Раді Вас бачити!

Він намагався бодай трохи відсторонитися, коли Луксурія вигнула спину й повільно стягнула лямки тонкої сукні з плечей, оголюючи груди. Вона рухалася неквапливо, навмисне розтягуючи кожну мить. 

Демониця з відвертою насолодою спостерігала, як Кассіель ніяковів під нею, як напружувалися його риси, як по шкірі пробігало помітне тремтіння. Його вилиці вкривалися легким рум'янцем — і ця щира, майже беззахисна реакція здавалася Луксурії напрочуд привабливою. 

— Луксурія… це протиприродно, — прошепотів Кассіель, зажмуривши очі.

— Це не так, янголятко. Якщо забути про крила й роги, зрештою ми такі самі, якими були Адам і Єва, — тихо відповіла вона, провівши пальцями по своїй шиї й повільно ковзнувши ними нижче. — Хіба не Творець створив нас такими, щоб ми могли грішити? — піддражнила вона ангела.

— Ні! — гаряче заперечив Кассіель. — Адам і Єва були…

Він обірвав себе. Погляд зрадницьки ковзнув до неї й мимоволі зупинився на її оголених грудях. Він помітив, як її пальці повільно кружляють навколо рожевого соска, який уже затвердів і напружився під її дотиком.

Кассіель нервово ковтнув, силкуючись дивитися лише їй в очі.

— Їх благословив Творець! — уже твердіше додав він.

Луксурія всміхнулася.

— На жаль, твого Творця ніде немає, Кассіель. Мені ні в кого просити благословення, щоб… розбестити тебе.

Вона торкнулася його сорочки й розстебнула ґудзики, відчуваючи, як під тканиною його тіло напружується й здригається.

Кассіель сіпнувся, коли її нігті ковзнули по шкірі, залишаючи тонкі пекучі сліди.

— Всесвіт… — видихнув він, але в цьому слові вже було значно менше впевненості, ніж раніше.

Кассіель ворухнув стегнами, намагаючись відхилитися від її пестощів. Луксурія прикусила нижню губу, заплющивши очі від насолоди. Тоді ангел із жахом побачив, як навколо неї почала формуватися червона димка її гріха.

— Який же ти солоденький… особливо коли ніяковієш, — промуркотіла демониця, опускаючи руки на його стегна.

Вона навмисне затягувала момент, повільно ведучи нігтем униз до ґудзика на його штанах. Її очі гарячково заблищали. 

Луксурія вже давно не відчувала такого сильного бажання передати комусь свій гріх. А те, що ангел і досі стримувався, лише розпалювало її ще більше.

— На небесах заборонене злиття. Але не всі святі дотримуються закону. Як щодо тебе, Кассіель? Минула ціла вічність від твого народження… ти вже скуштував насолоду?

Вона трохи відсторонилася, даючи йому ковток простору. А потім упевнено стягнула з нього штани.

Демониця помітила, що він досі не реагує на неї як на жінку — лише міцно заплющує очі й відвертається, а його тіло залишається напруженим і майже нерухомим. На її губах з’явилася підступна посмішка.

— Сором тут зайвий, янголятко. Гадаю, для першого разу мені треба дати тобі іскру для нашого справжнього знайомства, — сказала вона й опустила обидві долоні на його груди. 

Гаряча, в'язка похіть просочувалася в його сутність, торкаючись того, що все його життя залишалося під суворою забороною небесних законів. 

— Досить! — ангел рвучко вчепився в її зап’ястя, намагаючись відірвати від себе. Та в його очах уже спалахував той самий червоний вогник. — Мені це не потрібно.

— Кассіель… — зітхнула вона майже сумно. — Все, що потрібно мені, твоїй господарці, потрібно і тобі.

Демониця перевела погляд нижче, на його член, який уже зрадницьки наливався силою. Кассіель, відчувши цю ганебну реакцію свого тіла, видав тихий, жалібний звук.

— Луксурія… — приречено прошепотів ангел.

Його тіло збентежено затремтіло, всередині розливався незнайомий жар і тягуча, солодка жага.

— Я хочу, щоб ти стогнав моє ім’я кожного дня, янголятко…

Вона обхопила його вже тверду, гарячу плоть і повільно опустилася, осідлавши його одним плавним рухом. Кассіель затримав дихання, нажаханий тим, наскільки глибоко і тісно вона його прийняла.

Він дивився на неї широко розкритими очима, ніби все ще намагався утримати межу між собою і тим, що відбувалося. Але коли Луксурія почала повільно рухатися. Його тіло, притиснуте до холодної підлоги, було змушене повністю прийняти її тепло, вологу тісноту й гріховний ритм. 

Кассіель стиснув зуби так сильно, що аж щелепа заболіла.

Похіть, яка огорнула їх обох, проникала дедалі глибше. І за мить його власне тіло зрадницьки відгукнулося: долоні напружилися, шукаючи опору, стегна мимоволі піднялися їй назустріч. Рухи ангела стали рванішими, відчайдушнішими.

Повітря застрягло в легенях. Повіки важко опустилися. У глибині власної свідомості він уперше відчув щось нове — гостре, палке і небезпечно солодке. 

— Це лише початок, янголятко, — прошепотіла вона.