Раді Вас бачити!

Коли Кассіель залишив порожню тацю на столику, демониця перемістилася до каміну, біля якого на підлозі лежало м'яке хутро звіра. Вона сіла на коліна й підвела погляд.

Ангел не поспішав слідувати за нею, уважно стежачи за кожним її рухом. Луксурія не вимагала й не тиснула — просто чекала. Саме це насторожувало найбільше, викликаючи тривогу. 

— Тут зручніше. Сідай навпроти, — покликала його демониця.

Кассіель, підтиснув вуста, все ж рушив до неї. 

Він опустився на хутро, зігнувши ноги в колінах й обхопивши їх руками. Крила залишилися за спиною напруженими, час від часу здригаючись від найменшого руху демониці. Погляд він не відводив, намагаючись вгадати чергову пастку.

— Отже, це якийсь ритуал? — нетерпляче запитав він. — Таріель буде проводити? Буде боляче?

— Ні, ні й ще раз — ні, — посміхнулася вона. — Як вже сказала, я можу допомогти, але й тобі доведеться довіритися мені.

Кассіель пирхнув і міцніше стиснув руки навколо колін.

— Не той випадок, щоб я тобі довіряв.

Луксурія затримала на ньому погляд. Вона й сама розуміла, наскільки безглуздо зараз вимагати від нього довіри, але часу на довгі вмовляння не залишалося.

— Говори вже, що робити, — невдоволено пробурчав він.

Пальці Кассіеля нервово переплелися, видаючи хвилювання, яке він намагався приховати байдужістю.

Демониця підсунулася ближче й простягнула до нього долоні. Кассіель одразу відхилився.

— Дай мені свої руки.

— Нам обов'язково торкатися один одного?

— Боїшся? — запитала вона з легкою посмішкою.

— Ще недавно ти вчепилася в мою руку кігтями, — нагадав він, подивившись на глибокі рани. — Це не дуже приємно, якщо ти цього не знаєш.

— Як і те, що ти штовхнув мене, — не стримала вона докору.

Ангел сердито засопів.

— Безодня… Не буду я тебе чіпати! Обіцяю, — запевнила демониця вже без насмішки.

Вона залишила долоні простягнутими, але більше не робила жодної спроби наблизитися. Тепер рішення залишалося за ним.

Кассіель довго мовчав. Погляд ковзнув від її рук до обличчя й затримався на очах. Він не довіряв їй. Навіть не був певен, що взагалі здатен це зробити.

Але благодать згасала. Він відчував це кожною клітиною.

Архангел розімкнув пальці й простягнув руки вперед. Вона обережно накрила його долоні своїми. Кассіель ледь помітно здригнувся від дотику, але не відсмикнувся, вирішив перетерпіти незручність.

— Тепер закрий очі, — наказала вона.

Кассіель насупився.

— А це ще навіщо?

— Янголятко, я вже починаю дратуватися. У тебе справді не так багато часу, тому зосередься на благодаті, яку хочеш повернути, — відсікла вона.

Ангел заплющив очі й намагався зосередитися на власному роздратуванні, щоб не звертати уваги на її руки.

— Тепер важливо зануритися в той момент, коли ти відчув зневіру. Згадуй кожну мить і свої відчуття… — почала демониця, стишивши голос до шепотіння.

Кассіель різко розплющив очі. Образа й звинувачення миттєво спалахнули в його погляді, а губи затремтіли.

— Хочеш швидше позбутися моєї благодаті? — зашипів він.

Ангел спробував забрати руки, але демониця втримала їх, потягнувши на себе й притиснувши до своїх колін. 

— Хочу, аби ти змінив своє ставлення до ситуації, яка заволоділа твоєю вірою й знищила її.

— Це так само неможливо, як і повернути твої крила, — процідив він, усе ж вирвавши свої долоні й обхопивши себе руками.

— Отже, саме той момент? Не пізніше? — обережно запитала вона.

Кассіель втупився в одну точку й замовк.

— Коли різав чи вже після? — Луксурія схилила голову, намагаючись спіймати його погляд. — Важливо зрозуміти, що саме подіяло на тебе. Це важливо, Кассіелю.

— На мене подіяла ти, коли затягнула у Безодню! — зірвався він, ляснувши здоровою рукою по підлозі. — Тоді, коли ти нав’язувала власний гріх, запевняючи, що це природно. Коли доводила, що Всесвіт неправильний і я йому непотрібен. Коли тримала мене на ланцюгах і знущалася!

Кассіель рвучко підвівся й відійшов до вікна, втомлено спершись долонями на підвіконня.

