Раді Вас бачити!

Нік

Ранок тільки почався, а я вже відчував себе вичавленим лимоном. Емілі з самого дитинства вміла витягувати з мене всі жили, але сьогодні вона перевершила саму себе. Ох уже ці підлітки з їхнім максималізмом і детективними нахилами…

Не знаю, чим би закінчився наш спаринг із Тіррою, якби не поява сестри. Десь глибоко всередині я навіть був вдячний за це втручання. В її присутності те солодке, тягуче марення, що було на галявині, миттєво зникло. Залишилася лише приємна втома в м’язах і тупий біль у плечі від занадто тісного знайомства з землею. Треба тримати себе в руках. Хоч у мене вже давно не було стосунків з жінками, це не привід втрачати голову і кидатися на першу зустрічну, якою б неймовірною красунею вона не була.

Коли ми зайшли в дім, я побачив Емілі, яка зганяла злість на пульті від телевізора, люто втискаючи кнопки. Тірра різко зупинилася, шоковано втупившись у екран, де миготіли яскраві кадри.

— Не роби такі очі, я тобі потім усе покажу і розкажу, — прошепотів я їй на вухо і майже силою потягнув на другий поверх, подалі від допитливого погляду сестри.

Біля дверей її кімнати я нарешті відпустив її руку.

— Ти як? — запитав я, зазираючи в її обличчя. Вона виглядала по-справжньому розгубленою.

— Все добре, просто… ваш світ зовсім мені чужий, — тихо відповіла вона, опустивши погляд на свої ноги. — Стільки всього незнайомого, дивного. Якщо Коллум не поверне мене додому, я навіть не знаю, як мені жити далі…

Я мимоволі простягнув руку, підняв її за підборіддя і змусив подивитися мені в очі. У них читався такий щирий сум, що в мене всередині щось боляче стиснулося.

— Я тебе не покину. І Мері також. Це займе час, але ти всього навчишся. Обіцяю, ти не залишишся сама в цьому світі, — я намагався усміхнутися якомога підбадьорливіше.

— Дякую. Навіть не знаю, як тобі віддячити за все, — Тірра ледь помітно всміхнулася кутиком рота.

— Поцілунку в щічку вистачить, — пожартував я, вказуючи пальцем на щоку, і тихо засміявся, намагаючись розрядити атмосферу.

Я й подумати не міг, що вона сприйме це серйозно, але Тірра миттєво скоротила відстань. Її теплі, неймовірно ніжні губи на мить торкнулися моєї шкіри. Це було так швидко, але мені здалося, що по тілу пройшов розряд струму.

Вона відсторонилася, хитро підморгнула і, перш ніж я встиг щось сказати, відступила в кімнату.

— Йди в душ. Нас чекає нове випробування знизу, — усміхнулася вона і зачинила двері прямо перед моїм носом.

Я ще кілька секунд стояв у коридорі як дурень, притискаючи долоню до щоки. Місце поцілунку досі пекло, а серце вибивало такий дріб, що ніякий холодний душ зараз би не допоміг. 

Поки я стояв під струменями води, у мене якраз був час придумати хоча б якусь реалістичну легенду. Треба було терміново пояснити появу Тірри тій малій інтриганці, яка зараз чатувала знизу. Я був на сто відсотків упевнений: щойно Емілі вийде за поріг, вона викладе все батькам у найяскравіших барвах. Власне, мені було байдуже, що вони дізнаються про дівчину в моєму домі, але набагато краще, якщо сестра рознесе мою версію подій, аніж вигадає свою власну — зі спецефектами та драмою, як вона любить.

Перевдягнувшись у свіжу футболку і спортивні штани, я вийшов у коридор. Тірра відчинила двері одночасно зі мною. Вона знову була в тому ж одязі Емілі, у якому була вчора. Шкода, що замовлення Мері ще не приїхало — те, що чужа дівчина розгулює в її речах, стане для сестри ще одним чудовим приводом для бурчання.

Зазвичай я зранку не п’ю нічого міцного, але зараз серйозно замислився про віскі. Тільки воно могло б підготувати мою нервову систему до того, що чекало на кухні.

— Готова? — тихо запитав я, підходячи майже впритул.

Тірра не здригнулася. Вона лише мовчки кивнула, приклала руку до шиї і зробила такий страждальний вираз обличчя, що я ледь не повірив у її хворобу сам. Якби вона не була принцесою, з неї вийшла б першокласна актриса.

