Раді Вас бачити!

Архангел розгублено озирнувся на брата, а тоді побачив клинок, який цього разу простягнули йому не для погрози.

— Збожеволів?! — Кассіель відсахнувся, збагнувши, що задумав брат, і рвучко звівся на ноги. — Якщо я зроблю це, то вчиню тяжкий злочин! 

— А якщо не зробиш — погубиш її життя! — процідив Таріель.

Кассіель розгублено озирнувся на братів і сестер, які підійшли ближче. У кожного в очах відбивалося те саме хвилювання, що й у нього, але щойно їхні погляди зустрічалися, усі відводили очі.

— Я знаю, що ти з нею робив раніше. То зроби те саме зараз, щоб вона прийняла пітьму, — Кассіель гарячково шукав хоч якийсь інший вихід.

— О! — Таріель коротко пирхнув. — Невже ти нарешті подумав про те, що справді потрібно, перш ніж зіпсувати все своїми сльозами? Якби не твоє ниття, ми б зробили все це без втрати дому і її крил! А зараз — ріж.

Кассіель із жахом дивився на клинок, який йому так наполегливо пропонували, і повільно похитав головою.

— Сльози благодаті… Вони допомогли минулого разу.

— То ти зараз збираєшся поплакати? — насмішкувато кинув Таріель. — То поплач, братику. Нарешті й ми побачимо диво нашого Всесвіту на власні очі!

Архангел відвів погляд.

Можливо, якби міг викликати їх зараз, сльози благодаті дійсно допомогли б. Але Кассіель не міг керувати ними за власним бажанням. Вони з’являлися лише тоді, коли страждала вся його сутність, душа надломлювалася від болю, а сам Всесвіт ніби холоднішав разом із ним. Зараз його серце шалено тарабанило по ребрах, стискаючись щоразу, коли він дивився на Луксурію. Але цього було замало. 

— Я обіцяв їй не завдавати шкоди… — зовсім глухо прошепотів він. 

— Ти вже завдав більше шкоди і їй, і нам, ніж будь-хто інший! Подивись на неї, брате. Поки ти вагаєшся, пітьма пожирає її живцем, — Таріель смикнув його за підпоріддя, змушуючи знову поглянути на демоницю. — Вона панькалася з тобою, як із нетямущою дитиною, увесь цей час. Тож будь вдячним їй і врятуй.

Серафіель, який стояв неподалік, прискіпливо стежив за Таріелем. Він уже розумів, до чого той веде, і бачив, що справа вийшла за межі самих крил демониці. Таріель тиснув на Кассіеля там, де той був найвразливішим, і Серафіель неохоче ступив ближче.

— Згадай про рівновагу, Кассіелю, — промовив він, заглядаючи братові в очі. — Господарка зараз має повну силу смертних гріхів. Без демонів, здатних прийняти цю силу, вони зникнуть. Сам знаєш, що це порушить усе, що колись заклав у наш Всесвіт Творець. Ти готовий піти проти Нього?

У погляді Кассіеля промайнув сумнів. Серафіель на мить зустрівся очима з Таріелем, і між ними промайнуло мовчазне розуміння.

— Але ж… — архангел зажмурився, намагаючись упоратися з сум'яттям, що дедалі сильніше стискало груди. — Але ж це крила! Жоден ангел не посміє так вчинити, навіть якщо перед ним демониця.

— Ангели перебувають на Небесах, Кассіелю. Досить уже марити тим, що твоя доля колись зміниться.

Гнів Таріеля дедалі важче було приховувати, та він усе ще стримував його, розуміючи, що ще трохи — і брат зламається. 

— Ніхто з вигнанців не повертався додому, і тобі це відомо краще за будь-кого.

— Таріеле… — тихо озвалася Елораель. — Серафіелю… Це неправильно.

— Замовкни, — відрізав Таріель, не відводячи погляду від брата. — Нехай вирішує. І зробить у своєму житті хоч щось правильно!

Кассіель довго дивився на клинок у руці брата. Врешті його пальці нерішуче стиснули руків’я, а погляд знову ковзнув до Луксурії. 

Він підійшов ближче. Рафаельйон, у якого серце розривалося від болю за господарку, розпахнув крила, закриваючи Луксурію від чужих поглядів. 

— Треба хоч якось допомогти їй, — з благанням подивився він спочатку на Таріеля, а потім на Серафіеля, які стояли по різні боки від Кассіеля. — Такий біль може вбити її швидше за пітьму.

— Витримає, — твердо запевнив Таріель. — І краще зробити все зараз, поки в неї ще є сили боротися. Тоді я подбаю про ушкодження.

Рафаельйон неохоче розвів крила. Він обережно перехопив демоницю так, щоб вона опинилася спиною до Кассіеля, а сам притис її голову до свого плеча, намагаючись хоча б частково приховати від неї те, що зараз мало статися.

Таріель присів збоку й кивнув Серафіелю. Той підійшов ближче й обережно притримав Луксурію за плечі.

— Не завдавай їй більше страждань, — озвався Серафіель, поглянувши на власні крила, які вмирали просто перед його очима. — Зроби це швидко.

Кассіель підхопив крило, намагаючись взяти його так, щоб не завдати зайвого болю. Та навіть легкого дотику виявилося достатньо. Луксурія скрикнула так пронизливо, що всі навколо мимоволі здригнулися. 

Кассіель зблід і на мить заплющив очі, не в змозі змусити себе дивитися на неї. Тоді заніс клинок, але рука зрадливо затремтіла.

— Вибач… — ледь чутно прошепотів Кассіель.

Він перехопив крило міцніше й притиснув лезо до основи, де воно зросталося зі спиною. 

Луксурія заверещала, мов звір, намагаючись вивільнитися. Її тіло судомно билося в руках Рафаельйона, який міцніше притиснув демоницю до себе.

Кассіель ледве витримував її крик. В очах почало пекти, але він не зупинився. Щойно перше крило опинилося в його руках, архангел відкинув його вбік і одразу взявся за друге.

— Ще трохи… — вихопилося в Рафаельйона, коли Луксурія знову здригнулася від болю.

Наступний крик пронизав Кассіеля наскрізь. Архангел стиснув зуби, перехопив крило міцніше й довів розпочате до кінця.

Обпалене крило безсило впало на землю.

Кассіель застиг, усе ще стискаючи клинок у руці. Він перестав розуміти, що має робити далі. Перед очима залишалося лише її обличчя й крила, а у вухах лунав відгомін щойно почутого крику.

Гаряча сльоза повільно скотилася по щоці, і разом із нею наче обірвалося щось усередині. Кассіель відступив, і клинок вислизнув із його ослаблених пальців, дзенькнувши об землю. Він спробував вдихнути, але груди стиснуло так сильно, що повітря ледь проходило крізь горло.

Погляд Кассіеля опустився на власні руки. На долонях темніли сліди крові, а пальці все ще пам’ятали вагу й опір чужого крила. Він дивився на них, не в змозі відвести очей. Саме ними він скоїв те, чого не мав права робити жоден із них.

Архангел заплющив очі, але це не допомогло. 

Цього жахіття, скоєного власними руками, він собі ніколи не пробачить.