Раді Вас бачити!

Тірра

Чи шкодую я про те, що щойно сталося? Зараз — точно ні. Жодного разу в житті мені не було так добре, я ніколи не почувалася настільки… живою. А що буде потім, до яких наслідків це призведе — зараз не мало жодного значення. Я здалася.

Він мав рацію. Якщо я повернуся додому, де гарантія, що я не загину в перші ж хвилини бою? Де гарантія, що я змогла б відчути до іншого хоч тінь того, що відчуваю до чоловіка, який зараз лежить поруч? Цих гарантій не існує. Я могла б прожити все життя, так і не пізнавши цієї приголомшливої насолоди, яку він мені подарував.

Ми лежали голі й спітнілі на м’якому килимі, слухаючи, як наші серця поступово сповільнюють свій шалений ритм у такт одне одному. Тиша була затишною, поки Нік не порушив її своїм ніжним, трохи зацікавленим голосом.

— Все забував спитати... — він підпер голову рукою, розглядаючи мене. — Коли ти перетворилася з пантери на дівчину, ти була одягнена. Я хоч і не великий знавець фентезі, але чув, що після зміни подоби людина постає голяка і біжить лісом, виблискуючи сідницями.

Я не втрималася і пирхнула від сміху. Образ гвардійців, що біжать лісом «блискаючи задами», у контексті серйозного світу Ніка виглядав комічно.

— Ну, років десять тому саме так і було, — усміхнулася я, перевертаючись на бік. — Поки не з’явився Коллум. Бачиш мої сережки?

Я торкнулася пальцем крихітних камінців у своїх вухах, що ледь помітно мерехтіли в напівтемряві вітальні.

— Наш маг не міг змиритися з тим, що дівчинка бігає голяка серед купи чоловіків. Крім мене, жінок у армії не було — батько з пелюшок загартовував мене для посади головнокомандувача. Тому Коллум створив артефакт із частинкою своєї магії, щоб я могла перетворюватися разом із одягом. Пізніше він зробив ще з сотню таких для наближених короля і деяким гвардійцям. Але це занадто енерговитратно — забезпечити ними все королівство.

Я замовкла на мить, згадуючи свій дім.

— Інші так і продовжують бігати голяка, і для них це нормально, це частина життя перевертня. Але принцесі бігати серед гвардійців із голою дупою… скажімо так, не дуже комфортно.

Нік тихо засміявся, притягуючи мене до себе.

— Слава всім богам за Коллума і його магічні сережки. Мушу визнати, цей маг — справжній джентльмен.

— Він мій найкращий друг, — прошепотіла я, притискаючись до грудей Ніка.

Настрій знову став трохи серйознішим, але тепер, після того, що сталося між нами, я відчувала, що маю сили витримати будь-яке «завтра».

— Пішли в душ, — Нік усміхнувся, торкаючись губами кінчика мого носа. Його голос звувчав незвичайно м'яко. — Треба змити сліди нашої пристрасті.

Я здивовано підняла на нього погляд.

— Разом?

Нік жартівливо вигнув брову, розглядаючи мене.

— Ти мене соромишся? Серйозно? Після всього, що щойно було?

— Ні, не соромлюся, — я завагалася, підбираючи слова, аби пояснити, що для мене це просто незвично. — Просто це трохи... дивно. У нас це не прийнято.

— Тобі сподобається, пішли, — він витер мене своєю сорочкою, піднявся з підлоги і простягнув руку.

Я вклала свою долоню в його, і він одним легким, але сильним рухом підтягнув мене до себе. Я миттю опинилася на ногах, затиснута в його міцних обіймах. Ми стояли голі посеред кімнати, і я відчувала, як моє тіло знову починає відгукуватися на його близькість.

— Ти хоч не забув зачинити двері? — я хитро всміхнулася, обіймаючи його за шию. — Бо до тебе завжди хтось вривається неочікувано.

Нік тихо засміявся, вдихаючи аромат мого волосся.

— Закрив. Навіть код на воротах сьогодні зранку змінив про всяк випадок. Нас ніхто не потурбує, Тірро. До завтрашнього ранку весь цей світ належить тільки нам двом.

Він припав до моїх губ глибоким, обіцяючим поцілунком, і ми, не розриваючи обіймів, повільно рушили в бік ванної кімнати.