— Бідна. Після сніданку зроблю тобі чаю з медом, щоб горлу стало легше, — я миттєво підхопив її гру, надавши своєму голосу максимально співчутливого відтінку.

Ми змовницьки всміхнулися одне одному — цей короткий момент єднання перед обличчям «спільного ворога» в особі Емілі подіяв краще за будь-який допінг. Набравши в легені повітря, як перед стрибком у крижану воду, ми почали спускатися вниз.

На кухні вже панував хаос. Емілі встигла виставити на стіл половину запасів Мері, паралельно щось активно друкуючи в телефоні.

— Щось ви довго, — кинула вона, навіть не підводячи голови від екрана телефону. Але щойно вона підняла погляд на Тірру, її очі збільшилися від щирого здивування. — Це що... мій костюм?

Емілі оглянула Тірру з таким виглядом, ніби побачила на ній не свій одяг, а музейний експонат, який нахабно винесли з вітрини.

— Я куплю тобі новий. Багаж Тірри загубили в аеропорту, так буває, — кинув я максимально спокійним тоном, наче щодня зустрічаю гостей без речей.

Я відсунув стілець, запрошуючи Тірру сісти. Вона опустилася на місце з такою королівською грацією, що навіть у розтягнутому худі сестри виглядала велично. Емілі важко приземлилася поруч, не зводячи з гості підозрілого погляду.

— В аеропорту? — перепитала мала скалка, примружившись. — І в якому це терміналі приймають пасажирів у шкіряних шмотках?

— Вона була в іншому одязі, він зараз сохне після прання, — відповів я максимально буденно, розкладаючи по тарілках розігріту їжу.

Аромат тушкованих овочів із м’ясом, які вчора приготувала Мері, заполонив усю кухню. Це був запах дому й затишку, який зараз ніяк не в’язався з атмосферою допиту в стилі гестапо.

— Чому відповідаєш ти, а Тірра мовчить? — запитала сестра з повним ротом їжі, переводячи погляд з мене на гостю.

— Бо в Тірри болить горло. Саме тому Мері вчора була тут. Допомагала лікувати, — збрехав я, навіть не кліпнувши. У моїй голові легенда складалася в реальному часі, як картковий будиночок, що міг завалитися від будь-якого протягу.

— Тітка — хірург, а не отоларинголог, — скептично підняла вона брову.

— А ще вона дбайлива тітонька, яка свого часу і твої шмарклі лікувала, — єхидно відпарирував я. — Вибач, Тірро, сподіваюся, апетит тобі не зіпсував.

Тірра лише похитала головою й ледь помітно всміхнулася, продовжуючи зосереджено їсти. Здається, їжа Мері їй справді смакувала.

Декілька хвилин у кухні була відносна тиша, яку порушував лише стукіт виделок об тарілки. Впевнений, що Емілі готувала нову порцію питань. І я не помилився, відпочинок тривав недовго.

— Як ви познайомились? — випалила вона, втупившись у мене своїм «прокурорським» поглядом.

— Через інтернет. Я шукав тренерів для свого нового спорткомплексу. Тірра володіє унікальною бойовою технікою, тож я запропонував їй контракт. Вона прилетіла з Англії, — я продовжував брехати з кам'яним обличчям.

— Англія? Серйозно? У неї якісь шотландські корені? — невгамовна дівчина знову прискіпливо глянула на Тірру. — Це ім'я з подвійною «р» важко вимовляти... Я чула, що так «рикають» шотландці.

Я подумки вже шукав телефон батька. Цього «слідчого» треба було терміново позбутися, поки вона не почала вимагати паспорт гості.

— Саме так. Її сім’я з Шотландії. Все, допит закінчено? — запитав я, майже залпом випиваючи гарячу каву, яка обпекла горло не гірше за віскі.

— Тобі що, важко відповісти на кілька питань? — Емілі невинно закліпала віями, але в її голосі чувся прихований тріумф. — Мені ж цікаво дізнатися про твою подругу. Я вже давно не бачила поряд з тобою жінки. Вже справді подумала, що твій Боббі тобі зовсім не клієнт і партнер по бізнесу, а коханець.

Вона скосила очі й знущально усміхнулася. У мене всередині все спалахнуло — кров закипіла вмить. Я різко перевів погляд на Тірру. Вона здивовано кліпала очима, перескакуючи поглядом з мене на Емілі. Тільки цього бракувало! Щоб дівчина, яка й так ледь мені довіряє, подумала про мене якусь нісенітницю.

