Раді Вас бачити!

Луксурія лежить на ньому, не поспішаючи будити ангела.

Дивно, але її не дратує ані тиша, ані очікування. Навпаки. Їй хочеться розтягнути цей момент. Просто лежати поверх гарячого тіла, відчувати оголеними грудьми рівне биття його серця й пізнавати це незнайоме задоволення від близькості.

Одне з чорних крил Кассіеля несвідомо лежить на її спині, накриваючи теплом. Луксурія зручно вмостила підборіддя на долоні, ліниво ковзаючи поглядом по його обличчю.

Розпатлане темне волосся, у якому плутається мерехтіння вогню з каміна, чіпляє її погляд. Ледь помітна складка між брів, яка не зникла навіть уві сні, викликає дивне бажання провести по ній пальцем і заспокоїти. Повні губи трохи прочинені, а на нижній ще помітні кілька дрібних тріщинок після нічної пристрасті. Їй хочеться залишити ще…

Лежить. Такий красивий і зовсім беззахисний у своїй довірі.

Вона безсоромно розглядає його, чого зазвичай не робить. Не поспішаючи й з цікавістю вивчаючи кожну рису обличчя.

Коли Кассіель глибше вдихає, Луксурія мимоволі подається ближче, уже усміхаючись від передчуття.

Гарячі долоні ангела спросоння ковзають по її стегнах, ще не до кінця розуміючи, що саме тримають у руках. Пальці стискаються інстинктивно, змушуючи її ледь примружитися від задоволення.

За мить Кассіель різко відкриває блакитні очі. Напружується всім тілом, зустрівши над собою її голодний погляд.

Остаточно усвідомивши, хто саме лежить на ньому і що саме вона витворяла з ним зовсім нещодавно, мимоволі стискає її міцніше.

Луксурія нахиляється ближче. Тепер їхні вуста розділяє лише короткий подих.

— Як тобі спалося, янголятко? — питає, заглядаючи йому в очі.

— Ти… важка, — хрипко видає ангел, насупившись.

Луксурія пирхає йому просто в губи.

— Учора тебе все влаштовувало.

Кассіель щось невдоволено бурмоче собі під ніс і мружиться від світла каміна збоку. Сонно проводить долонею вздовж її стегна, але, швидко схаменувшись, відсмикує руку.

— Я був не при тямі, — запевняє ангел, потираючи долонею обличчя.

Кассіелю вперто хочеться вірити, що Луксурія якимось чином затьмарила йому розум. Бо думка про те, що він добровільно піддався всьому, що вона з ним витворяла, здається занадто… неприродною.

— М-м… — Луксурія хитро примружується. — А я вже подумала, що тобі сподобалося лежати піді мною. Яка ж я наївна, правда?

— Не треба про це.

— Чому? — вона всміхається, проводячи нігтем по його грудині вниз. — Ти був дуже слухняним, янголятко. А цей язик… — її усмішка стає ширшою. — Мені починає подобатися, як вправно ти ним користуєшся.

Кассіель перехоплює її руку.

— Перестань.

Демониця тихо зітхає, уже відчуваючи, як у ньому прокидається святе невдоволення.

Він рішуче піднімається, та Луксурія й не думає відсовуватися. Вона зручніше вмощується на його колінах, притискаючись щільніше.

— Що, соромно стало?

— Луксуріє… — ангел починає сердитися, уже не намагаючись це приховати. — Я дав тобі те, чого ти хотіла. Тепер прошу… дай мені спокій.

Його крила важко потягуються в боки, а потім складаються за спиною. Кассіель швидко оглядається в пошуках одягу, маючи намір якнайшвидше зібрати себе докупи.

— Тобто снідати персиками ти не збираєшся? — знущально протягує демониця.

Кассіель заплющує очі й важко видихає, ніби шкодує, що взагалі прокинувся. Та вилиці вже помітно рожевіють. Особливо коли він відчуває власну реакцію тіла під її сідницями.

Демониця теж це відчуває. І явно не збирається так просто відпускати архангела зі своїх рук.

— Що тобі цього разу заважає розважитися? — допитується вона. — Мені здалося, ти вже зрозумів, що швидше помреш від чергового задоволення, ніж згасне твоя свята благодать.

Ангел відвертається від неї.

Благодать дійсно… не згасла. Навіть не пручалася тому, як Луксурія повільно підкорювала його тіло й розум.

