Раді Вас бачити!

Тірра

Ще ніколи в житті я не спала так солодко. І причина цього — чоловік, який своєю турботою, силою і неочікуваною ніжністю підкорив моє серце. Я прокинулася з усмішкою на обличчі… вперше. В обіймах Ніка було так тепло і затишно, що я не втрималася й притулилася ще ближче, насолоджуючись цією тихою близькістю.

Тіло все ще відгукувалося легким ниючим болем після нашої ночі, але ці відчуття були лише приємним нагадуванням про пристрасть на килимі і в душі. Я не шкодувала ні про що. Я могла б прожити все життя в Антеріоні й ніколи не дізнатися, що буває така насолода, яку мені подарував цей чоловік, що зараз так мило похропував мені у скроню.

Але сонце вже піднялося високо, і дисципліна, вбита в мою кров роками тренувань, нагадала про себе. Тренування відміняти не можна — тіло має бути готовим до всього, особливо сьогодні, коли на нас чекає «іспит» його батьками.

Я обережно вилізла з його обіймів і тихо підійшла до шафи. Серед купи різного одягу, знайшла білу футболку і натягла на себе. Якщо я буду будити його голою, то ми звідси не вийдемо до вечора. Ця тонка “броня” сховала всі важливі стратегічні місця. Можна приступати до атаки.

Я згадала, як Нік колись будив мене лоскотом, і в моїй голові визрів значно цікавіший план. Я хитро усміхнулася, залізла на ліжко і почала повільно просуватися під ковдру, грайливо покусуючи його за живіт і боки. Так його точно ще ніхто не будив.

— Вставай, соньку, пішли тренуватися, — прошепотіла я, відчуваючи, як він починає прокидатися під моїми дотиками.

Цієї миті я була готова на все: бігти лісом, вивчати нудну історію чи навіть готувати чергову курку. Головне, що він був поруч, і в його очах, які він щойно розплющив, я бачила цілий світ, частиною якого мені так хотілося стати.

Через п’ятнадцять хвилин ми вже вибігли за ворота. Ранкове повітря було приємно прохолодним, небо затягнуло важкими сірими хмарами — сонце сховалося, обіцяючи швидку зливу. Я сподівалася, що в нас є хоча б пів години, перш ніж ліс накриє дощем.

Ми бігли наввипередки. Я відчувала, як м’язи відгукуються на кожен крок, як кров швидше тече по жилах. Нік тримався гідно, але через двадцять хвилин безперервного бігу він зупинився, намагаючись віддихатися.

— Яка ж ти швидка... — промовив він, витираючи піт із чола.

— Це ти ще з моєю пантерою не бігав, — я всміхнулася, хоча всередині на мить кольнуло сум’яття.

Мені нестерпно бракувало мого звіра. Без нього я почувалася неповноцінною, ніби хтось вирвав частину моєї душі й залишив порожнечу, яку неможливо заповнити. Тут я була просто дівчиною, а там, у глибині, все ще жила хижачка, яка прагнула випустити кігті.

— Бідні сусіди, — Нік засміявся, підходячи ближче. — Якби вони побачили таку картину, ми б жили самі. Жодної живої душі в радіусі двадцяти кілометрів.

— Я не їм людей, чого їм боятися? — жартома кинула я, дивлячись у його очі, що зараз здавалися темнішими на тлі похмурого неба.

— Ну, покусати ж можеш? — він широко усміхнувся, його руки владно й міцно лягли мені на талію, притягуючи до себе.

— Тільки обраних, — прошепотіла я йому в губи.

Я сама ініціювала поцілунок — палкий, з присмаком лісової свіжості та пристрасті, що розгорілася знову.

— Нам час повертатися, скоро дощ піде, — прошепотів Нік, неохоче відриваючись від моїх губ. — Хоча, знаєш, у мене ще ніколи не було сексу в лісі під зливою.

Я жартівливо обурилася і не сильно вдарила його кулаком у груди.

— Розпусник! — вигукнула я, спостерігаючи, як він задоволено сміється. — Якщо наздоженеш — поцілую ще раз! 

Я відступила на крок від нього.

— Виклик прийнято! — грайливо відгукнувся Нік.

Я не стала чекати й секунди. Стрімко рвонула вперед, розрізаючи вогке лісове повітря. Позаду почулися його здивовані вигуки й важкий тупіт кроків — він справді намагався мене наздогнати. Я маневрувала між деревами, легко перестрибувала через коріння, і на мить мені здалося, що я знову в лісах Антеріону. Тільки замість страху за спиною був сміх чоловіка, якого я… кохаю.