Я прокашлявся й майже гаркнув на сестру, відставивши тарілку так сильно, що виделка жалібно дзинькнула:

— Що ти мелеш? Який, у біса, коханець?!

— Ну так… ходять чутки і все таке… — Емілі явно насолоджувалася моєю реакцією, відкинувшись на спинку стільця.

— Які ще чутки? — я справді був приголомшений. У вухах почало шуміти від гніву.

— За п’ять років зі звичайного фітнес-тренера місцевого багатія стати власником трьох спортивних центрів… Ще й нове будівництво величезного комплексу. Це ж за які заслуги так пощастило? — вона зобразила на обличчі щирий подив, але в глибині її зіниць танцювали бісики.

Я стиснув щелепи так сильно, що аж зуби заскрипіли. Що за хрінь вона верзе? Невже вони вдома справді обговорюють мій успіх як щось «насосане», а не зароблене кров’ю, потом і безсонними ночами?

Я відчув, як Тірра під столом накрила мою руку своєю. Її долоня була гарячою, і цей контакт подіяв, як заспокійливе.

— Дай вгадаю, ці чутки ти сама розповсюджуєш? — я змусив себе розслабити плечі. Голос прозвучав сухо й холодно. Ще не вистачало, щоб якась шмаркачка виводила мене на емоції.

— Ні, тільки чула… від когось, — вона невинно закліпала віями, але я бачив, як вона занервувала під крижаним поглядом Тірри.

— Чим ти слухала, коли я розповідав усе батькам? — я подивився на неї з щирим докором. 

— Мені тоді було не цікаво. А зараз — дуже, — вона знущально усміхнулася, ігноруючи мій тон. — Думаю, Тіррі теж буде цікаво послухати про твої «кар’єрні сходинки».

Я важко зітхнув, дивлячись у порожнечу перед собою. Можна було б просто послати Емілі куди подалі, але я вирішив розповісти все як є. Не через сестру — через Тірру. Вона поділилася зі мною своєю історією, своїм болем, а я досі залишався для неї лише дивною людиною в дивному будинку. Вона мала знати, хто я.

— Я познайомився з Боббі Вестом, коли шукав будь-який підробіток після зміни в залі, — почав я, і мій голос став спокійним. — Грошей катастрофічно не вистачало на мої майбутні плани. Я дав оголошення про індивідуальні заняття вдома для тих, кому соромно ходити в зал або просто бракує часу. Боббі подзвонив одним із перших.

Я помітив, як Тірра відклала виделку й зосередилася на моїх словах.

— Він виявився людиною, що потрапила в обидві категорії. Йому було і соромно, і ніколи. Боббі важив понад сто шістдесят кілограмів. Це була не просто вага — це була клітка, яка заважала йому дихати, працювати й просто жити. У нього були мільйони, але не було сім’ї. Жінки бачили в ньому лише гаманець, і він сам не підпускав нікого близько. Ми працювали з ним рік. Щодня. Без винятків.

Я мимоволі усміхнувся, згадуючи ті тренування. 

— За рік він скинув сімдесят кілограмів. Це була його особиста перемога, і він відплатив мені не лише грошима. Боббі допоміг мені втілити мрію, про яку я боявся навіть говорити вголос — відкрити власний зал. Він дав мені кредит. Ще через рік я повернув йому все до останнього цента, з відсотками. Потім ми відкрили ще два зали. А коли вони почали приносити стабільний прибуток, він познайомив мене з інвесторами.

Я перевів погляд на Емілі. Вона мовчала, і в її очах я вперше за ранок не побачив зневаги.

— Тепер я будую великий спорткомплекс. Це не готова будівля, яку можна просто купити. Це будівництво з нуля, на голій землі. Два дні тому я нарешті отримав документи на ділянку. Тепер на мене чекає важка робота: будівництво, найм найкращих тренерів — не тільки з фітнесу, а й із бойових мистецтв. SPA-процедури там будуть лише бонусом.

— Ого... — тихо видавила Емілі, ковтаючи шматок тосту. — Я знала про Боббі, але не знала, що він був... настільки великим.

— Великими бувають справи, Емілі, а не цифри на вагах, — відрізав я, піднімаючись із-за столу. — Сніданок закінчено. Тірро, нам треба піднятися в кабінет. Треба обговорити робочі питання.

Тірра ледь усміхнулася — цього разу по-справжньому, тепло. Вона встала, граційно кивнула Емілі, і ми залишили сестру наодинці з її відкриттями та брудним посудом.