Раді Вас бачити!

Нік 

Це було справжнє випробування. Я ще ніколи не знайомив батьків зі своєю дівчиною. У минулому в мене було кілька романів, але нічого серйозного, тому й знайомити не було сенсу. А зараз ситуація взагалі була сюрреалістичною: я наче і знайомлю їх із коханою жінкою, але водночас роблю вигляд, що вона — просто випадкова гостя.

Тірра просила приховати наші стосунки, поки не вирішиться її подальше життя в цьому світі. Досить того, що Мері все знає. Я не став наполягати і з усіх сил намагався тримати дистанцію — ніяких закоханих поглядів, лише легкі, майже непомітні дотики під столом. Це було неймовірно складно, але я пообіцяв.

Емілі сиділа тихіше води, нижче трави. Весь цей час вона майже не піднімала очей від своєї тарілки, і після тих вимушених вибачень не зронила жодного слова. Мабуть, виховна розмова батьків таки була жорсткою — і, чесно кажучи, нарешті. Може, ще не пізно зробити з неї виховану людину, а не розпещене дівчисько.

Понад пів години батьки буквально завалювали мою кішечку питаннями. Я бачив, як вона тримається, як професійно обходить пастки батька, але відчував — вона починає втомлюватися від цієї гри в одні ворота.

Коли Тіррі остаточно набридло бути під мікроскопом, вона зробила те, чого я від неї не очікував, але чим укотре мене підкорила. Вона не просто замовкла, а хитро перехопила ініціативу.

Зі спокійною усмішкою Тірра почала засипати моїх батьків питаннями. Причому робила це так впевнено й методично, що тепер уже вони почувалися, наче на співбесіді у відділі кадрів.

— Майкле, — м’яко почала вона, зробивши ковток води й дивлячись батькові прямо в очі. — А ким Ви працюєте?

— Я ріелтор із двадцятирічним стажем, — коротко відповів батько, явно не очікуючи, що допитуватимуть тепер його.

— Це, мабуть, дуже цікаво, якщо Ви стільки років цим займаєтесь? — впевнено спитала вона, нахиливши голову набік.

— Так. Люблю знайомства з новими людьми, хоча це іноді виснажує, — відповів він, розслабляючись. — Люди бувають нестерпні.

— Чи мріяли Ви працювати кимось іншим? — її цікавість виглядала настільки щирою, що батько раптом здався.

— Так. Я мріяв грати у рок-групі! — він щиро засміявся, і цей сміх був таким несподіваним, що я ледь не впустив виделку. Я прожив із цим чоловіком стільки років і поняття не мав про його рокерське минуле!

Тірра схвально кивнула, наче рок-зірка в її світі — це щось цілком зрозуміле, і переключилася на маму:

— Це дуже цікаво. А Ви, Джудіт? Ким Ви працюєте і чи подобається Вам ваша справа?

— Я спеціаліст зі злиттів та поглинань, допомагаю одній великій корпорації купувати іншу. Робота важка, стресова, але добре платять, — мило усміхнулася мати. — Але все життя мріяла стати стюардесою. Літати в небі, бачити світ...

— Як Ви поєднуєте сім’ю і таку важку роботу? — знову влучно спитала Тірра.

Я ледь стримував усмішку. Тірра вела розмову так професійно, що я мимоволі згадав її розповіді про підготовку до командування арміями. Зараз я бачив це на власні очі: вона не просто захищалася, вона захоплювала територію. Впевнений на сто відсотків: вона ні біса не зрозуміла з термінів про корпорації чи нерухомість, але вигляду не подала. Вона була готова на все, аби тільки її знову не завалили питаннями про «гірське поселення».

Моя розумна, хитра дівчинка.

Скоріше б уже все це закінчилося. Я дивився на Тірру в цій зеленій сукні й розумів, що єдине місце, де я хочу її бачити зараз — це не за столом з моїми родичами, а тут, поруч зі мною, у повній тиші. І так, я пам’ятав про обіцяний масаж. Після такого блискучого виступу я був готовий робити його до самого ранку.

Через дві години нескінченних розмов про моє дитинство та ганебні казуси, які батько розповідав із таким азартом, наче хотів влаштувати мені публічне приниження перед дівчиною, гості нарешті почали збиратися. Я непомітно видихнув. Нарешті.

Батьки на прощання обійняли Тірру так тепло, ніби вона вже стала частиною нашої родини. Емілі ж весь вечір мовчала, що було на неї зовсім не схоже. Мабуть, справді образилася.

Тірра тим часом намагалася відібрати брудний посуд у Мері, яка вперто відмовлялася їхати, поки все не виблискуватиме.

— Ми з Ніком самі впораємося. Ви цілий день на ногах, Вам потрібен відпочинок, — м’яко вмовляла її Тірра.

— Мері, поїхали з нами, ми тебе підкинемо. Залиш молодь наодинці, вони вже явно втомилися від нас, — весело відгукнулася мати й хитро підморгнула мені.

Я аж напружився. Я ж тримався максимально стримано! Де я встиг «спалитися»? Що це за натяки?

— Ну добре, йду, — здалася тітка. Вона обійняла Тірру й рушила до виходу. — Якщо буду потрібна, кличте.

— Обов'язково, тітонько! Дякую тобі за все, — я обійняв її на прощання і звернувся до всіх: — Бувайте, приходьте ще!

Усі вийшли на вулицю, крім Тірри, яка залишилася на кухні. Раптом Емілі зупинилася і розвернулася до мене:

— Я хотіла дещо сказати Тіррі. Тільки ще раз вибачитися, чесно, — додала вона, помітивши мій загрозливий погляд.

— Добре, йди, — погодився я. Можливо, їй справді дійшло, що вона перегнула палку.

Емілі зайшла в будинок. Я залишився на ґанку з батьками, але за три хвилини тишу розірвав різкий скрик Емілі та її гучний плач. Що, в біса, вже сталося?!

Я стрімко влетів усередину. Мені назустріч бігла заплакана сестра, тримаючи руку на щоці. Я перевів погляд на Тірру — вона стояла посеред кухні, виглядаючи не менш шокованою, ніж я. Слідом забігли батьки і Мері.

— Матусю! — Емілі кинулася в обійми матері, гірко ридаючи.

— Що трапилося? — пролунав суворий голос батька. 

Я підійшов до Тірри й міцно взяв її за руку. Вона була холодна як лід.

— Тату, вона мене вдарила! — закричала Емілі крізь сльози. — Я хотіла тільки вибачитися ще раз, чесно! А вона сказала, що ніколи не пробачить мені, і дала ляпаса! Ось, дивись!

Вона відняла руку від обличчя, показуючи виразний червоний слід на щоці. Батьки застигли. Я дивився на Тірру, чекаючи на її слова, але вона лише мовчки дивилася на мене нахмуривши брови.