

​— Не заслужив! — ображено кинула я, схрестивши руки на грудях. Попри злість на його необачність, десь глибоко в душі я була вдячна старому за цю помилку. Якби не вона, я б ніколи не дізналася, що таке справжнє, спокійне людське щастя. І що таке кохання Ніка.

— Тобі там було погано? Тебе ображали? — схвильовано запитав він.

​— Ні… навпаки… — я глибоко вдихнула, знову зупиняючи сльози. — Я ще ніколи не була такою щасливою… і вільною.

​— Це той чоловік, про якого ти казала? Ну, на якого ти звалилася? Я трохи чув вашу розмову. Ти закохалася, моя квіточко? — запитав він сумно й підсів до мене на ліжко, обіймаючи за плечі.

​— Так… — я почала схлипувати. — Краще б ти мене одразу до лисів відправив, це було б не так боляче…

​Я все ж не витримала й розридалася на плечі у мага. Він мовчки гладив мене по спині, даючи виплакати весь біль втрати… знову. За два тижні я втратила двох дорогих мені чоловіків. Хоча ні, трьох. Распена я теж любила як брата, і його «зрада» тепер сприймається як смерть. 

Мені потрібно було виплакатися, випустити цю слабкість востаннє. Там, на Землі, Нік навчив мене, що плакати — це нормально, що бути вразливою — не соромно. Його любов дала мені сили, про які я навіть не здогадувалася. І зараз ці сили були потрібні мені як ніколи.