Раді Вас бачити!

 Наступного дня мені повідомили, що ведмедям потрібно близько тижня, щоб підготуватися і вирушити до нас на підкріплення. За цей час нам слід розробити план штурму замку та зробити все, щоб не постраждали цивільні. Весь день я провела на нарадах серед радників і генералів вовків та пантер. Ведмежий представник уже вирушив до свого короля з підписаними документами і свіжою інформацією щодо майбутніх боїв.

​Я дико втомилася і чітко зрозуміла, що мені тут не місце. Це все не для мене, хоч убийте. Я не почуваюся на своєму місці аж ніяк. Спостерігаючи за Норданом під час обговорення стратегій, я захоплювалася його розумом і кмітливістю. Він пропонував дієві речі, які точно допоможуть нам під час бойових дій. З нього вийшов би чудовий правитель для нашого королівства. Його всі уважно слухали, в очах присутніх була видна повага, навіть у Ксандера. Вовчий король підтримував кожну ідею мого вірного лева.

​Лише на мить я уявила Ніка на місці Нордана. І одразу зрозуміла: він сюди зовсім не підходив. У кожного з нас своя доля. Де ж тоді моя? Серед цих військових чоловіків, які обговорювали, як і чим вбивати ворогів? Ні. Себе я тут теж не бачу... але у мене немає вибору. Треба перемогти і вижити, а вже потім вирішу, що робити далі.

​Увечері я покликала Нордана до себе в кімнату. Я ж бачила, що йому не терпиться почути про світ людей, які живуть без магії.

​Коллум досі відпочивав у себе, дідусь зовсім здав. Вирішили його не турбувати і дали час на відновлення, його допомога нам зараз не горіла. Він, звісно, також чекав на мої розповіді, але я пообіцяла прийти вже завтра вранці.

​— Що ж, я уважно слухаю, моя королево! — промовив Нордан, сідаючи на єдиний стілець, який був у цій маленькій кімнаті.

​Від цього звернення, яке нагадало мені про Ніка, боляче стислося серце. Він також мене так називав. Але я відкинула ці спогади подалі і вирішила розповідати все, що пережила, окрім моїх стосунків з іншим чоловіком.

​— Оце дива! Намалюй ті тренажери, можливо, наші майстри щось схоже зроблять, бо ця клята солома в мішках уже набридла. Замахався скалки зі шкіри витягати щовечора, — криво усміхнувся лев.

​— Обов\'язково. У мене ще є кілька ідей, але то вже до Коллума, — відповіла я йому у відповідь.

​— А цей Нік нічого не просив за свою допомогу? Можливо, йому порталом закинути золото? — замислився Нордан.',

​Я ж пирхнула, уявляючи, як мішок із монетами падає посеред лісу, наче шишки з дерева.

​— Ні, це його може образити. Він… — у горлі став клубок, а на очі мимоволі накотилися сльози. Я не можу спокійно говорити про нього. Так сильно сумую.',

​— Що трапилося, Тірро? Він тебе хоч не ображав? — схвильовано запитав лев.

​— Ні, — ледве вичавила з себе, намагаючись не розплакатися.

​— Тоді чого ти… — Нордан не договорив, але за його поглядом я зрозуміла — він про щось здогадався. — Ти закохалася?

​Це прозвучало зовсім тихо. Нордан затамував подих, чекаючи на мою відповідь. Я мовчки дивилася на нього, бо не знала, що сказати, а брехати не хотіла. Але мені й не довелося нічого пояснювати, лев усе зрозумів без слів.

​— Ти повернешся до нього, коли все закінчиться? — приречено запитав він і важко зітхнув, ніби йому було важко вимовляти ці слова.

​— Ні… У мене обов\'язки перед королівством. Я не можу його покинути, батько мене все життя до цього готував. Те, чого я хочу, не має жодного значення. Я відчула себе вільною лише на мить, але все вже в минулому. Треба змиритися і прийняти свою долю, — я витерла сльози зі щік і глибоко вдихнула, щоб остаточно заспокоїтися.

​— А як реагує твоя пантера на нього? — серйозно запитав він. — Ти казала, що вона була в сплячці, але як вона поводиться зараз?

​— Навіть уві сні вона обрала його своєю парою, — тихо відповіла я.

​В очах Нордана згасла остання надія, я це чітко бачила.

​— Але це не має значення. Я тут. І якщо після всього, що я тобі розповіла, ти досі згоден на шлюб, то одразу після перемоги я представлю тебе раді як майбутнього короля. Наш шлюб і до цього планувався як договірний, тож я виконаю свою частину. Обіцяю бути гарною дружиною і вірною подругою. Але не можу пообіцяти великого кохання… Вибач, Нордане.

​— Тобі нема за що вибачатися. Мої почуття — це тільки моя проблема, про них в угоді жодного слова не було. Не буду брехати, мені важко чути, що твоє серце вже зайняте, і що, можливо, ти уявлятимеш його замість мене. Але клянуся, я завжди буду вірний тобі, що б ти не вирішила, — серйозно відповів він, узявши мене за руку.

​— Дякую. Це для мене дуже цінно, бо ще однієї зради я просто не винесу, — прошепотіла я. — Ти випадково не знаєш, де лазить Распен? Мені необхідно знайти цю плямисту дупу.

​— Ні. Я відправив кількох своїх воїнів на пошуки, але він наче крізь землю провалився. Може, здохло десь падло? — хмикнув Нордан.

​— Сумніваюся. Він надто сильний, його так просто не позбутися. Хай сидить, де ховається, але як тільки розберемося з лисами, він наступний. Я мушу покарати його за смерть батька, — від злості я стисла щелепу до скреготу зубів. Таке важко пробачити…