Раді Вас бачити!

Тірра

Я повернулася. Сама досі не вірю, що покинула свій світ, свій дім і трон заради чоловіка, якого знаю лічені дні. Дурна? Знаю. Але якщо не спробую, то шкодуватиму все життя. І ось я тут, посеред його подвір'я, дивлюся на маленький сарайчик для овець, які зараз ховаються від зливи. Я їх не бачу, але чудово відчуваю і чую. Він справді зробив це для мене… Я ж тоді просто пожартувала, а він узяв і виконав моє дивне бажання.

​Його швидкі кроки було чути ще з будинку — завдяки гострому слуху в подобі звіра. Я навмисне вирішила не перетворюватися одразу. Хотіла, щоб він насправді усвідомив, ким я є, що я не зовсім людина, і перевірити, чи готовий він до такої реальності.

​Коллум виготовив для мене нові прикраси, вклавши туди чимало своєї магії, щоб моя друга сутність не заснула в ту ж мить, як я вистрибну з порталу. Я прагнула з’явитися перед Ніком саме так. Звісно, я не зможу постійно перетворюватися і розгулювати кішкою місцевими вулицями, але на певний час цих камінців вистачить. Коллум пообіцяв час від часу відкривати портал, щоб підкидати мені нові заряджені артефакти. Що б я без нього робила? Треба буде передати Нордану, щоб побудував храм на честь цього старого — він однозначно заслужив шану від усього королівства.

​Коли я повернулася до Ніка, почувши своє ім’я, ледь не замуркотіла від щастя. Його погляд, сповнений кохання та туги, просто розривав мені серце. Він чекав на мене всі ці місяці. Якщо мені було важко без нього два тижні, то навіть уявити боюся, як йому було цілих три з гаком місяці.

​Мені нестерпно хотілося кинутися в його обійми, розцілувати, але поспішати я не збиралася. Нехай звикне до мене такої: до дикої кішки, хижачки, перевертня. 

Я повільно підійшла. Він упав на коліна, і наші очі опинилися на одному рівні. Я не побачила там ні огиди, ні страху — лише дику радість і шок від того, що це дійсно я. Він сумував. Я також, коханий. Не витримавши, лизнула його в щоку на знак того, що обрала його частиною свого життя.

​— Кохана, я не можу цілувати кішку — це якось занадто дивно. А я так хочу знову відчути твої губи, — усміхнувся він своєю найтеплішою усмішкою. Як же мені цього бракувало!

​Але так просто я не здамся, треба ж його трохи помучити за те, що зробив мені дитину. Я досі не можу в це повірити, і ця думка викликає в мені суперечливі почуття. Я щаслива, що матиму маля, але точно не планувала його так скоро. Якщо він зараз бовкне, що ця дитина не від нього, я точно з’їм його замість вечері, заберу овечок і повернуся у свій світ.

​Від цієї думки я навіть трохи розізлилася і повалила його на землю, щоб добряче виваляти в багнюці. Але вся злість минула, щойно він нагадав, що цього разу виграла я, а не трава, як минулого разу. Ще й порахував той кидок після нашої сварки. Дурник.

​Раптом я відчула слабкість у тілі звіра — треба було терміново повертатися в людську подобу. Відступила від чоловіка і миттєво перетворилася. Сиділа перед ним на колінах, боячись підняти погляд. Саме зараз вирішувалося все: чи будемо ми разом, чи повірить він, що стане батьком, і чи виховуватимемо ми це маля удвох?

​— Кохана… — пролунав голос Ніка, що трохи здригнувся від емоцій.

​Він нахилився, узяв мене за руки і підвів на ноги. Я миттєво опинилася в його міцних обіймах. Злива заливала наші обличчя, одяг, тіла, але нам було абсолютно байдуже. Я б усе життя так стояла, аби тільки він не припиняв дивитися на мене своїми блакитними очима, повними обожнювання.

​— Я тебе більше нікуди не відпущу! Або піду з тобою. Ніякі перевертні не зможуть заборонити мені бути поруч. Я кохаю тебе, моя королево, — прошепотів він мені в губи.

​— Я більше не королева, — тихо відповіла я.

​— Ти завжди будеш моєю королевою. Мого особистого королівства ось тутоньки, — Нік приклав мою долоню до свого серця і широко усміхнувся.

​Підлабузник. Це було наймиліше, що я чула за все життя. Ну як його не кохати? Це просто неможливо.

​Я не втрималася і сама впилася в його губи жадібним поцілунком. Нік відповів миттєво і не менш спрагло, ніби ми не бачилися кілька століть. Його руки міцно притискали мене до себе, наче саме зараз ми мали стати одним цілим.

​Дощ потроху вщухав, а от буря між нами тільки посилювалася. Наші тіла горіли, і я щиро сподівалася, що це лише вогонь кохання, а не лихоманка від застуди. Ця думка миттєво мене протверезила. Тепер мені треба думати не лише про себе, а й про малюка, який став частиною мене.

​Я спробувала відсторонитися, але Нік стис мене ще сильніше, не бажаючи відпускати ні мого тіла, ні моїх губ. Довелося йти на крайні заходи — я доволі відчутно вкусила його за губу. Це подіяло, і він нарешті перестав мене поглинати.

​— Ай, люба, за що? — він ображено подивився на мене і провів язиком по губі, на якій проступила крапелька крові.

​Я подалася трохи вперед і так само злизала її.

​— Це за те, що зробив мені дитину. Ти ж у цих справах явно маєш значно більше досвіду, ніж я, — я ледь стримала сміх, дивлячись на вираз його обличчя, але награно суворим голосом продовжила: — Чи, може, скажеш, що дитина не твоя?

​Він мовчки опустив ошелешений погляд на мій плаский живіт і обережно поклав на нього долоню.

​— Надто маленький, так? — запитала я, скептично піднявши брову.

​— Я не знаю, як воно має бути. Не мав раніше справ із вагітними, — ніяково усміхнувся він. — Ти справді вагітна?

​— Так, дурнику. Я б не жартувала на такі теми, — фиркнула я.

​— Я стану батьком… — його очі знову розширилися, але цього разу від чистої радості. А потім він як закричить на все подвір'я, аж я мало не оглухла: — Я стану батьком!

​— Якщо ти дійсно хочеш ним бути, то веди нас до будинку, бо я вже змерзла під цією клятою зливою, — обурено перебила я його крики щастя.

​— Ой, вибач, кохана! Бігом до хати, грітиму тебе до кінця життя, — він палко поцілував мене, підхопив на руки і швидко рушив до дверей.