Раді Вас бачити!

Нік

Третій ранок разом виявився куди приємнішим за попередні, навіть попри те, що в моїй голові зараз каталися чавунні ядра. Відчувати її тіло, що так довірливо притиснулося до мене уві сні, було найсолодшою тортурою, яку тільки можна уявити. Це нагадувало найжорсткішу дієту: коли ти бачиш найбажаніший десерт, тримаєш його в руках, відчуваєш його аромат, але не маєш права навіть на один крихітний шматочок.

Зазвичай контроль був моєю суперсилою. Будь-які обмеження давалися мені легко, я ніколи не зривався. Але Тірра... Тірра стала моїм персональним випробуванням на міцність, яке я ледь не провалив.

Збудження, що розгорілося ще ввечері від тих п'янких поцілунків, нікуди не зникло — воно лише причаїлося. Я втік на кухню не тільки за ліками, а й щоб банально сховати від неї те, що дівчині бачити точно не варто. Принаймні, не зараз.

Я набрав повні жмені крижаної води й буквально занурив у неї обличчя. Холод обпік шкіру, допомагаючи трохи протверезити думки. Випив пігулку, залпом осушив склянку. Вдих — видих. Треба було терміново переключити мізки.

Я згадав безглузді слова Емілі про мою роль «коханця Боббі». Уява послужливо підсунула цю картинку, і — о диво! — лібідо впало замертво, наче підкошене кулеметною чергою. Мене навіть злегка знудило від цієї думки. Дякую, сестричко, хоч раз твоя отрута пішла на користь.

Тепер, коли шторм у крові вщух, я міг повернутися до неї в ролі турботливого господаря, а не голодного збоченця. Хоча, дивлячись на те, як вона смішно ховає обличчя в диван, я розумів: моя «дієта» ставатиме дедалі важчою з кожною годиною.

Щойно я встиг поставити дві чашки гарячої кави на стіл, як почув позаду тихий шурхіт. Тірра піднялася з дивана і повільно, майже по-котячому, попрямувала до мене.

Вигляд у неї був просто нищівний для моєї витримки. Розтріпане після сну волосся розсипалося по плечах темними пасмами, сонні очі мружилися від ранкового світла, а ця її м’яка неквапливість… У голові миттєво спалахнув спогад про вчорашню ніч. Я майже фізично відчув смак її губ і те, як її язик досліджував мій рот із пристрасною цікавістю.

Мене знову кинуло в жар, і кров запульсувала в тих місцях, де їй зараз варто було б бути спокійною. Мені терміново потрібен холодний душ або тема для розмови, яка не стосується її губ.

Я голосно прокашлявся, намагаючись повернути собі голос, який раптом став занадто хрипким.

— Тобі краще? — запитав я, зосереджено розглядаючи пар над своєю чашкою, наче це було найцікавіше видовище у світі.

Тірра зупинилася біля столу, і аромат кави змішався з її власним, теплим ранковим запахом.

— Так, — вона обережно торкнулася пальцями скроні. — Магія білого кружечка подіяла. Шторм ущух, залишився лише легкий туман.

Я спостерігав за тим, як вона обхопила кераміку своїми тонкими, але сильними пальцями. Кожен її рух був сповнений природної грації, від якої мій план «переключити увагу» тріщав по швах.

— Смачно, — вона задоволено примружила очі й раптом видала тихий, низький стогін насолоди.

Дідько! Я ледь не випустив свою чашку з рук. Вона взагалі усвідомлює, що цей звук робить зі мною? Кожне таке її зітхання — це прямий удар нижче пояса моїй і так хиткій витримці. Тірра зведе мене з розуму ще до того, як ми доп’ємо цю каву.

— У нас не така смачна кава... — продовжувала вона, не помічаючи моєї внутрішньої бурі. — Більш гірка та в’яже язика. А ця... вона наче оксамит.

Вона знову припала до чашки, а я заворожено спостерігав за її губами. Тими самими губами, які вночі так відчайдушно й гаряче відповідали на мій поцілунок. Тепер вони були вологими від напою, і я віддав би все, щоб знову відчути їх на своїх.

— Це тому, що я додав трохи вершків і секретний інгредієнт, — прохрипів я, змушуючи себе відвести погляд.

Я зробив великий ковток своєї кави, сподіваючись, що опік від гарячої рідини допоможе мені переключитися. Біль на язику хоч трохи відволікав від пожежі, яку роздмухувала в мені присутність Тірри.

— Тобі варто звикати до таких речей, — додав я, намагаючись повернути розмову в безпечне русло «навчання». — Емілі вже розпатякала про нас батькам, і тепер вони збираються сюди через тиждень. Якщо ми збираємося представити тебе моїй родині як «леді з Шотландії», ти маєш виглядати так, ніби все життя пила найкращу каву світу, а не гірке пійло з Антеріона.

Тірра поставила чашку на стіл. Її пальці злегка тремтіли, а в очах спалахнув щирий переляк, чого я ще жодного разу не бачив за ці дні. Проста сімейна вечеря перелякала її більше, ніж усвідомлення, що вона потрапила до іншого світу.

— Значить, я маю стати справжньою акторкою? Як ті люди в телевізорі? — запитала вона з помітною тривогою в голосі. — А якщо вони зрозуміють, що ми брешемо? Якщо я зроблю щось не так і вони побачать у мені дикунку або божевільну?

— Не бійся, вони тебе не з’їдять. У мене адекватні батьки. Тільки сестра трохи підкачала, — я спробував пожартувати, щоб розрядити атмосферу. — І найголовніше: я буду завжди поруч. Я не залишу тебе ні на хвилину.

Тірра підняла на мене погляд.

— Ти обіцяєш? — тихо запитала вона.

— Обіцяю. Ми вигадаємо тобі таку історію, що навіть справжні шотландці повірять, ніби ти їхня сусідка. А поки... — я простягнув руку й обережно заправив пасмо її розтріпаного волосся за вухо. — Поки що допивай свою каву, потім в душ і до справи. Нам треба багато всього обговорити.