— Не можу зрозуміти тільки одного… — він заплющив очі, які запекли від безсилля. — Я досі не почув Шепіт Всесвіту. Наче він тільки й чекає, поки я стану занепалим, який залежить від демонського поріддя…

Демониця напружено видихнула й підвелася. Підійшла до Кассіеля та стала поруч, із сум'яттям поглянувши на нього. Ангел дивився кудись удалечінь, а тоді підвів очі до неба, з тугою згадуючи час, коли життя здавалося йому простим і визначеним.

— Ти зможеш повернути благодать, коли повіриш у свою невинність, — промовила вона. — Не втрачай надію, Кассіелю. Я можу тебе направити, але все залежить тільки від тебе.

— Я згрішив, Луксуріє. Це знаємо я, Всесвіт і Творець. Моє бажання тут ні до чого, — засумував він, ставши неочікувано слабким і тихим просто на її очах.

— Ми ті, ким хочемо бути, янголятко, — демониця простягнула руку до його передпліччя.

Він не відреагував. Не відсахнувся, не напружився, не спробував забрати руку. Тоді Луксурія ковзнула долонею нижче й м'яко переплела їхні пальці. Кассіель перевів погляд на переплетені руки.

— Ніхто цього не може визначити, крім нас самих. Ні Всесвіт, ні доля… навіть Творець. Якби все було так однозначно, ти б ніколи не покинув Небеса, а я б не змогла посіяти гріх в Едемі. Всесвіт складніший і ще більш несправедливий.

Він подивився на неї. Луксурія міцніше стиснула його долоню, намагаючись виказати підтримку.

— Якщо в мене вийшло змінити долю, то чому ти, найсильніший архангел, який цією долею керує і завжди вірний світлу, не можеш повернути благодать?

Кассіель тремтливо видихнув і опустив очі.

— Ти бачив, які люди мають світлі душі. Але ти зосередився на них і не побачив світла у темряві, — згадала вона той момент, що змусив похитнутися його віру. — Грішники, які молять про прощення, не отримують його, бо самі не вірять, що заслуговують на нього. Такі душі чистіші за кришталь і мають шанс на прощення.

— І врешті вони залишаються грішниками, — тихо озвався він.

— Не всі. Той, хто може пробачити себе, повертає світло і спокій.

Кассіель неочікувано посміхнувся — слабо, без особливих радощів. Очі звузилися, і він похитав головою, наче в його думки прослизнула якась дурниця.

— Тобі весело? — демониця скептично підвела брову.

— Ти мені декого нагадала, — він вивільнив долоню й склав руки на грудях. — Анаель. Вона дарувала надію зневіреним.

Демониця не знала, як реагувати на це. Неприємне відчуття змусило її роздратуватися й відвернутися.

— Якби не твої роги…

— Ми зараз говоримо про тебе, Кассіелю, — перебила вона ангела, не маючи жодного бажання слухати ці порівняння.

— Тепер мені стало цікаво, як швидко ти станеш ангелицею, яка дарує зневіреному надію. Якщо твої слова правдиві… Крила, випадково, ще не пробилися? — жорстко піддражнив він.

Луксурія зціпила зуби.

— От як тільки з'являться — повірю в те, що ти тут мені наговорила.

— Я щойно сказала, що Всесвіт несправедливий. Думаєш, це забавки? — вона рвучко повернулася до нього, піддавшись емоціям. — Істотам нижнього світу не дано відчути світло, що б ми не робили. Твій Творець любить янголят і людський рід значно більше, ніж потвор.

— Тобі-то що до цього… — пирхнув Кассіель. — Говориш так, наче мрієш мати власне світло.

Архангел нахмурився, усвідомивши, що сказав. Спочатку сам не повірив власним словам, а тоді поглянув на Луксурію, яка дивилася йому в очі з неймовірною впевненістю.

На мить він здивувався, а тоді без сорому розсміявся — так гучно, що демониця відступила на кілька кроків.

— Ти абсолютно божевільна, якщо навіть колись про це думала!

Він замовк так само неочікувано, як і засміявся. Щось у її погляді змусило його насторожитися.

— Ти ж це не серйозно? — все ж перепитав він, не в змозі уявити собі подібне. 

— Подумай над моїми словами, Кассіелю. Зранку спробуємо ще раз, — порадила вона. — Це єдиний спосіб повернути благодать.

Демониця рушила до дверей, бажаючи залишитися наодинці й позбутися стискання в грудях, яке спричинили слова архангела.

— Луксуріє! — окликнув він її.

Кассіель перехопив її за лікоть, затримуючи.

— Так це правда?

— Усі істоти мають свої потаємні бажання. Я не виняток.

Вона окинула поглядом приголомшеного ангела, який дивився на неї широко розплющеними очима.

— Чекай на мене зранку. І прошу тебе, Кассіелю, помийся врешті-решт. Я не зможу довго сидіти поруч із тобою через цей сморід.

Звільнившись з його хватки, яка ослабла, вона залишила його з роздумами, які цієї ночі точно не дозволять заплющити очей.