Раді Вас бачити!

Нік

Я прокинувся о шостій ранку, важко дихаючи, наче після марафону. У кімнаті панувала тиша, але в голові все ще стояв туман від сну, який був занадто реальним. Мені наснилася Тірра... у дуже цікавому положенні. Піді мною. Її розметане по подушці волосся, золоті очі, що дивилися з викликом і жагою, і відчуття її шкіри під моїми пальцями.

Дідько! Таке мені не снилося ніколи в житті. Мабуть, це постійне збудження, яке я придушував останнім часом, вирішило взяти своє через підсвідомість. Моє тіло було натягнуте, як струна, і вимагало негайної розрядки.

Треба випустити пару, інакше я просто збожеволію або зроблю щось, про що я пожалкую.

Швидко вмившись холодною водою, яка лише на мить привела мене до тями, я натягнув тренувальний одяг і практично втік до підвалу, в якому у мене був тренажерний зал. Тірра, на щастя, ще спала. Це було на краще — бачити мене в такому стані, коли кожен нерв оголений, їй точно не варто.

Наступні півтори години перетворилися на справжнє катування. Я гамселив боксерську грушу так, наче це був мій найзапекліший ворог, бігав на доріжці до потемніння в очах і тягав штангу, доки м’язи не почали горіти. Я хотів вичавити з себе всі сили, щоб у голові не залишилося жодної думки про сон чи про дівчину в сусідній кімнаті.

Трясця, поводжуся як малолітка, який вперше закохався! Але справа була не в коханні, а в тій первісній хімії, яку вона принесла з собою з іншого світу.

Я повернувся до своєї кімнати, відчуваючи, як тремтять м’язи після виснажливого тренування. Крижаний душ трохи остудив тіло, але не зміг повністю вимити з голови кадри того гарячого сну. Переодягнувшись у свіжу білу футболку, я нарешті відчув себе людиною. Наче легше стало. Тепер треба йти будити дівчину та думати про сніданок.

Вийшовши в коридор, я мало не наштовхнувся на Синтію. Трясця, я зовсім забув, що сьогодні понеділок — день прибирання. Зазвичай вона приходить, коли я вже давно в офісі, тож ми рідко перетинаємося.

— О, містере Мейкерс, доброго ранку! Ви сьогодні вдома? — вона хитро всміхнулася, і в її погляді я прочитав тисячу запитань, які вона не наважилася озвучити. — Ваша гостя теж прокинулася. Дуже ввічлива дівчина і неймовірно гарна.

— Доброго ранку. Вирішив зробити собі відпустку перед важкою роботою, — нервово засміявся, намагаючись ігнорувати її красномовні натяки. Синтія працює в мене два роки, і я знав, що тепер вона не заспокоїться, поки не вигадає нам цілу любовну історію. Пройшовши повз неї, я зупинився біля дверей Тірри. Сперся рукою на одвірок, зробив глибокий вдих. Треба починати день, вдаючи, що ми просто сусіди. Просто вчитель і учениця. Нічого більше.

Короткий стукіт.

— Тірро, снідати йдемо?

Вона відчинила двері майже миттєво. І в ту ж секунду я зрозумів: мої півтори години в спортзалі пішли коту під хвіст. Тірра стояла на порозі в блакитному спортивному костюмі, який їй дуже пасував. Одяг облягав її фігуру, а в очах ще залишилася м’яка ранкова розгубленість. Один її погляд — і все напруження, яке я так старанно вибивав із себе в підвалі, повернулося з подвійною силою.

— Доброго ранку. Пішли, я щось приготую, — витиснув я, сподіваючись, що мій голос звучить достатньо буденно, а не так, ніби я щойно бачив її у своїх найвідвертіших фантазіях.

Я зосередився на приготуванні яєчні з беконом — це допомагало тримати руки зайнятими, а думки — подалі від спогадів про ранковий сон. Поки Синтія пішла прибирати в спальнях, залишивши нас самих в кухні, я влаштував Тіррі експрес-урок із кулінарних гаджетів. Мені завтра потрібно повертатися в офіс, тож дівчина повинна знати принаймні те, як заварити собі чай і не спалити кухню. Ще поки мене не буде, попрошу Мері підмінити мене — тітка з радістю допоможе їй освоїтися в нашому світі.

— Вибач, що не попередив про Синтію. Якось вилетіло з голови, що вже понеділок, — сказав я, коли ми нарешті сіли за стіл. — Я довго був у тренажерці, тому навіть не почув, як вона прийшла.

— Нічого, ми вже познайомились. Дуже мила жінка, — ледь усміхнулася Тірра, майже не піднімаючи на мене погляду. — Що таке «тренажерка»?

— Зала для тренувань прямо тут, у будинку. Хочеш, покажу після сніданку? — запитав я, розраховуючи, що це її зацікавить.

Я не помилився. Вона миттєво підняла на мене свій палаючий золотавий погляд.

— Хочу. Мені не можна пропускати тренування. Я стану ще слабшою, а цього я допустити не можу, — вона знову зосередилася на тарілці, додавши тихіше: — Дякую, дуже смачно. Ваша їжа мені неймовірно подобається.

— Це лише крихітна частина, до того ж цілком звичайна, — відповів я, запиваючи яєчню міцною кавою. — Потім я відвезу тебе в місто. Там є мій улюблений ресторан, ось там їжа справді неймовірна.

Тірра здивовано звела брови, і в її очах промайнув острах.

— Ти справді збираєшся вивести мене в люди? Я ж як дикунка у вашому світі, це всі помітять, — вона насупилася, наче вже чекала нападу з боку перехожих. Я не втримався і щиро усміхнувся. 

— Ти дуже швидко вчишся, Тірро. Завтра мене замінить Мері, поки я буду на роботі. Повір, через тиждень ти будеш почуватися так, наче тут народилася, — я підморгнув їй, намагаючись додати впевненості.

Вона лише мовчки кивнула, але я помітив, як її пальці міцніше стиснули виделку. Вихід у місто був великим кроком для неї, і я пообіцяв собі, що зроблю все, аби вона почувалася в безпеці. Поруч зі мною.