Раді Вас бачити!

Тірра

Ще один щасливий тиждень минув як одна мить. Кожного дня я їздила з Ніком на роботу. Поки він займався справами, я тренувалася в залі з Тайлером або сама. Після роботи ми гуляли містом, відвідували різні заклади, щоб познайомитися з кухнями світу, і блукали магазинами.

​В одному з них ми натрапили на костюми для косплею. Звісно, Нік не зміг пройти повз шкіряне вбрання, яке так нагадувало мій одяг з Антеріону. Він сказав, що колись полюбляв серіал про якусь принцесу Ксену і що ми з нею дуже схожі, тож пообіцяв на вихідних подивитися його разом.

​— Це і є ті самі рольові ігри, про які згадувала Емілі, коли застукала нас у дворі? — запитала я, поки він оплачував покупку.

​— Так. Дуже хочу побачити тебе в цьому, — відповів він і пристрасно поцілував мене на очах у збентежених продавчинь.

Суботній вечір обіцяв бути особливим. Попри те, що я вже встигла полюбити комфортний та м’який одяг цього світу, сьогодні я поступилася вмовлянням Ніка й одягла той самий шкіряний костюм.

​Відчуття були дивними — наче я на мить повернулася в минуле, але вже з новим досвідом. Шкіра щільно облягала тіло, нагадуючи про дні в Антеріоні. Але за цей час я сильно змінилася. Я помітила, що більше не здригаюся від різкого гуркоту машин чи виття сирен за вікном. Багато побутових речей у будинку стали звичними, і я вже майже вільно орієнтувалася в цьому технологічному просторі.

​Але місто все ще залишалося для мене величезним, непередбачуваним лабіринтом. Я розуміла: щоб навчитися в ньому справді «виживати», мені знадобиться ще чимало часу.

​Вийшовши з ванної у своєму «новому-старому» образі, я побачила Ніка, який чекав на мене у спальні. Він завмер, і за його поглядом я зрозуміла — костюм справив саме те враження, на яке він сподівався.

​— Ну що, принцесо-воїн, — прошепотів він, підходячи ближче, — Готова до нашого кіномарафону чи у тебе є інші ідеї для «рольових ігор»?

​Я грайливо вихопила декоративний меч, який йшов у комплекті, і приставила його до його грудей.

​— Сьогодні правила встановлюю я, містере Мейкерс. Сідайте і вмикайте свою Ксену. Хочу подивитися, на кого я, за твоїми словами, так схожа.

Ми вляглися на ліжко, і Нік увімкнув телевізор, але не встиг знайти потрібний серіал, як за вікном пролунав звук, схожий на тріск грому.

​— Гроза? Наче ж небо було чисте, — задумливо промовив Нік і встав з ліжка, щоб подивитися у вікно.

​Він зазирнув за штору і завмер.

​— Що там? — запитала я схвильовано. Нік не відповів, лише мовчки дивився кудись крізь скло. Серце почало гупати від передчуття чогось поганого. Я встала і підійшла до нього. — Любий, що…

​Я не договорила, бо слова застрягли в горлі, коли побачила знайому темну вирву. Портал. Коллум повернувся за мною…

​Темрява всередині вирви пульсувала. Я відчула, як шкіра на руках вкрилася сиротами, а шкіряний костюм, який щойно здавався ігровим вбранням, знову став моєю єдиною бронею.

​— Тірро, що це за чортівня? — нарешті хрипко вимовив Нік, не відриваючи погляду від розлому, який розширювався просто посеред лісу за парканом.

— Це кінець нашої казки, Ніку, — прошепотіла я, відчуваючи, як серце розривається на шматки. — Коллум знайшов мене.

​— Ні! — він різко розвернувся до мене з поглядом, у якому читалися біль і благання. — Ні! Сховайся! Не йди туди!

​— Я не можу. Мені треба знати, що з моїм королівством, — сказала я йому крізь сльози. — Я лише поговорю з ним, а далі буде видно.

​— Твоє королівство тепер тут, Тірро! Поряд зі мною! — він почав сердитися, і в його голосі почувся відчай.

​— Ніку, будь ласка… — я поклала долоню йому на щоку, намагаючись заспокоїти. — Мені потрібно зустрітися з ним.

​Я стрімко розвернулася і швидко побігла на вулицю. Нік, не припиняючи лаятися, кинувся слідом за мною.

— Тірро, стій! — крик Ніка за спиною змусив мене на мить завагатися, але я не зупинилася.

Я вибігла на двір, і нічне повітря, яке ще хвилину тому здавалося лагідним, тепер обпікало холодом. Відкривши ворота я побігла до місця, де між деревами розверзалася чорна паща порталу, по краях якої танцювали фіолетові іскри, а з порталу чувся голос Коллума.