Раді Вас бачити!

Демониця, щойно зачинила двері кімнати й уважно оглянула кожного з ангелів. Ніхто за цей час не поворухнувся.

Луксурія повільно провела очима по їхніх обличчях.

Таріель мовчав, стискаючи щелепи. Серафіель дивився кудись убік, наче саме там можна було знайти виправдання. Захаріон неохоче відвів погляд. Анаель і Елораель намагалися стати якомога непомітнішими. Рафаельйон узагалі втиснувся у стіну так, наче хотів пройти крізь неї. 

Демониця всміхнулася, але в цій усмішці не було радості. Якщо вони справді вважали, що вона просто повернеться до столу й продовжить бути милостивою господаркою, то дуже помилялися.

Вона зробила кілька кроків уперед, змушуючи ангелів розступитися.

— За мною, янголята, — недбало махнула рукою Луксурія.

Ангели мовчки пішли слідом, напружено дивлячись їй у спину й час від часу переглядаючись між собою. Демониця спустилася на перший поверх і, окинувши поглядом приміщення, повела їх до просторої зали.

Вона зупинилася посередині досить великої й порожньої частини кімнати. Ангели вишикувалися перед нею напівколом, очікуючи вказівок.

Луксурія помітила зручне крісло й скористалася своїми силами. Воно з моторошним скрипом, що особливо гучно лунав у повній тиші, надзвичайно повільно ковзнуло по підлозі до неї. Ангелів це пройняло до дрижаків.

Зручно влаштувавшись у кріслі, наче на власному троні, демониця зосередила всю увагу на них.

— Рафаельйоне, — вирішила вона почати з нього. — Найбільше, коли мені потрібно було бути від Безодні якнайдалі, через тебе мені довелося залишитися. Розкажи мені, що з тобою сталося в бібліотеці?

Ангел підняв голову. Зустрівшись із пильним поглядом Луксурії, важко ковтнув.

— Я… не знаю, господарко, — ледь чутно відповів він, підтиснувши губи.

— Не знаєш? — демониця посміхнулася. — Тоді поясни мені, що ти не зрозумів, коли я наказала сидіти тихо й не висовуватися?

У її долоні запалахкотіла чорна димка, трансформуючись у ласо. Демониця була налаштована покарати кожного, але спочатку треба було визначити винуватця, який сам зізнається у своїй зраді.

Рафаельйон схвильовано відступив на пів кроку.

— Ліліт катувала тебе. Це неможливо було слухати. Краще б вона це зробила зі мною…

Він перевів погляд на братів, шукаючи в них бодай крихту підтримки.

— Що ж… — демониця перевела погляд на іншого ангела. — Можливо, ти, Таріеле, розповіси мені, за допомогою якого дива впала завіса?

Таріель спокійно підняв голову й подивився їй просто в очі.

— Смію припустити, господарко… — він ступив уперед, — що вашої пітьми було недостатньо для підтримання завіси після ритуалу. А те, що ви провели цілий день з ангелом, який викликає у вас досить неоднозначні почуття і посилює…

Ласо, яке Луксурія тримала в руці, зі свистом полетіло до ніг Таріеля й ляснуло по підлозі. Ангел напружився, опустив погляд на підпалений слід у деревині, а тоді знову подивився на неї.

— Таріеле, ти дійсно вважаєш мене такою наївною?

Ангел сіпнув підборіддям і сховав руки за спиною.

— Ніколи.

— То як впала завіса? — повторила вона вдруге.

Таріель знітився.

— Він казав у той вечір щось про ослаблену завісу, — втрутився Захаріон, насупивши брови. Ангел прискіпливо подивився на брата, звузивши очі. — Поводився знервовано й шукав тебе. Ось тільки…

Демониця подалася вперед.

— Психував, як і завжди, — договорив ангел. — Якби я не знав його так добре, міг би подумати, що завіса впала від його руки. А так, схоже, у тебе з’явився ще один ревнивий ангел.

Таріель проігнорував брата, наче його і не існувало.

Демониця роздратовано видихнула й перевела погляд на Серафіеля. Той, відчув її погляд на собі, підвів голову.

— Що з пророцтвом?

— Тут, у безпеці. Як тільки завіса почала падати, Таріель одразу наказав зібрати все необхідне й готуватися до переходу, — Серафіель глянув на брата, очікуючи його підтвердження.

Таріель скрипнув зубами, все ще дивлячись перед собою.

Луксурія добре знала ангела. Вона могла зрозуміти його мотивацію й те, що той скористався Кассіелем, аби він нарешті почав втрачати благодать через зневіру. Тільки ціна виявилася надто високою, а результат того не вартував.

— Як цікаво, — посміхнулася демониця. — І де ж ти був після цього, Таріеле?

Ангел несподівано смикнув кутиками губ.

— Звинувачуєте мене, господарко? — Таріель рушив до демониці рішучим кроком.

Луксурія не зводила з нього очей. Він підійшов майже впритул і на мить залишився стояти просто над нею. А тоді опустився на одне коліно й схилив голову. 

— Моя віра вже багато століть належить вам. Я не раз доводив, що моя вірність існує лише для вас, — Таріель підняв на неї погляд, сподіваючись на розуміння. — Я завжди робив усе можливе, щоб ви якомога швидше вознеслися… Навіть якщо для цього необхідні певні жертви.

Демониця, почувши це зізнання, яким він намагався прикритися, не стрималася. Ляпас відкинув його голову вбік. Він схопився за її коліно, втримуючи рівновагу.

— Як впала завіса, Таріеле?

Ангели позаду з нерозумінням переглянулися, силкуючись зрозуміти, що відбувається. Демониця ж уже бачила головне — віра й вірність Таріеля перейшли межу.

Луксурія давно відчувала, як гасне його терпіння. Наскільки жорсткішими ставали ритуали, коли він намагався влити в неї більше пітьми, ніж було потрібно… Як намагався підсунути їй нашийник для підкорення архангела. І як неодноразово нагадував про пророцтво, повіривши в нього більше, ніж у неї.

У ту ніч він мав бути в Безодні. Мав залишатися там, щоб проконтролювати падіння завіси й витягнути Рафаельйона разом із господаркою в останню мить. Саме він наразив усіх на небезпеку, щоб потім скористатися цим у потрібний момент.

— Я б зробив це ще раз, господарко. Врешті, тепер ви маєте архангела, який за кілька днів втратить благодать. Хіба не цього ви бажали?