— Мені це просто не сподобалося, — виривається з нього жалюгідне виправдання власних слабкостей.

Демониця закочує очі.

— Дивись-но. Брехати ти вже навчився, тож не все так погано, — вона перехоплює його підборіддя й повертає обличчя до себе. — Якщо хочеш, щоб я повірила наступного разу… спробуй спочатку вгамувати свій член, янголятко.

Кассіель помітно здригається від обурення.

— Огидно, — різко зривається крізь зуби.

— Справді? А мені солодко, — Луксурія повільно облизує губи.

— Це проти всіх небесних правил…

— Зате за всіма правилами безодні, — демониця відверто насолоджується тим, як він сердиться, але при цьому не намагається відсторонитися.

— Це неприродно!

— Але ж ти вже хочеш, — вона схиляє голову набік, із зацікавленням чекаючи, який ще безнадійний аргумент він зараз вигадає.

— Ні. Не хочу, — Кассіель вириває підборіддя з її хватки. — І не захочу.

Луксурія тихо сміється, знаходячи в його слабкому спротиві щось дивно збудливе.

— Ох, Кассіель… — вона подається вперед і цілує його в щоку. Повільно проводить губами до самого вуха й шепоче: — Якщо ти так у цьому впевнений… тоді спробуй мене не хотіти.

Спершись на його плечі, Луксурія піднімається. Оголена й задоволена не лише ніччю з архангелом, а й передчуттям його майбутніх мук.

— Але ти дещо забув, сонечко, — вона підбирає халат з підлоги і недбало накидає його на плечі, залишаючи розпахнутим. — Ті, хто скуштував похіть, уже перебувають у моїй владі.

— Смію нагадати, — ангел хапає подушку, прикриваючись нею, — що благодать мене захищає й дає сили для спротиву.

— То чому ж ти до неї не звернувся, коли стогнав від моїх пестощів?

Демониця підходить до столика й наливає собі вино.

Обертається лише тоді, коли чує за спиною шурхіт.

Спостерігає, як її сердите на весь світ янголятко поспіхом підводиться. Прикриває подушкою збудження, а крилами — сідниці, поки шукає свої штани.

Луксурія не стримує тихого смішка.

Ангел поспіхом натягає тканину й лише тоді повертається до демониці, докірливо поглянувши їй просто в очі.

— Гадаю, у тебе надзвичайно великий досвід у використанні власного гріха. І я далеко не перший ангел, якого ти звабила, — він складає руки на грудях, повертаючи собі звичну принципову поставу. — Цікаво тільки, на скількох святих душах ти тренувалася до мене…

Посмішка Луксурії помітно тьмяніє, а очі небезпечно звужуються.

— Обережніше, Кассіель, — попереджає демониця вже без грайливості. — Ти на особливому положенні, але твій норовливий язик я все ще можу відрізати. Навіть попри те, як сильно він мені подобається.

Ангел завмирає лише на мить. Натрапивши на тему, яка очевидно зачіпає демоницю, він раптом відчуває себе впевненіше.

— Дивовижно… Демониця похіті не хоче хвалитися своїми збоченими іграми… — тихо шепоче собі під ніс, але Луксурія все одно чує.

Вона робить повільний ковток вина, задумливо розглядаючи Кассіеля. Після їхньої близькості в ньому ніби щось змінилося. Щось прокинулося. Але Луксурія все ще не може зрозуміти — що саме.

— Один, — раптом говорить демониця, зневажливо сіпнувши куточком губ.

— Тільки Рафаельйон? — Кассіель питає швидше, ніж встигає подумати. Подив одразу видають і підняті брови, і руки, які опускаються вздовж тіла.

— Ні. На жаль.

— Тоді хто?

Луксурія мовчки сідає у крісло, закидаючи ногу на ногу.

— Михаїл.

Кассіель завмирає.

— Що ж… в дечому ми дійсно схожі, — він намагається дивитися кудись убік, але очі раз за разом повертаються до оголених грудей демониці. — Обидва погано брешемо.

Луксурія важко дивиться на Кассіеля, роздумуючи, чи варта його довіра того, щоб поділитися найогиднішим спогадом з усього її існування. Спогадом про того єдиного ангела, якого вона так і не змогла забути навіть через кілька тисячоліть.

— Як ти думаєш, янголятко… — її голос стає тихішим. — Звідки в мене його клинок?..