Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Тірра
Цей день не був схожий на жоден із прожитих мною двадцяти років. Стільки емоцій: від шоку й здивування до цілковитого щастя.
Зараз, посеред ночі, коли поряд сопе мій втомлений «особистий масажист», я розумію, що ніколи не почувалася настільки коханою і щасливою. Не знаю, що чекає на нас далі, але я вирішила насолодитися цим моментом сповна, щоб зберегти його в пам'яті назавжди.
Не встигла я заплющити очі, як пролунав будильник Ніка. Час на роботу. Чоловік ліниво потягнувся й вимкнув цей дратівливий звук. Повернувшись до мене, він ніжно усміхнувся і поцілував у губи.
— Доброго ранку. Готова побачити моє місце роботи? — сонно прошепотів він.
— Звісно. Хочу подивитися на серйозного Ніколаса Мейкерса. Мені цікаво подивитись на всі твої сторони, — я провела долонею по його шорсткій щоці.
— А якщо я тобі таким не сподобаюся? — запитав він, обіймаючи мене за талію.
— Ти мені подобаєшся будь-яким. Навіть коли хропиш, — пожартувала я й пирснула від сміху, коли він легенько ляснув мене по сідниці.
— Тільки подобаюся? — Нік почав покривати моє обличчя дрібними поцілунками.
— Ні... не тільки. Я тебе кохаю, — щиро відповіла я й сама потягнулася до нього за поцілунком.
Він відповів з усією пристрастю, нависнувши наді мною.
— Я теж тебе кохаю, — прошепотів Нік мені в губи й знову їх накрив своїми.
На роботу ми запізнилися на годину. Добре, що він тут головний і ніхто не буде його сварити. Мій перший візит у «світ офісів» обіцяв бути цікавим.
Ми зайшли у велике приміщення з м’яким світлом. Тихо лунала спокійна музика. Навколо було повно різних тренажерів — схожих на ті, що стояли у Ніка в підвалі, але їх було значно більше, і деякі я бачила вперше. Від нетерпіння я ледь не підстрибувала — так хотілося випробувати їх усі. Нік помітив це і тихо засміявся.
— Спершу зайдемо в кабінет, переодягнешся, а тоді підеш займатися, — сказав він, прямуючи до дверей у самому кінці залу.
Весь цей час він тримав мене за руку й коротко вітався з людьми, повз яких ми проходили. Це були тренери та клієнти. Дехто здивовано озирався, мабуть, керівник не часто приводив дівчат до себе в офіс з самого ранку.
— Ось і моє гніздечко, в якому я майже жив до твоєї появи, — весело сказав Нік, зачиняючи за нами двері.
— Тут гарно, — щиро відповіла я, оглядаючись.
Кімната була просторою: світлі стіни, книжкові полиці, великий диван під стіною і невелика шафа. Посередині стояв довгий стіл з кількома стільцями, а на його краю — комп’ютер. З великого відчиненого вікна долинав шум вулиці: гул машин, голоси людей, гавкіт собак. Життя вирувало.
— Я тут періодично ночував, коли засиджувався над паперами, — сказав Нік, обіймаючи мене.
— Якщо сьогодні затримаєшся, я складу тобі компанію. Диван наче достатньо великий для нас двох, — грайливо зауважила я, притискаючись до нього всім тілом.
— Якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, ми не повернемося додому кілька днів, — низьким голосом відповів Нік і легенько прикусив мою нижню губу.
— М-м-м, навіть не знаю, подобається мені ця ідея чи ні, — жартома замислилася я.
— Ти зведеш мене з розуму, кицю, — промовив він і потягнувся за поцілунком, але я вчасно відскочила. Він зробив таке кумедно-здивоване обличчя, що я не витримала й голосно засміялася.
— Йди до своїх папірців. Мене чекають тренажери, — знущалася я далі.
— Ти жорстока жінка! — він насупився, ніби справді образився, але кутик губ зрадливо тремтів від сміху.
— Ми й так запізнилися. Солоденьке буде після роботи, — усміхнулася я і дістала з сумки свій спортивний одяг.
— Обіцяєш? — вже жвавіше спитав Нік, і в його очах знову з'явився азартний вогник.
— Обіцяю, солодкоїжка, — усміхнулася я. — А тепер йди шукай мені тренера, поки я перевдягаюся.
Він не рушив з місця, натомість зробив крок ближче, впритул до мене. Його погляд став вивчаючим.
— Ти що, мене соромишся? — хитро спитав він.
— Ні. Просто я здогадуюся, чим усе це скінчиться, якщо ти залишишся. Йдіть, містере Мейкерс! Вам ще працювати, — командним голосом гримнула я, вказуючи пальцем на стіл з документами.
— Слухаюся, моя королево, — відповів він з абсолютно серйозним виглядом і нарешті рушив до виходу.
Він уже майже зачинив двері, коли я почула тихий, ледь вловимий шепіт:
— Кохаю тебе.
Клацання замка — і я залишилася в кабінеті одна. Кілька секунд я просто стояла посеред кімнати з дурнуватою усмішкою на обличчі, дивлячись на зачинені двері. Треба було збиратися з думками, адже за кілька хвилин мені доведеться вийти до незнайомців і опановувати їхні дивні залізні машини.
Я швидко скинула джинси з сорочкою і витягла з сумки обтислі лосини та топ. Мері казала, що саме в цьому земні дівчата ходять в спортзал. Сподіваюся, в такому буде зручно.
