Раді Вас бачити!

Таріель не втримав розлом. Він витягнув їх назовні з такою неконтрольованою силою, що по землі всіх розкинуло в різні боки. Кілька митей ніхто не міг нічого зробити, крім як лежати й жадібно вдихати повітря після виснажливого переходу. 

Обидва ангели поступово приходили до тями, але Луксурія навіть не намагалася підвестися. Дикий біль пронизував усе тіло, не залишаючи місця ні для думок, ні для слів. Вона стиснула зуби, але з горла все одно вирвався зірваний стогін.

Крила, які досі тліли після удару Ліліт, продовжували палити її зсередини, а пітьма поволі проникала крізь обвуглене пір’я, добираючись до самої сутності демониці.

— Господарко!

Ангели одночасно кинулися до неї. Рафаельйон першим опинився поруч, присів навколішки й обережно підтримав Луксурію за плечі, піднімаючи її із сирої землі. Криваві сльози стікали її обличчям, а на роздертій щоці залишилися свіжі сліди від пазурів, до яких тепер прилипла земля. Очі демониці залишалися міцно заплющеними. 

Таріель перевів погляд на крила, з яких сипалися дрібні іскорки й попіл. Пошкодження виявилися набагато серйознішими, ніж він очікував. Ангел обережно торкнувся однієї з обгорілих пір’їн, але вона одразу розсипалася під пальцями чорним пилом. 

— Ми нічого не можемо зробити, — тихо промовив він. — Треба різати… Інакше пітьма Ліліт проникне глибше й уб’є її. 

Луксурія втягнула повітря, намагаючись осмислити сказане. Свідомість пливла, а біль стирав одну думку за іншою, проте висновок Таріеля все ж дістався до її свідомості. 

Вона простягнула руку, і в долоні засяяв клинок Михаїла. Пальці насилу втримували руків’я. 

Ангел завмер, дивлячись на зброю в її руці. На мить їхні погляди зустрілися, і він зрозумів, що демониця не просто почула його слова — вона дала дозвіл. 

— Ти ж знаєш… ми не можемо таке зробити, — тихо озвався Рафаельйон, безпорадно озираючись навколо. — Ми дали обітницю, Таріеле. Для клинка потрібна сила, якою ми не можемо користуватися проти неї.

Таріель стиснув губи й забрав клинок. Брат мав рацію. Та в його голові вже визріла інша думка. Луксурія щойно сама дала згоду, а отже, він міг зробити це власноруч.

Але… якщо зараз правильно скористатися її згодою, можна було отримати значно більше, ніж просто врятувати її життя.

Таріель підвів погляд на Рафаельйона й кивнув.

— Вірно. Нам потрібен архангел.

— Ні… — демониця слабо похитала головою. — Та… Таріель, не смій... — ледь прошепотіла вона.

Луксурія закусила губу, намагаючись стримати черговий стогін, а тоді, остаточно знесилівши, схилилася до плеча Рафаельйона. Ангел одразу притиснув її до себе, обережно підтримуючи, щоб не завдати ще більшого болю. 

— Треба швидше дістатися до маєтку Анаель, — вирішив Таріель, підводячись.

Рафаельйон підхопив демоницю на руки. Вона скрикнула, коли пошкоджені крила здригнулися від руху, а пальці судомно вчепилися в його одяг. 

— Луксуріє… — прошепотів Рафаельйон, намагаючись не показати, наскільки його лякає її стан. — Все буде добре.

Вона вже майже не розрізняла слів. Свідомість то відступала, то поверталася крізь хвилі болю, і лише знайомий голос утримував її на поверхні.

Рафаельйон озирнувся навколо, вдивляючись у темряву, поки не помітив слабке мерехтіння за деревами, а за мить перед ними виник Захаріон.

— Хвала Небесам, ви тут! — полегшено видихнув він, але, придивившись до демониці на руках брата, одразу насторожився. — Що сталося?

— Немає часу, — різко відповів Таріель. — Веди нас. 

Захаріон повів їх крізь невелику гущавину, вивівши до масивних кам’яних воріт, за якими височів старий маєток. На подвір’ї вже зібралися всі ангели. Вони нервово перемовлялися, кидаючи тривожні погляди в бік прибулих, але Кассіель залишався осторонь, сидячи на сходах і похмуро занурившись у власні думки. 

Таріель побачив його й кинувся вперед так раптово, що архангел не встиг підвестися. Він схопив брата за комір і ривком підняв його зі сходів, так що верхні ґудзики сорочки з тріском відлетіли вбік. 

Кассіель опинився притиснутим спиною до грубої кам’яної кладки, а лезо клинка вперлося йому в шию.

— Обіцяю тобі, братику, — прошипів Таріель, не відводячи від нього палаючого погляду, — якщо одного дня ти станеш непотрібним, я особисто видеру твої крила й посаджу на ланцюг!

Кассіель підняв очі на брата, дивлячись у них без тіні страху.

— Прибери від мене свої брудні руки, бо я і сам можу дещо видернути, — пригрозив він, вчепившись у зап’ясток брата біля свого горла. 

— Ходімо! — Таріель потягнув брата за собою, так і не прибираючи клинка від його шиї.

— Ти що, з глузду з'їхав? — вигукнула Елораель, кинувшись услід за ними.

Таріель навіть не озирнувся. Архангел кілька разів спробував вирватися, але брат не послаблював хватки, поки нарешті не притягнув його до Рафаельйона.

Кассіель уже відкрив рота, збираючись висловити все, що думає про цей напад, але слова так і не з’явилися. Його погляд упав на демоницю. Уся злість з його обличчя зникла за одну мить.

— Що з нею сталося?

— Ти! З нею стався ти, недоумку! — гримнув Таріель. — Опускай її, Рафаельйоне. 

— Ти ж не збираєшся… — схвильовано почав той, міцніше притискаючи демоницю до себе.

— Хочеш, аби вона померла у тебе на руках? — гнівно поцікавився ангел.

Рафаельйон налякано сковтнув і опустився на коліна, обережно саджаючи демоницю на землю, проте з рук її не випустив. Луксурія одразу заскімлила від болю, коли пошкоджені крила торкнулися землі.

Усередині Кассіеля все зрадливо стиснулося. Таріель помітив його реакцію й відпустив брата.

Архангел одразу опустився біля демониці, заглядаючи їй в очі. Вона ледь тримала їх відкритими, а обличчя, яке завжди здавалося бездоганним і так часто зберігало спокій та усмішку, тепер було спотворене болем.

Кассіель перевів погляд на крила й уже простягнув руку, але так і не наважився торкнутися. 

— Ти маєш їй допомогти, — промовив Таріель над його головою. — Шлях лише один. Роби, як я кажу, і вона житиме.