Раді Вас бачити!

Нік 

​Більше трьох місяців минуло з того дня, як моя кохана пантера зникла з цього світу. Вона пішла і наче забрала з собою мою душу. Так паршиво я почувався вперше в житті. Ні робота, ні виснажливі тренування — нічого не допомагало відволіктися від думок про неї та про те, чи повернеться вона взагалі.

​Щовечора після роботи я виходив у двір, щоб прибрати за вівцями й погодувати їх. Ці три пухнасті дупці, які смішно бекали, щойно бачили мене, стали мені по-справжньому дорогими. Бідні, вони стільки вислухали від мене ниття про те, що Тірра не повертається, що, мабуть, уже й самі мріяли втекти від мене якнайдалі. Але я вперто сидів біля них, дивився в бік лісу, де минулого разу портал украв у мене кохану, і чекав, коли він нарешті відпустить її назад.

​Надія не зникала. Я вірив, що вона жива і обов'язково повернеться, бо без неї я просто втратив частину себе. Я майже не усміхався, не жартував, став настільки похмурим і суворим, що це помітили навіть мої підлеглі. Тайлер кілька разів намагався витягнути мене на розмову, але я лише пропалював його таким поглядом, що він швидко полишав ці спроби.

Тітка Мері здалася десь за місяць після зникнення Тірри. Вона приїжджала до мене на роботу, намагалася випитати, що сталося, але я просто відрізав, що Тірра повернулася додому. Я не міг розповісти, що вона пішла на війну, аби повернути свій трон. Тітці було б надто важко це прийняти. Нехай краще думає, що вона просто обрала рідну домівку, а не чужий для неї світ.

​Тітка намагалася втішити мене, повторювала, що Тірра владнає всі свої справи й обов’язково прийде до мене знову. Але я вже слабо в це вірив. Якби хотіла, то повернулася б значно раніше. Головне, щоб взагалі була жива… і не важливо, що не поруч зі мною.

​Сестра після того вечора до мене більше не завалювалася. Батько її вперше в житті покарав, влаштувавши в університет на журналістику. Це не акторство, але її більш-менш влаштувало. Хоча це покарання таке собі, мабуть, мама приклала до цього свою руку, пожалівши дочку.

А ще образа на мене не дозволяє сестрі вибачитися і помиритися. Винуватим у тій історії вона зробила мене: ніби, це я своїм ставленням довів її до таких методів. Сперечатися я не став — навіщо? Хай подорослішає і, можливо, колись сама зрозуміє свої помилки.

​Батькам я збрехав, що Тірра поїхала додому в Шотландію у сімейних справах. Мовляв, поки спортивний комплекс не побудують, вона буде там, а далі я вигадаю щось інше.

​Сьогодні я не став базікати з вівцями, як зазвичай. Лише швидко прибрав, підкинув їм свіжої трави й пішов до будинку. На вулиці почав підніматися сильний вітер, де-не-де вже гуркотіла гроза — схоже, збиралася сильна злива. Мої вечори на подвір'ї у компанії вовняних подруг закінчувалися з настанням осені. Треба буде підготувати хатинку дівчатам до холодів. Якраз цим зараз і займуся — піду замовлю все необхідне для утеплення.

​За годину злива вже щосили барабанила мені у вікна. На вулиці зовсім стемніло, іноді небо освітлювали спалахи блискавок. Я стояв біля вікна, спостерігаючи за цим похмурим видовищем.

​Раптом мій погляд зачепився за дивний спалах у лісі. Здавалося, ніби блискавка влучила в дерево, але звук був надто гучним і зовсім не схожим на звичайний грім. Серце миттєво прискорило ритм, а в голові спалахнула крихітна надія, що це взагалі не гроза…

​Ноги самі понесли мене на подвір'я. Я ледь не зламав ногу, коли злітав із другого поверху, перестрибуючи через сходинки. Рвонув вхідні двері й вискочив на вулицю, миттєво змокнуши до нитки, наче мене з відра облили крижаною водою. Але я не зважав на це.

Світ на мить завмер, коли я побачив велику чорну кішку, яка сиділа біля сараю, де жили вівці. Я протер очі, думаючи, що це вже галюцинації від туги, але пантера не зникала, хоч як сильно я їх тер. Вона спокійно сиділа спиною до мене і дивилася вперед. Злива їй, здавалося, зовсім не заважала.

​Невже? Це Тірра? Але як? Чому вона не повертає людську подобу? Вона ж казала, що в нашому світі, де немає магії, її пантера міцно спить. Це ж не може бути випадковий дикий звір, який заблукав на моє подвір'я, отже…

​— Тірро… — прохрипів я невпевнено й зробив перший крок до кішки.

​Вона повільно повернула голову, блиснувши своїми бурштиновими очима, в яких я чітко побачив розуміння і… щастя?

​— Кохана, це ти? Чи я остаточно збожеволів і розмовляю з хижаком, який прийшов повечеряти моїми вівцями, а мене залишити на десерт? — нервово засміявся я.

​Дощ лив наче скажений, вода неприємно щипала очі, але я не заплющував їх ні на мить, щоб не пропустити спалах агресії, якщо ця кішечка раптом вирішить стрибнути і відгризти мою дурну голову.

​Пантера повільно підвелася і так само неквапливо рушила до мене. Від її грації та краси перехоплювало подих. Я ще ніколи в житті не бачив дику кішку так близько. Вона була величезною, її вугільно-чорна шерсть виблискувала від вологи, а лапи ступали по мокрій траві так м’яко, наче вона йшла по хмаринках. Я ж стояв на місці як укопаний. У голові гудів вітер, а от серце надійно підказувало: це моя кохана, а не моя смерть.

​Щойно відстань між нами скоротилася, я просто впав на коліна прямо в багнюку. Пантера підійшла впритул, і я зміг розгледіти кожну золотаву цяточку в її неймовірних очах. Це точно була вона!

​— Ти повернулася! Як же я сумував! — прошепотів я й додав: — Ти неймовірно гарна.

​Кішка підійшла ще ближче й лизнула мою щоку своїм шорстким язиком. Відчуття були дивними і незвичними, але огиди не було. Я повільно простягнув руку до її голови і провів по вологій шерсті. Вона, наче звичайна домашня кішка, потягнулася за моєю долонею, насолоджуючись дотиками.

​— Кохана, я не можу цілувати кішку — це якось занадто дивно. А я так хочу знову відчути твої губи, — усміхнувся я.

​Пантера фиркнула і зненацька стрибнула на мене, поваливши спиною на мокру землю. Щось мені це дуже сильно нагадало…

​— Два-нуль на твою користь, — сміючись, видавив я з себе.

​Злива заливала обличчя, але я чітко бачив веселі іскри в її очах.

​Тірра злізла з мене і відійшла на крок. Її силует раптом засяяв знайомим сріблястим світлом і почав змінювати форму. Жорстка шерсть зникала, звірині лапи видовжувалися, перетворюючись на витончені жіночі руки й ноги. Лише мить — і переді мною на колінах з опущеною головою вже сиділа моя кохана королева.