Раді Вас бачити!

Кассіель сидів на колінах, низько схиливши голову, покірно очікуючи своєї долі. Не серед людей — у просторі часу й неминучості, серед тих, хто сам обрав свою темряву.

Його погляд ліниво ковзав по металевих кайданах, які насправді не могли стримати ангела. Спина залишалася рівною. Руки — нерухомими. В очах не було ані цікавості, ані інтересу до того, що відбувалося навколо.

Він просто... був.

Архангел розмірковував над низкою подій, що привели його сюди — до Божих створінь, які втратили своє світло. І навіть у цьому він бачив сенс, закладений Творцем.

Люди навколо рухалися, мов тіні. Повітря було важким, просякнутим тим, що вони самі створили. Дзвенів посуд. Долинали уривки сміху. Линула тиха, майже непомітна музика… І хоч як Кассіель намагався відмежуватися, його сутність тремтіла від надміру темряви, що жевріла поруч.

— Він виглядає непримітно… але мої очі все одно шукають його, — задумливо промовив чоловік у вишуканому вбранні з червоного оксамиту, що підкреслювало його статус.

Він не відводив погляду від ангела на п'єдесталі.

— У ньому дійсно є щось… привабливе, — погодився організатор, підходячи ближче. Ліве крило ангела ледь зрушило вбік, звільняючи йому шлях там, де той не бачив жодної перешкоди. — І чарівне.

Він нахилився до ангела.

— Покажи свої оченята, сонечко…

Холодні пальці торкнулися підборіддя, змушуючи його підняти голову.

Кассіель підкорився. Його погляд відкрився — світлий, неприродно чистий. Блакить, у якій було щось глибше за сам колір. Щось… не для цього місця.

Чоловік навпроти затамував подих. Тремтіння пробігло тілом швидше, ніж він устиг це усвідомити. Покупець був вражений. Проте сам не розумів: це відчуття приємне чи моторошне.

— Гарний, — видихнув він, повільно відпиваючи з келиха. 

— Не тільки, — організатор провів пальцем по гострій вилиці. — Наш хлопчик слухняний і терплячий. Але мовчазний.

— Німий? — у голосі покупця з'явилося розчарування.

Він волів чути крики й благання, а не насолоджуватися багатозначною тишею.

— Ні. Говорити вміє. Просто… не хоче, — з легкою усмішкою відповів чоловік. — І це навіть на краще. Язик у нього гострий.

— Неприручений, — очі покупця спалахнули інтересом. — Це вже цікавіше. Що скажеш, хлопчику, підеш зі мною?

Кассіель подивився на нього. Архангел бачив більше, ніж було дозволено знати людині. Навколо чоловіка клубочилася пітьма — густа, жадібна, насичена вчинками, про які той сам волів не згадувати.

Ангел не відвернувся. Він спостерігав, зчитував і приймав те, ким здатне стати Боже творіння. 

— Піду, — стиха відповів Кассіель. — Якщо вам уже набрид племінник.

Покупець здригнувся. Очі розширилися, обличчя різко зблідло, а потім повільно налилося червоними плямами — лють здійнялася швидше, ніж він устиг її стримати.

— Якого біса? — різко кинув покупець, звертаючись до чоловіка.

Організатор напружився, але швидко взяв себе в руки.

— Не звертайте уваги. Він іноді говорить… дивні речі, — сухо відповів він, зустрівшись поглядом із Кассіелем і ледь помітно звузив очі. Організатор попереджав про наслідки.

— Дивні? — перепитав покупець, шокований тим, що комусь відома його таємниця.

— Ходімо, — організатор порухом руки запросив пройти далі. — Я покажу вам іншого хлопця. Значно… приємнішого. Справжнє ангельське дитятко. Вам сподобається.

Покупець рушив за ним, але вже за кілька кроків озирнувся. Ніби щось змусило його це зробити. Погляд Кассіеля залишався на ньому. Разом із ним — відчуття. Холодне, незрозуміле й тривожне.

Чоловік різко відвернувся й пішов далі, слухаючи, як у вухах глухо б'ється власне серце.

Кассіель перевів погляд далі. На іншому кінці просторого залу стояло те саме «ангельське дитятко».

Хлопець здригався від чужих настирливих рук. Білий одяг і світло за спиною робили його майже сонячним, а на п'єдесталі лежало пір'я. Не з ангельських крил, а замученого лебедя. Воно все ще було просякнуте болем і тортурами величного птаха.

Навколо цієї тривожної сцени мерехтіло темно-фіолетове сяйво людського страху, переживань і безсилля.

Кассіель помітно насупився. Подумав лише про одне: навіть ті, хто мав бачити світло ангела, не впізнали його. То що вже говорити про людей?.. Вони давно навчилися бачити лише те, що хотіли бачити, забувши, який вигляд має святість. 

На мить світло в залі зарябіло, і він завмер — не тілом, а самою сутністю. Щось холодне торкнулося його святого джерела.

Повітря змінилося. Люди продовжували говорити, сміятися й торгуватися, нічого не помічаючи.

Архангел відчув, як поруч з'явилася порожнеча — поглинальна, неправильна. 

Він напружився. Крила, що досі лежали важко й розслаблено, здригнулися. Повільно піднялися, збираючи в собі вагу, і склалися за спиною.

Його погляд повільно піднявся.

Вперше за весь цей час він не просто спостерігав — він шукав те, що порушило його тишу.